У обмані бурхливих емоцій,
часто робимо не те,що повинні.
У театрі безкінечних овацій
Ми стаємо чужими собі…ми просто нестримні!
Під впливом закоханого серця
Ми ідемо занадто швидко
А воно все тікає….і знаємо,що вже не вернеться.
Ми дивимось на маски чужих і кажем : «Як гидко!»
Граючи у масовці,ми себе втрачаємо,
Але так легше,бо ми не одні.
Коли ж ми лише свою роль граємо,
То чомусь залишаємось часто самі.
Життя часто нас пригріває,а потім різко відпускає
І серце наше раниме чомусь все знову і знову прощає.
Хоча б і не мало!
Воно ж обіцяло…
Ми розчаровуємось у тому,що до себе підпускаємо
Нам важко стає,бо ми до нього звикаємо.
І відпускати мрії у небо…
І просто сказати: «Я знаю! Так треба!»
Чомусь важко зробити….ми замикаємось…
І за мить…єдину мить ми від усіх віддаляємось…
Бо не хочемо заново це відчувати.
Тим ,кого любили,але нас підвели-нам так важко прощати.
Біль і ще раз біль…
І новий шанс на довіру…
І все забути стає наша ціль,
Адже не винен той, хто повірив…
Тому ми часто здаємось…падаємо на коліна..
Ми ідемо,знаючи,що ще повернемось,бо наше серце раниме і душа наша грішна!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
