Кожен з нас народжується на цей світ, маючи особливе покликання для звершення певної життєвої мети. Щоб її досягти, ми отримали від Творця весь необхідний ресурс: величезний потенціал можливостей і талантів, достатній для того, аби наше життя було ефективним і успішним.
Візьмемо для прикладу картину, яку складають з десятків або сотень елементів, так званих пазлів. Кожен з них має своє , строго визначене місце в композиції. За відтінками або кольором вони часто схожі між собою, але всі доповнюють одне одного. Візьміть і покладіть один з цих пазлів окремо від всіх інших і буде незрозуміло, що він собою являє: небо, воду чи колір стіни будинку.
Так само й життя кожного з нас є наче той окремий елемент, який має своє визначальне місце в барвистому дизайні суспільного буття. Інколи нам здається , що навколо нас багато подібних між собою людей, але насправді перебіг життя й кінцеве призначення кожного, зокрема, завжди суттєво різняться. Коли трапляється так, що ми втрачаємо близьку нам людину, яка була поруч і доповнювала нас, то з’являється відчуття, ніби ми втратили частину нашої особистості. І це насправді так, бо всі ми в якійсь мірі доповнюємо один одного, сприяємо всебічному розвиткові, допомагаємо відчути взаємну значимість. Всі ми, без винятку, чогось в житті досягнули, щось надбали, чогось навчилися, були врятовані, захищені, помилувані, завдячуючи комусь. Починаючи від своїх батьків і закінчуючи послугою зовсім сторонньої людини. Десятки або й сотні людей служили нам для нашого блага. А скільком з них ми висловили вдячність за це? Можливо, хтось ради нашого життя чи певного успіху втратив своє життя, або своїх рідних та близьких? Можливо, хтось пожертвував своїм здоров’ям, часом та якимись матеріальними засобами для того, щоб ми піднялись та знайшли своє місце у житті? Можливо, наші батьки, залишаючись інколи без хліба, віддають нам свою зарплату чи пенсію? Можливо, хтось, обмежуючи в чомусь себе, допомагає нам? Можливо, хтось, недосипаючи ночей, молиться за наше життя? А скільки є таких, які були залишені напризволяще, зіпсуті алкоголем чи наркотиками, і хтось допоміг їм піднятися, віднайти сенс життя і стати повноцінними? А скільки нам зробили добра і продовжують його робити ті люди, які нічим нам не зобов’язані. Наприклад, притримати відчинені двері в магазині, пропустили наше авто на проїзд дороги, дали роз’яснення з приводу чогось, допомогли зійти по сходах, розв’язали задачу на уроці і навіть просто усміхнулися чи сказали якесь добре слово і т.д.
Цей перелік прикладів можна продовжувати,але за всіма ними стоїть лише одне запитання: ЧИ ВДЯЧНІ МИ ЗА ВСЕ , ЩО БУЛО КИМОСЬ ЗРОБЛЕНО І ДАЛІ РОБИТЬСЯ ДЛЯ НАШОГО БЛАГА? Часто найменші дрібниці, які могли б рахуватися нами, для когось вони вартували дуже дорого. Пам’ятаймо, що не всі люди, які здійснюють для нас добрі вчинки, роблять це з корисливих мотивів. У Біблії написано про ознаки останнього часу, де одним із характерних явищ буде прояв невдячності. « Бо люди будуть самолюбивими, грошолюбними, чванливими, гордими, наклепниками, батькам неслухняними, невдячними, нечестивими, недружелюбними, непримиренними, злочинними, розбещеними, жорстокими, недобролюбними, зрадниками, нахабними, бундючними, більше любитимуть розкіш,аніж Бога, такими, що мають вигляд побожний, але сили її зреклися. Таких обминай.» (2Тим.3:2-6). Вдячне серце завжди схиляє до себе, бо воно не егоїстичне, не зажерливе і не скупе.
Хотілося б підкреслити, що справжня вдячність – не порожня формальність і не благодійна акція, а риса, яка повинна стати невід’ємною складовою нашого життя. Водночас, вдячність – це прояв поваги до нашого благодійника. Порядна людина завжди зобов’язана подякувати кожному, хто для неї щось зробив, причому навіть тоді, коли хтось і не розділяє її поглядів. У який спосіб ми можемо висловити свою вдячність? В одних ситуаціях достатньо просто сказати «дякую», а в інших у відповідь , можливо, варто зробити при нагоді якийсь подарунок,навіть символічний.
Однак, найбільшу вдячність ми повинні проявити до нашого Творця. Слід кожного дня невтомно дякувати Йому за їжу на столі і мир на землі. А звертаючись до Нього в молитві з проханнями, треба вже наперед дякувати Господу за те, що Він зможе їх виконати , якщо вони, звичайно, служать нам на добро.
Тож докладімо всіх зусиль для того, щоб навчитись вдячності. Бо вона ніби невидиме насіння. Сіючи зерна вдячності, ми будемо її пожинати в багатократному вимірі.
Автор: Володимир Андрощук
Сайт: http://heavens.com.ua/
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
