На все є свій час

Давайте, ми відкриємо Послання Апостола Павла до Єфесян, 5-й розділ, і прочитаємо 15-й і 17-й вірші: «Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, дні бо лукаві! Через це не будьте нерозумні, але розумійте, що є воля Господня» (До Ефесян 5:15-17).

Мова йде про час, в якому ми живемо. Апостол Павло каже: «Отож, уважайте, дивіться, спостерігайте в два ока!» Написано наступне: «Дивіться, а потім вчиняйте». А не: «вчиняйте, а потім дивіться, що зробили!» Ви знаєте, є люди, які навчилися бачити майбутнє, які навчилися бачити завтрашній день. Ці люди завжди будуть лідерами. Є люди, які не вміють бачити майбутнє, які живуть або сьогоднішнім, або учорашнім – ці люди завжди будуть служити тим, які бачать завтрашній день. Вони будуть мати рабський спосіб життя, їм ніколи не бути лідерами. Лідер – це той, хто уміє бачити. І успішними в житті завжди будуть лише ті, хто здатен поглядом обігнати час і побачити, що буде завтра. І у Біблії ми з вами не раз читали місця, що ілюструють цю думку. От візьмемо, наприклад, один епізод із життя Ісуса Христа. Пам’ятаєте, Він десь там сидів, і до Нього привели жінку, звинувачену в перелюбі. Він ще там щось писав на землі, пригадуєте? І Йому поставили питання. І, знаєте, якщо добре проаналізувати Біблію, можна помітити, що Ісус не був захоплений цією ситуацією зненацька. Все виглядало так, ніби Він був готовий до цієї ситуації, начебто Він знав ще вчора, що сьогодні має таке статися. І, коли ви проаналізуєте повністю життя Христа і всі чудеса, які Він творив, ви побачите, що Він жодною ситуацією не був здивований. Він ще від учора, а то й раніше, знав, що сьогодні таке станеться. Ці епізоди, ці моменти показують, як не лише можна, а й потрібно сьогодні жити дітям Божим. Ми прийшли з вами до такої межі часу, коли по-іншому просто не можливо.

Не знаю, чи розповідав я вам це раніше, як десь 15 років назад у нас в Тернополі збиралися такі пасторські зустрічі… І це був такий час – якраз була хвиля 90-х років, починалися нові церкви, така потужна хвиля євангелізації, хвиля пробудження. І, коли ми зустрічалися з пасторами в Тернополі, кожен пастор Тернопільської церкви мав амбіції розпочати помісну церкву в кожному районному центрі в Тернопільській області. І, варто мені було почути про це, як я ставав знервованим і незадоволеним. Завжди вставав і заперечував: «Це саме немудре рішення!» Одного разу, пам’ятаю, я сказав якомусь пасторові: «Як ти собі це бачиш – почати ще одну церкву в місті Ланівці? Прийти і розділити цю, що є?» Частенько були суперечки, я завжди з тим був незгоден. Та пройшли роки, і тепер ті пастори кажуть, як Апостол Павло казав: «Коли я був дитиною, то по-дитячому думав, але коли я вже став дорослим, то думаю по-іншому». Розумієте, є речі, на які впливає час, які пов’язані з часом. І час впливає на нашу мудрість, на наші духовні вершини, на наше зростання, на накопичення нашого духовного багажу, духовних знань, досвіду – на все це впливає час. І Апостол Павло каже: «Поступайте обережно!» Тобто, це означає, що я не можу робити все, що заманеться.

Брати мої і сестри, такий час колись був! Слава Богу, що благодать Божа покрила нас і нам це зійшло з рук! Бо було багато моментів у нашому житті, коли ми чинили, як хотіли… От, по гарячих слідах наведу приклад, що спливає у пам’яті: зустріла дівчина-християнка якогось хлопця в світі і на деякий час залишила церкву, аби заміж вийти, бо в церкві не було такого хлопця. Пішла з церкви, зробила, можливо, якийсь гріх, її відлучили, тому що вона принизила авторитет церкви… Пройшов час (слава Богу, що той час ще пройшов!), ця пара покаялася, потім вони прийшли до церкви, попросили вибачення, знову стали членами церкви… Ніби нічого і не було. А потім якась інша дівчина подивиться на досвід цієї молодої, а, може, вже й немолодої пари, і подумає: «А чому б і мені цього не зробити?..» Ви знаєте, що? Слава Богу, що от цим людям це зійшло з рук, але ти не знаєш, чи тобі це зійде з рук, як не знаєш і того, скільки ти ще проживеш. Так само є люди, які служили Богові, а потім відступили, 20 чи 30 років жили собі в світі без Бога, грішили, як хотіли, а на старості років знову повернулися. І хтось починає думати: «Можливо, я також так вчиню?..» Але тим людям це зійшло з рук, та ти не знаєш, скільки ти проживеш! Чи доживеш до завтра, чи доживеш до старості, чи тобі те вдасться… Ви розумієте, про що я кажу? «Поступайте обережно!» Це, ніби йдеш по мінному полю – ніколи не знаєш, де закладена міна, де ти можеш підірватися, де що може статися, яке лихо тебе може спіткати.

Запитай я вас, чи хотіли б ви бути успішними в житті, то кожен із вас сказав би: «Звичайно, я хочу бути успішним!» А ви знаєте, що таке успіх? Насамперед, успіх – це виклик на себе. Тому що, коли людина стає успішною, вона стає видимою, а, будучи видимою, вона стає мішенню. От був у нас, наприклад, вчора суботник. Одні дивляться, кажуть: «Прекрасна робота в місті робиться!», а одна людина прийшла і каже: «Так, і кого ви піарите?» Коли ти стаєш помітним, хтось починає розглядати тебе, як мішень, і відразу шукає в тобі всі недоліки. І, ви знаєте, чим успішнішою стає людина, чим більше вона піднімається фінансово, піднімається при позиції, при владі – тим глибше починають копатися в її історії ті, кому вона не подобається. І копаються, починаючи ще з самого її дитинства – чим та людина займалася, як її батьки виховували, які вона слова говорила, як вона вчилася! Саме тому, Апостол Павло каже: «Поступайте обережно!» От, навіть, коли ми зараз вчимо наших маленьких діток, ми хочемо, щоб вони були обережними, мудрими, тому що хочемо, щоби вони були в долі благословення! Якщо вони зараз будуть необережними і немудрими – то і ніколи не зможуть бути успішними в житті! Знаєте, чому? Тому що необережні вчинки їх задавлять! Доведеться змінювати місце свого проживання, їхати до іншої країни… Та й тоді, з присутністю сьогодні глобальної мережі, людину можна дістати хоч у Антарктиді. Тож наскільки важливим є те, щоб виховувати наших дітей в обережності. Ми повинні робити все дуже зважено, розумно. Як вчинити? Яке прийняти рішення? Як сказати? Чи можна випалити людині в очі? Мудрість… Що таке мудрість в даній ситуації? Це в своїй вірі показати розсудливість.

Відкриємо ще одне місце з Писання, а саме: Євангеліє від Луки, 14-й розділ, 28-й вірш: «Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде і видатків не порахує, чи має потрібне все для виконання? Щоб, коли покладе він основу, але не зможе докінчити, усі, хто бачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг…» (Від Луки 14:28-30)

Як є багато таких людей, які починають будуватися, і будуються все життя, а потім ще їхні діти закінчують те будівництво… Якось, коли ми, на певному етапі свого життя, взяли багато кредитів, знаєте, про що молилися мої діти? «Господи, допоможи моїм батькам їх віддати, щоб ще ми їх не віддавали!» Це справді така була молитва! Ми це знали, ми казали: «Боже, ми не хочемо, щоби це ярмо перейшло на наших дітей! Допоможи нам від нього звільнитися!» Але, коли ми брали ці кредити, ви знаєте, Бог нам давав мудрість: у якому банку і як саме їх брати, як заключати договір, як розпоряджатися коштами для того, аби ті кредити віддати … Має бути розсудливість, аби не бути зганьбленими. Багато людей сьогодні понабирали кредитів – і зганьбилися… І церков є немало, які понабирали кредитів, почали будувати Доми молитви, а потім не мали, чим віддавати, і ці Доми продавали… Наприклад, кожен із вас дивився програму Роберта Шуллера «Кришталевий собор». Вони проіснували кілька десятків років, та, через невиплату мільйонних кредитів, змушені були продати цей храм, а самі перейти до орендованого приміщення. Бог хоче, щоб ми мали розсудливість у кожній ситуації. Я не скажу, що кредити є зло. Кредити – це добре, але лише за наявності розсудливості: коли ти бачиш наперед, коли ти можеш спрогнозувати. А ви скажете: а чи можна це? От саме про це я й проповідую сьогодні для церкви: що прогнозувати не лише можна, а й потрібно. Якщо будуєш – спочатку порахуй! Ми повинні все, що робимо, робити так, щоб через наші діла Бог міг прославитися. Скажіть: «Амінь!»

І далі написано: «Цінуйте час». Спочатку слід роздивитися, а вже потім діяти, і діяти дуже обережно, а не так, що – «от я побачив, і я вже все вирішив!» Побачив хлопець молоду дівчину, приходить до батьків: «Все! Я вже буду одружуватись! Це моя жінка, і я нічого не хочу чути!» Це нерозумно! Слід не забувати про обережність. Мудрий хлопець сказав би: «Я хочу, щоби ця дівчина пройшла тест у моїх батьків!» Ну, я образно кажу… Ніколи не можна щось робити з поспіхом. А ще Апостол Павло каже, що ми повинні цінувати час. Наше життя не таке вже й довге. Одного разу, коли я спілкувався з одним зі своїх приятелів, він сказав: «Я хочу до 50-ти років побудувати бізнес!» Він це говорив, коли ще нам обом було по 30 років. «Я хочу до 50-ти років побудувати бізнес, мати вже сім’ю, мати двох дітей…» – казав мій приятель, – «а в 60 років щоби цей бізнес вже працював на мене. Починаючи з 60-ти років, я хочу вже насолоджуватися життям». Він на той час не відвідував жодної церкви, а просто читав мудрі книги про те, як досягли успіху мудрі люди. Зараз йому біля 50-ти років, він успішна людина, має двох дітей, а також багато грошей. І, гадаю, що в 60 років він таки буде насолоджуватися життям, бо саме так він збудував свої плани, він діяв обережно, прогнозував і дивився у завтрашній день. І це є і можливо, і правильно – так діяти, а не як Бог дасть. Ви знаєте, це зовсім нехристиянський і небіблійний вислів – «як Бог дасть». Я вам сьогодні показую, що Бог дає, не як попало, а Він дає чітко, тверезо, по планах, виважено. І Він хоче, щоб усі ці деталі ми могли в житті помічати.

«Дорожи часом» – друзі мої, дорожити можна тільки тим, що цінуєш. Якщо є річ, якої ти не цінуєш, то ти і не дорожитимеш нею, а просто візьмеш і продаси її. Скажіть, чи знав Ісав, що в сочевичній юшці закладена вся його доля? Знав? Він не знав того, і не дорожив тим, тому й продав за юшку своє первородство. Ви розумієте? Є речі, якими потрібно дорожити, тому що від них у нашому житті багато чого залежатиме. І одним із таких моментів, якими варто дорожити, є час. Якщо ти знаєш ціну часові, ти ніколи не будеш його розбазарювати. Візьмемо, наприклад, молодих людей до 35 років. Є молоді люди, яким ще не виповнилось 35-ти років, і які закінчили гарно школу, закінчили якийсь навчальний заклад, мають вищу освіту, захистилися, мають дисертацію, працювали в якихось компаніях, мають гарну репутацію, багато чого в житті досягнули, побудували свої сім’ї – вони працювали, вони дорожили часом. А є інші молоді люди, які до 35 років сиділи в барах, проїдали татові і мамині гроші, а про те, щоб учитися, і думати не хотіли. Виповнилося їм 35 років, а вони не мають ні освіти, ні сім’ї, живуть на татовій шиї і як далі жити, не знають. Тому що одні дорожили часом, а інші – аніскілечки, одні цінували його і використовували, тренувалися, вкладали себе в це, а інші нічого цього не робили і втратили цей час. А часу більше не повернеш! Можуть у житті повторитися якісь подібні моменти, які вже раніше були, от, наприклад, як це було з нами: у нас було двоє дітей, пройшов час, і Бог дав нам ще двійко. І от ці певні моменти ніби й повторюються, але це все вже по іншому, як тоді, коли нам було по 20.

Час диктує події! Час має владу, і всі ми повинні їй підкоритися. Дивіться, ніхто з нас не в силі з цим щось зробити: от зараз обід, через кілька годин настане вечір, що ми тут можемо вдіяти? Хто може сказати: «Я маю владу і я поміняю час, і вечора не буде!»? Час має владу, він іде, ранок змінюється обідом, обід змінюється вечором, і так все життя. І хто із нас може змінити те, що час може принести з собою? Час диктує події. Я раніше трохи не так думав: я думав, що я можу все поміняти! Варто лише проголошувати вірою слово і все буде змінюватися! Так багато пасторів думали, і, можливо, дехто із вас і зараз так думає… Але, попасторувавши трошки в церкві, ми всі зрозуміли, що навіть і пробудження є не завжди. А є моменти, коли Бог дає пробудження, коли Він посилає якісь події в життя! Вони не завжди відбуваються, бо ж і хвилі на морі не завжди є – інколи на морі штиль, а інколи й хвилі. І тому серфінгісти завжди шукають тих періодів на протязі року, коли великі хвилі, щоби подрайвувати. Час диктує події. Одного разу я, наприклад, вирішив проаналізувати 21 рік свого служіння в церкві. Насправді, я почав служити ще в 6-му класі (я навчився грати на гітарі, тож у шостому класі ми вже їздили по багатьох церквах, співали пісень, розповідали людям про Бога), тож, якщо все додати, виходить, що я вже більше 30-ти років у служінні… Так от, аналізуючи своє життя, я побачив у ньому такі, знаєте, віхи – такі горби і долини, горби і долини… Я нарахував десь 13 чи 14 таких періодів, які проявилися у моєму житті і запам’яталися.

Наприклад: період, коли ми з дружиною проводили молодіжні табори… Кожного року якась молода пара знайомилася у тих таборах і одружувалася, а сьогодні вони прекрасні служителі! Потім час пройшов… І, коли хтось потім казав: «Починайте ще табори робити!» – ми відчували, що час для таборів вже минув, принаймні, у нашому житті. Можливо, вже інші люди те все робили.

Бувало так, що Бог давав слово – починати щось робити: це час Декларації! Хоча її час ще не закінчився, тому що Бог дав це слово у 2008 році, а минулого тижня дзвонить до мене пастор Софія із Києва (от ви знаєте, хочу похвалитися, тільки Господом! Бо це не я! От, мені навіть діти мої кажуть: «Тату, тебе завжди будуть пам’ятати; навіть після твоєї смерті слово «декларація» будуть асоціювати лише з тобою! Декларація всюди кругом тебе!»). Так от, її запросили на конференцію до Москви, щоби провести якусь таку молитву порозуміння. Ви знаєте, є непорозуміння – війна на Сході принесла дуже серйозне розділення навіть між служителями Росії та України. І пастор Софія каже: «Їхати? Я просто не знаю, що я там маю говорити… І Бог мені нагадав, як колись на одній всеукраїнській молитві в Палаці Спорту в Києві я читала Декларацію слов’янському народові. Я, – каже, – згадала, що це ти її писав. Я хочу тебе запитати, оскільки ти є автором: чи ти дозволив би мені надрукувати цю Декларацію на красивій позолоченій дошці і зачитати її у Москві всьому слов’янському народові?» Я сказав: «Прошу». Бачите: ти не всюди будеш читати і проголошувати це слово, а є певний час і моменти, які дає Сам Бог.

Були моменти, коли від Бога прийшла хвиля розпочати недільні школи. От у 1989 році нас тільки в першій загальноосвітній школі було 400 дітей, які відвідували недільну школу. А по всьому району це було 2800 дітей.

Був час, коли Бог давав євангелізаційні крусейди – 1991-93 роки. Ви знаєте, три дні тому назад, вже пізно ввечері, діти полягали спати (а у нас ввечері щось можна зробити, тільки коли діти полягають спати), я щось там мурував, якийсь басейник, – декорацією займався, вже смеркало… Дивлюся на телефон – дзвонить отець Мирон з греко-католицької церкви. Я кажу: «Так?» Він питає: «Ви вдома?» Кажу: «Вдома». – «Я через три хвилини буду». Оп! Я бігом до хати, тільки помився, накинув футболку – тут, дивлюся: машина під’їхала. Він під’їхав зі своєю жінкою. Виходить з машини. Я подумав: якась ситуація… А він каже: «А ми подумали про вас і нам захотілося привезти вам меду – ми саме на пасіці зібрали мед». Моя дружина приїхала, і ми мали неочікувану годину класного спілкування. Він зараз має парафію в Теофіполі, а я йому й кажу: «Ви знаєте, ми в 1991-93 роках в Теофіпольському районі об’їхали більше 20 сіл, у кожному селі будинки культури були забиті людьми! Люди жадали Бога, і ми проповідували Євангеліє!»

Був час, коли на єврейському кладовищі ми проводили молитву покаяння, і це була дуже велика історія!

Був час, коли прийшов момент проводити священицькі молитви за місто і край…

Розумієте, є моменти, які творять історію. Та слід пам’ятати, що ЯКЩО ЧАС НЕ ДАЄ ПОДІЇ, ТО ТИ ЇЇ НІЯК НЕ ВРОДИШ. Наведу вам приклад, який яскраво проілюструє цю думку: хотіли ми в позаминулому році зробити таку кампанію, щоб перенести недільний базар. Ну, ви знаєте, кампанія була дуже потужна! Ми добилися єдності серед християн, але ми не позбулися ринку. Приїхав пастор Ільчук з Рівна і каже: «Моєї дружини сьогодні немає, але Бог дав через неї пророче слово, коли вона молилася». Він каже: «Я не знаю, чим ви займаєтеся, але Бог дав пророче слово: «Те, що ви робите, зупиняйте, тому що воно вже працює проти вас»». І я зрозумів, що ту кампанію треба зупинити, тому що час закінчився! Можливо, прийде інша хвиля, яка дасть можливість це продовжити… Та наразі це був кінець, далі не можна було рухатись, час вже минув! Ми думаємо, що ми можемо взяти Писання і вдень, чи вночі, коли завгодно, будемо проголошувати: «Я вірую, я це говорю! Я кажу так!!» Це справді буде працювати, але є ще час, коли це працює! І я вам це доведу. Дивіться, був серед 12-ти учнів Христа Юда. Він ходив кожного дня з Ісусом – три з половиною роки. Скажіть: правда, він бачив дуже багато чудес? Він бачив, як каліки зцілювалися, як сліпі бачили, як ці одержимі люди ставали вільними, а біси втікали… Були ситуації, коли люди хотіли побити Ісуса камінням, а Він як невидимка ставав і просто проходив крізь натовп… І, ви розумієте, Юда був такий хитрий! Є такі люди в церквах – хитрі члени церкви. Тож цей хитрун думав собі так: що б його таке зробити, щоб ще на тому заробити? Мало того, що йому скриньку з грішми довірили і скарбничим зробили, і хто його знає, як він розпоряджався тими грошима… Так він ще й на додачу думав, як заробити. І вирішив провернути одну аферу – він подумав: «Ісус же Бог, я стільки чудес бачив! Я тут поговорю зі священиками, зшибу з них гроші, а Ісус так чи інакше все одно вийде з цієї ситуації, а я зароблю!» Ви розумієте? Він пішов і здав Христа священикам. Ті прийшли і заарештували Його… Я вам просто видаю нову інтерпретацію цієї історії, можливо, ви ще такої не чули… І тут Юда в розчаруванні дивиться: «Ну, Ісусе, Ти ж вчора… Давай!!» І, ви знаєте, що Христос каже? «СЬОГОДНІ НЕ МІЙ ЧАС! Вчора був Мій час, а сьогодні вже ні. Я вчора міг робити і чудеса, і що завгодно, та й сьогодні міг би, та час вже не Мій…» І пролетів Юда! Послухайте: Бог встановив час і Себе поставив під владу часу! Це спрацювало навіть у Христа, у Сина Божого, в Його долі… Має бути час, наразі Мій час ще не настав!

І мудрість життя полягає у тому, щоб змусити час працювати на нас, а не проти нас. Знаєте, з часом треба дружити, не лише тільки з пастором треба дружити, не лише мати хороших друзів – треба ще дружити і з часом. Я раніше вже казав про сучасних людей, що це люди, які дружать із часом. Ви знаєте, у моєму гардеробі було багато цінних, дорогих речей, які я одягав, як хотів. А потім діти почали мене постійно діймати: «Тату, ти одягаєшся по-дідівському! Ти так не можеш одягатися, треба ж все комбінувати!» І от вчора я кажу: «Сину, я так гарно буду виглядати? Це так по-сучасному буде, чи ні? Тобі не буде соромно за те, як я одягнувся?» Розумієте, до чого я веду? Що час іде і диктує зміни… От, наприклад, я сьогодні зранку лежав, думав про проповідь і чомусь згадав Ангелу Меркель… І чому я її згадав? І кажу до жінки: «Ти знаєш, як так можна – стільки років прожити, проходити в одному і тому самому костюмі і з однією і тією ж зачіскою? Звісно, може, їй на кожен день нового костюма шиють, але ж вони всі однакові!» Час іде, він багато чого в житті змінює і ти мусиш змінюватися, ти мусиш вивчати новий лексикон, інакше виглядати, ти мусиш зачіску робити якусь іншу… Мудрість життя – це змусити час працювати на нас.

В Євангелії від Матвія у 25-му розділі розповідається притча про мудрих і нерозумних дів. Пам’ятаєте цю історію? І в чому ж там була мудрість? А в тому, що мудрі люди завжди мають про запас. Мудрі люди не роздають все, що мають. У них є запас. Вони не скажуть: «Та! Коли прийде час, тоді й думатиму, як це робити». Ні! Мудрі люди бачать наперед, Бог дає їм здатність бачити, і вони запасаються, щоб не платити потім зайвих грошей. Ось простий приклад: був такий період у нашому житті – куди б ми з сім’єю не їхали, ми завжди верталися, везучи півбагажника камінців. Їдемо в Карпати – назад веземо різні камінці – з гір, з річок… З Ізраїлю ми везли камінці, із Туреччини, із Еміратів – Боже, звідки ми тільки не везли тих камінців! І, коли я вдома захотів збудувати такий водоспад, то в мене вже було десь 90 відсотків власних камінців! Та бракувало ще 10-ти відсотків. І я за тих 10 відсотків заплатив кілька тисяч! Бо приїхав до людей, які продають камінці, вони мені поклали до машини 4 штуки і кажуть: «500 гривень!» Кажу: «За що?!» – «Ну, то з Криму привезли! Він дорогий!» Хочеш такий камінець мати – плати гроші! Я вам просто приклад наводжу – мудрі люди мають запас.

Читаємо історію про Йосипа: пам’ятаєте, коли ще все було нормально, у країні було достатньо хліба, економіка процвітала, Йосип, як мудра і прозорлива людина, почав складати резерв. Він якусь частину від кожного врожаю почав класти в засіки. Коли в країні настав голод – країна вижила. Він був мудрий – час працював на нього. В книзі пророка Екклезіяста, у 3-му розділі, з 1-го по 8-й вірші написано: «Для всього свій час (ось вам, не завжди буде час!), і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,час плакати й час реготати (не можу не згадати, читаючи це місце, як вдома, коли ми присипляємо малих дітей, вони зразу починають плакати, а потім, коли вже виплачуться, Джошик так відкриє око, подивиться на мене, побаче, що я усміхнувся, і починає реготати! У мене вже напружились всі нерви до останнього, а він собі регоче! І я одного разу кажу: «Господи, як я хочу, щоб ти вже так виріс, щоб міг розуміти!»), час ридати і час танцювати, час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів, час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати, час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити, час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру! (Екклезіяст 3:1-8).

Для всього є свій час, сказав мудрий Соломон. Я сказав, що ми повинні дружити з часом, треба знати, коли прийшов час плакати, а коли можна сміятися, коли можна закачати рукави і показати кулака комусь, а коли потрібно просто взяти і утекти, щоб тебе там і близько не було. Всьому є свій час. І я вам скажу, церкво, є дуже велике прокляття (хоча, прокляття не буває великим, чи маленьким, це ж бо прокляття, як і гріх, але чомусь мені хочеться підкреслити – є дуже велике прокляття), знаєте у чому? Запізнюватися, або наздоганяти, або взагалі втрачати шанси. Все це є прокляття, тому що все це пов’язане із часом: втрачаючи це, людина дуже багато чого втрачає в житті. Чи ж це не прокляття? Вона могла б мати це, могла б це здобути ось так просто – воно саме йшло до рук, та вона не здобула, тому що не прийшла на служіння, або тому, що запізнилася на служіння, або на якусь вечірку – і все! Або взагалі людина втратила шанс! Це, знаєте, люди, які не живуть сьогоднішнім днем, а якісь вони розгублені: «Що? Га? Де?». В Євангелії від Івана у 16-му розділі 13-му вірші написано: «Я пошлю вам Духа Святого Утішителя, Який вас наставить на всяку істину і майбутнє вам звістить» (Ів.13:16). Бог послав на землю Духа Святого, і одна із Його функцій – звіщати майбутнє, говорити про завтрашній день, про те, що має статися! Коли ми читаємо книгу пророка Амоса, 3-й розділ і 7-й вірш, там написано: «Бог нічого не робить, не відкривши таємниці рабам Своїм пророкам» (Амос 3:7). Все, що Бог робить, – Він відкриває це Своїм рабам пророкам.

Хто із вас читав книгу Демоса Шакаріяна «Найщасливіші люди на землі»? Про цей геноцид вірмен, коли турки вирізали практично більше мільйона вірмен? І зараз вірмени хочуть, щоби Туреччина визнала це геноцидом, а турки не хочуть цього визнавати. Ви у цій книзі прочитаєте, що практично всі діти Божі були попереджені через Божих пророків, що потрібно виїхати з країни, тому що йде лихо, йде небезпека. І ті, які виїхали, врятувалися, а ті, що залишились, – загинули. Є одна цікава історія, яка записана в 2-ій книзі Хронік: Сирійці оточили Самарію, і там стався голод. Цар ходить по стіні міста, а якась жінка ридає і кричить до нього. Він питає: «Що сталося?» А вона каже: «От ми з моєю подружкою домовилися, що сьогодні з’їмо мою дитину, а завтра з’їмо її дитину! Мою дитину з’їли, а вона своєї не хоче віддати!» Ви розумієте, страшний був час! Люди їли своїх дітей, щоб вижити. Цар роздер свій одяг… А пророк Єлисей приходить і каже до людей: «Завтра у цей самий час міра борошна буде по такій-то ціні». А один із прибічників царя йому у відповідь: «Єлисею, хоч би що сталося, це НЕРЕАЛЬНО!» І далі історія пише про 4-х прокажених чоловіків, які вирішили: «Яка нам різниця, де помирати – у пустелі, чи в місті? Підемо до ворожого стану, може, залишать нас у живих, і ми бодай щось там знайдемо…» І вони йшли, дзеленчали тими дзвониками… А вороги, які оточили місто, почали в цей час втікати. Всі люди втекли, і борошно, і ячмінь, і все це було по дуже низькій ціні. А Єлисей сказав цьому вельможі, який сумнівався: «От ти завтра своїми очима це побачиш, та сам цим не скористаєшся!» Читали цю історію? Прочитайте, це в 4-й книзі Царів. «Ти це побачиш, але ти цим не скористаєшся!» Знаєте, от є шанси, які Бог дає! Бог сказав до Мойсея: «Я давав тобі шанс увійти до Обіцяної землі, але ти ним не скористався, ти порушив Моє слово! От ти побачиш Обіцяну землю, але ти туди ніколи не ввійдеш!» Є шанси, які більше ніколи не повторяться! Ти його впустив – і його не стало… Нам потрібно вміти зазирати в майбутнє, передбачаючи події.

І ще один момент скажу: коли Ісус Христос під’їхав до Єрусалиму, то, стоячи на горі Оливній, Він дивився на це місто і казав такі слова: «О, Єрусалим, Єрусалим! Скільки разів я хотів зібрати дітей твоїх, як та пташка збирає пташенят під крила свої, та ви цього не захотіли! І, через те, що ви цього не захотіли, прийде час, що я зруйную цей Храм, і камінця на камінці не стане – все!» (Від Луки 19:41-44).

Історія розповідає, як збулося це пророцтво: цей Храм був наповнений золотом. Прийшли вороги і підпалили його; золото почало плавитися і текти між камінцями… Вороги кинулись перебирати те гаряче каміння, щоби знаходити між ним плавлене золото. Таким чином, камінця на камінці не залишилося від цього Храму, який був просто витвором мистецтва, Божим Храмом. «Якби ви знали, що це ваш час, ви не впустили б його! Через те, що ви не розпізнали часу приходу Месії, ваша доля буде незавидною: ви просто втратите Храм, ви втратите долю!» А я от що скажу далі: хто знає майбутнє, той автоматично потрапляє до групи ризику. Це ж не просто класно – знати майбутнє, це важливо, це необхідно, але є й інший бік медалі: ту людину, яка знає, що буде завтра, і яка проголошуватиме це слово сьогодні, – її не будуть по голові гладити! Один із пасторів – Девід Вількерсон – пророкував, що прийде такий час, коли в багатьох країнах світу, і в Америці, будуть узаконені гей-шлюби, і це буде час страшного духовного падіння. Він говорив і про інші речі, і, ви знаєте, хоча він і був одним із шанованих пророків, його не любили за його пророцтва. Їх не люблять, тих людей, які можуть сказати: «Я знаю, Бог мені сказав, що буде через 3 роки…», або: «Чому я сьогодні так роблю? Бо я знаю. Бо я щось знаю, чому я це роблю!» Згадайте Ноя, який почав ковчег будувати. Скільки з тих людей взагалі назвали його дурнем через те, що він будував ковчег! Але він знав, чому він його будував! Згадайте праведного Лота, який сказав: «Я забираю свою сім’ю та йду!» – і, можливо, цей праведний Лот казав там своїм друзям: «Тікайте! Тому що Бог сказав, що попалить це місто!» Вони сказали: «Все! У тебе дах поїхав!» Він тікав, бо він знав! Людина, яка діє на випередження часу, завжди буде в групі ризику, але це не є страшно! Справа у тому, що в цьому є спасіння. Брати і сестри, ми повинні молитися, щоб не пропустити жодного шансу!

І, коли ми говоримо про молитву в контексті цієї проповіді, то молитва є ніби способом зазирнути до майбутнього. Молитва – це є спосіб побачити, що буде завтра. Жити лише сьогоднішнім днем – не правильно. Я, наприклад, коли молюся зараз в своїй сім’ї, то в кожній моїй молитві є така фраза: «Господи, поверни пророчий дух! Наповни пророчим духом!» Що це означає? Коли пророчий дух приходить, то він дає бачення, як чинити сьогодні, щоб бути успішним завтра, і що сьогодні не робити, щоб також бути успішним завтра. «Поверни пророчий дух!» Я вам хочу сказати, дорога церкво, ми всі є частиною Тіла Церкви Ісуса Христа. Унікальність помісної церкви є в тому, що вона бачить і знає, що буде завтра. Тому, коли вона сьогодні робить певні речі, її можуть критикувати, зневажати, принижувати, можуть казати, що туди ходять тільки якісь ненормальні, які не можуть самі впоратися… Ви знаєте, коли ізраїльтяни обходили Єрихон 7 разів, то всі його жителі думали про ізраїльтян те ж саме, що сьогодні багато людей в світі думає про Церкву. Але євреї знали, чого вони ходили: Бог їм сказав обійти 7 разів, і стіни впадуть. Бог Сам знає, коли дати час.

От візьмемо знову цей суботник. Прийшов до мене цього тижня пастор євангельської церкви п’ятидесятників і каже: «Давайте, ми 2 серпня проведемо на площі ще одну молитву за мир?» Завів я його до кабінету, пригостив кавою, та й кажу: «Скажіть, будь ласка, брате, а обов’язково приходити на цю молитву в краватці й костюмі?» Він не зрозумів. Я: «А обов’язково приходити в парадному одязі?» Він ще не розуміє. Я йому кажу: «А знаєте, що? Давайте, от ми, всі християни, зберемося в місті на суботник, попрацюємо, а ввечері всі помолимось?» Прийшов час, коли ми повинні підкріпити свою віру ділами! А потім молитися. Це не якась моя примха, я вірю, що це Бог дає цей шанс! І, коли ми цим шансом скористаємося, я знаю, що Бог завтра виведе церкву на якийсь новий рівень! Вже 20 років чекають, що «Небеса» згинуть, церква розлетиться, і її не стане, а ми живемо і розвиваємося. Вчора на ставку один чоловік разом зі мною згортав граблями траву – і це був один з найлютіших моїх ворогів! Він, якби міг, розстріляв би мене! Я ще ніколи не чув на свою адресу стільки проклять і ненависті, як від нього та його дружини! І, ви знаєте, вчора так сталося, що і я, і він – поруч, він щось там гребе, і я гребу… Я гребу і думаю: «Щось сказати?.. Аж страшно! Бо не знаєш, чого від нього чекати…» Ми так вдвох працюємо, а потім так – раз! – і він щось сказав, – раз! – я щось сказав, – раз – він! раз! – я… За збігом обставин ми просто разом працювали, і я собі подумав: «Боже, от прийшов такий момент, коли Ти хочеш через такі речі валити ці бар’єри, і показати, що Царство Боже – воно не таке, як тобі хтось про нього розповів, Царство Боже – воно по-іншому виглядає». Багато людей працювало, вже порозходилися, і, насамкінець, коли вже сміття треба було збирати, приходить голова адміністрації і каже: «Хоч скільки-небудь Ваших людей ще залишилося?» Я кажу: «Та всі, що залишились, – то всі наші!» І вже пізно ввечері він дзвонить мені і каже: «Дуже щиро хочу подякувати». Розумієте, ми працюємо на випередження часу, тому що, коли завтра прийде якийсь чоловік і скаже, що «Небеса» – це є секта і їх треба гнати (вже такі були), то інший встане і скаже: «Закрийся! (Shut up!) Ці люди – найактивніші люди в місті, вони не просто лише моляться, кричать через вікна, і дістають деяких людей на базарі, граючи їм на нервах, а ці люди ще й працюють!» Церкво, мудрість! Дорожіть часом, бо дні швидко плинуть. Я би хотів, щоби бодай частинка цієї проповіді залишилася у наших серцях, щоб ми зрозуміли, що ми є водимі Святим Духом.

Сайт : http://heavens.com.ua/
Автор проповіді: Володимир Андрощук
Редактор: Наталія Тітко

На все є свій часПроповеди

На все є свій час
Проповеди