Алегоричний сон.

Алегоричний сон ?
Вона була щаслива. Вперше за все своє життя відчула подих справжнього щастя. Хоча стоп... Щось не те. Не вистачає звичного приводу для щастя. Коханого як не було, так і нема. В лотерею теж не виграла, бо не хотіла удачі, що базується на невдачах других. На роботі зарплатню не підвищили, і свою саму гучну справу в суді ще не виграла. Адвокатом року не стала. Мрії, яких у тридцятирічної Світлани вистачало, не збулись. Тож у чому щастя?!
Нарешті зрозуміла, вона щаслива бо її все вищесказане зовсім не турбує. Чому?! І звідки оте відчуття польоту. Невже... Ось тобі й на, дожилась до того, що померла. Так от у чому справа, цікаво – як так, що це її зовсім не хвилює, а навпаки, безмежний покій і блаженство.
Нарешті Світлана зрозуміла, що вона летить вгору. Хоча поняття вверх для неї вже було неактуальне, як залишок земного архаїзму. Але те що якийсь рух був, це стовідсотково. Бо недавня цяточка світла стала вже завбільшки з сонце.
Поки летіла згадала життя. Те що вона була у свідомості, підказувало – душа все таки існує. А якщо є душа, то значить є й Бог. І виявляється подруга християнка була права, коли розповідала про Ісуса. Світлана ж як і більшість, трохи вірила, а трохи й ні.
Те що було зараз в душі, хвилюванням важко назвати. Виникало бажання щоб відчуття оцього щастя, яке збільшувалось по мірі наближення до світла, більше ніколи не зникло. А для цього, необхідно згадати, чому в неї є право летіти саме до раю, а не до пекла.
Бо якщо вона тепер душа, і є Бог, то є і рай, а значить є й пекло.
Світлана пригадала, як нещодавно допомогла одній старенькій не втратити квартиру. Колись на війні, та була санітаркою і врятувала життя одному солдатові, і от вдячні внуки згадали і подарували трьохкімнатну в центрі великого міста. А про те як старенька буде сплачувати комунальні, не потурбувались. Знайшлись "добрі люди" які згодились допомогти. І таким чином хотіли зарадити, щоб зовсім позбавити проблеми. Світлана зустріла бабусю в черзі в поліклініці, познайомились, розговорились. Бідна старенька гірко плакала, не те щоб квартири було дуже шкода, ні. Людей було жаль, які вже втратили майже все людське. От наша юристка і вирішила показати, що не всі погані, а от вона, наприклад, хороша.
Згадала і сироту, якому допомогла знайти гарну люблячу сім'ю. Може цього й досить. Бо ж як там подруга казала – справжнє благочестя, допомагати вдовам і сиротам.
А може й замало?
Поки так розмірковувала, залетіла в світло. Ой яке ж воно все гарне. Усе довкола! Поєднання гармонії і краси. На що б не глянув від усього отримуєш естетичне задоволення.
І ні звідкіля, а також й звідусіль голос від якого стало так добре, як ні від чого за все її життя:
- Подобається?
- Так Господи, - розуміючи Хто з нею говорить відповіла Світлана.
- Я радий, - і пронеслось щось невловиме ні оком ні вухом схоже на посмішку, таке відчуття, наче всесвіт посміхнувся, - Це лише початок.
І десь на обрії з'явилося золотаве світло. Світлана зрозуміла, що рух ні на мить не зупинявся. А потім те що було лиш відблиском, виросло у величезне, неймовірно гарне місто. Їй щось подруга Оленка розповідала про Небесний Єрусалим, але то було так схоже на казку. А тепер перед нею реальність. І знову, пролунало велично, так, що від кожного звуку тремтіла душа Світлани
- Подобається?
- Так, Господи!
- Тоді чому ти від цього відмовилася?
І весь всесвіт довкола затремтів, від того, що Всемогутній Творець засмутився. Світлана відчула, як замість зростаючого блаженства, з'явилася невимовна туга. В ній було все, і нескінченний страх перед жахливим майбутнім. І відчуття провини. І невимовна біль від розуміння того, що на неї чекало. Вона впала долілиць. І з маленькою іскрою надії, не здіймаючи погляду догори, ледь чутно запитала:
- А добрі справи?...
- Знаю про них. Та з них тобі користі більше ніж Мені. І слава вся тобі й ти вдосталь нею натішилася на землі. І про сиріт знаю. І про твоє відчуття материнства і любові до них.
- То що, може є хоч маленький шанс? - почулося слізне благання безнадійного відчаю.
- Був. На Землі. Я багато разів посилав до тебе Мою доньку Оленку. Говорив до тебе через інших Своїх дітей. Через ніжний дотик Духом, коли твого серця торкалася ніжність і турбота щодо людей. Через красу природи і її складність і навіть красу, яка ще залишилася. Я говорив до тебе через звинувачення совісті, коли ти бажала ворогам зла і смерті. Або ж коли мала хтиві думки. Але найбільше Я говорю всім людям які нині живуть через Свого Любого Сина в Євангелії. І через Його, себто Мою Церкву.
- Так я ж майже вірила. Я ж навіть хотіла піти на зібрання до подруги, і прочитала декілька глав з Біблії. Ти ж все знаєш Господи, ти ж знаєш як в мене через роботу мало часу.
…Ку-ка-ріку!...
Світлана здригнулася, страх десь подівся. І туга. І біль.
…Ку-ка-ріку!... Вдруге.
Поступово приходячи в себе, зрозуміла, то був сон. Хоч і надто реальний, але все ж таки сон. Вимкнула свій будильник, який співав як справжній півень. Згадуючи відчуття блаженства, засумувала. Але радість від того що прокинулася перевершила все і десь трішечки навіть наблизилася до того щастя, що було уві сні. Чи може й не наснилося. А якщо так?
А якщо все було насправді, і Оленка з її кумедним, простим поглядом на життя - Христос, Церква, служіння, сім'я, діти - все ж таки права? Виходить не правий увесь світ. Значить усі люди і сама Світлана живуть не правильно, а добрі справи якими повниться наше життя, то лиш втіха для себе, що не такі вже ми йгрішні як нам інколи здається.
З роздумів вивела мелодія дзвінка телефону. Ця пісня грала, коли телефонувала Оленка. Світлана взяла трубку:
- Привіт, - почувся радісний голос подруги, - ти ж пам'ятаєш, що сьогодні Пасха?
- Так пам'ятаю.
- А чи ти знаєш, що Христос воскрес?
Раптово Світлані захотілося відіслати подругу якнайдалі з її вірою і всім тим що за нею стоїть. Вона прокинулась, у неї попереду ще стільки нездійсненних мрій. На неї нещодавно як їй здалося кинув оком красень клієнт, зовсім не бідний. Він приходив до них на фірму з приводу розлучення. І саме зараз Світлану залучили до захисту одного кримінального авторитету, і якщо вони її виграють, а все до того йде, то вона стане відомою у юридичному і політичному світі. У її житті наступав етап, коли все тільки но починається. Невже від усього цього треба відмовитись через те що наснилось. А якщо ні?...
Десь у глибокому куточку свідомості як маяком у пітьмі була маленька цяточка світла , вона згадала, як саме така, якщо до неї рухатись може перерости у щось неймовірне, чого не варте все що ми маємо на землі.
І ще вагаючись відповіла Оленці:
- Авжеж знаю, - тихо, а потім впевненіше, - Воістину воскрес! Коли у вас буде наступне зібрання, мені дуже кортить дізнатися якомога більше про Божого Сина.

Алегоричний сон. Проза

Алегоричний сон.
Проза