У 2-му Посланні до Коринтян, 5-му розділі з 1-го по 3-й вірші Апостол Павло зазначає, що «коли наш земний дім, ця храмина, це наше тіло зруйнується, ми маємо від Бога житницю на небесах». Мова тут іде про особистість, яка живе в тілі. Чи знаєте ви, що ваше тіло – це не є ви? А справжній ви – це є той, або та, хто наразі знаходиться у цьому земному костюмі – вашому тілі. Унікально подивитися на себе в дзеркало, показати пальцем і сказати: «Насправді, ти не такий, яким я тебе бачу. Ти такий, яким я тебе відчуваю». Коли ж це тіло зруйнується, то ми маємо життя на небесах, дім нерукотворний, вічний. Через це ми постійно стогнемо, плачемо, охкаємо, як після тяжкої праці, мріємо, бажаємо, докладаємо всіх зусиль, аби досягти цього вічного дому, «тільки би нам, які є вдіті, не оказатися нагими». У цьому вірші мова йде про одяг і про наготу. Знаєте, роль одягу в нашому житті є дуже вагомою. Те, як я одягаюся, демонструє моє ставлення до певної події, а також до людей, до яких я йду. Припустімо, мене запрошено на якусь вечірку, на якій є певний дрес-код, або я йду до церкви на богослужіння, або ще кудись іду, - тоді я маю одягнутися відповідно до цього заходу, щоб показати свою до нього повагу, і уважити людей, які мене запросили. Наша форма одягу свідкує про те, що ми не загубилися десь в цьому житті, забувши про всі правила, а ми орієнтуємося, як жити, діяти, як себе вести. Ніхто ж з нас не їздить на риболовлю у смокінгу! Ми їдемо туди у відповідному одязі. А уявіть, що до церкви прийшов хтось у тій формі одягу, в якій він їздить рибу ловити, та ще й вудочку з собою прихопив… Що б ви про нього подумали? Отже, як вже було сказано, наш одяг підкреслює, найперше, наше ставлення до оточуючих людей і до даної події. Гарно одягатися – це якраз для церкви. Одного разу, повертаючись із подорожі до Карпат, ми заїхали до Івано-Франківська і зайшли до крамниці вишивки. І ми там побачили плаття, вишите бісером, яке вартувало десь порядку двох чи трьох тисяч доларів. Ми поцікавились у продавщиці: «Скажіть, будь ласка, а хто у вас купує такі плаття?» А вона здивовано: «Та як, пане? У нас купують такі плаття, щоби до церкви йти!» Бачите, купувати красиві речі і гарно одягатися – це саме те, що треба для церкви.
Минулого тижня на нашу пасторську зустріч у Тернополі приїхав один пастор із Польщі. Він спочатку говорив на певну тему, а потому була дискусія про те, як церква повинна реагувати на сучасні виклики світу. Чи відгородитися їй від світу і жити собі своїм церковним життям, чи все ж таки реагувати на цей світ? А, якщо реагувати, то як? Першим тут слід згадати те, що В ЦЕРКВІ ЛЮДИ ПОВИННІ СВЯТОЧНО ОДЯГАТИСЯ. ВОНИ МАЮТЬ СПЕРШУ ПОМИТИСЯ, ПРИВЕСТИ ДО ЛАДУ СВІЙ ЗОВНІШНІЙ І ВНУТРІШНІЙ ТУАЛЕТ, ГАРНО ОДЯГНУТИСЯ І ВЖЕ ПОТІМ ПРИЙТИ ДО ЦЕРКВИ. Проста арифметика: коли людина на богослужінні нечисто одягнута, вбрана у якийсь неохайний одяг - це, по-перше, символізує таке ж її ставлення і до Бога. Одяг є дуже важливою частиною культури народу. По одязі можна визначити, до якого народу належить та чи інша людина. Наприклад, коли ми десь в арабських країнах бачили, що назустріч йдуть люди у вишиванках, ми зразу розуміли, що то йдуть наші, українці. Побач ви в аеропорту чи будь-де чоловіка у чорній шляпі і з такими пейсами, ви ж не подумаєте, що то якийсь там голландець чи австралієць. Ви чітко зрозумієте, що це єврей. Коли ж вам попадеться чоловік у шляпі і в спідниці в клітинку, у вас не буде сумнівів, що це або шотландець, або людина з Амстердаму.
Подібним чином, і у такої категорії людей, як представники Царства Божого, також є свій одяг, за яким їх можна впізнати. Як щойно було сказано, одяг свідкує про елемент культури і про приналежність людини до певного народу. Тож і у випадку з представниками Царства Божого їх одяг говорить про те, що вони належать до цього Царства, до цієї культури і до цього благословенного народу. Саме це і змусило Апостола Павла сказати: «Тільки б ми були одягнутими». ОДЯГ НАПРЯМУ ПОВ'ЯЗАНИЙ ІЗ ПОЗИЦІЄЮ ВЛАДИ. Невід’ємною частиною людини, яка представляє певну позицію влади, є її одяг. Наприклад, їде шофер по дорозі, а там стоїть ніби проста людина, але одягнута в поліцейську форму, має погони, нагрудного значка і жезла. І от ця людина зупиняє шофера, і той зупиняється. Чому? Тому що, маючи на собі форму, та людина символізує, що вона наділена владою. Візьмемо іншу картину: припустімо, наступного дня їде цей же шофер і бачить, що той самий поліцейський стоїть, скажімо, у шортах. Чи зупинився б шофер на його вимогу? Як зрозуміти, хто та людина в шортах? Отже, одяг має безпосередній стосунок до влади, якою наділена дана людина.
Все вищесказане підводить нас до певних речей, про які ми зараз говоритимемо. У 10-му розділі Євангелія від Луки у 19-му вірші Ісус Христос каже Своїм учням: «Я даю вам владу наступати на всяку силу ворожу». Церкво, а що таке влада без уніформи? Окрім влади, Ісус ще нам дав інструкції щодо того, що ми маємо робити, як про те говориться у Євангелії від Матвія, 21-му розділі: «Скажи цій горі, і вона підніметься і впаде в море!» (це Він сказав образно), «Скажи бісам, і вони коритимуться! Клади руки на хворих!» Правда ж, ми не раз задавались питанням, чому це ми кладемо руки на хворих, а ті не зцілюються?.. Чому ми проголошуємо Слово, а воно не діє?.. Сповідуємо певні принципи, а ті теж не діють?.. Старанно молимося, а молитва не працює?.. Можливо, це виглядає, як цей поліцейський в шортах? Може, ми робимо спробу застосувати владу, не маючи на собі уніформи? Слід знати, що є атрибути, які відносяться до уніформи Царства Божого. Послання до Єфесян у 6-му розділі, 11-му вірші навчає нас: «Взуйтеся для того, щоби бути готовими благовістити мир. Підпережіться поясом правди, візьміть бронежилет праведності і шлем спасіння, візьміть меч двосічний Слова Божого і візьміть керівництво Святим Духом» - ось вам уніформа християнина, як вона є. Коли християнин зодягається у цю форму, він виглядає, як Термінатор. Він віддає накази в духовному світі, і духовний світ кориться йому. Процитую вже знайоме нам 2-е Коринтянам 5:3: «Тільки б нам одягнутими не бути нагими, голими».
Давайте, ми ще раз торкнемося цього слова «нагота». У книзі Буття в 2-му розділі в 25-му вірші написано: «І були оба нагі» - мова йде про Адама і Єву, а ще далі зазначено: «Адам і жінка його одне одного не стидалися». Та потім сталося гріхопадіння, і у книзі Буття 3-му розділі 10-му вірші ми знаходимо опис подій, що мали місце після нього: «І коли прийшов Бог в Едемський сад і почав кликати Адама, то Адам сказав: Голос Твій я почув, Боже, в раю, і я злякався!» «Чого ти злякався, Адаме?» «Тому що я нагий, і я сховався». У чому ж була різниця? Адам же і до того був нагим, та не стидався того, і був нагим після того, та вже почав стидатися. Відповідь на це питання через багато тисяч років дає Апостол Павло в Новому Заповіті, а саме в Посланні до Римлян у 3-му розділі 23-му вірші: «Тому що всі люди згрішили і позбавлені слави Божої». Тобто, Апостол дає нам знати, що одягом для Адама і Єви, коли вони були непорочними, була слава Божа. Вони були покриті Божою славою. Та після гріхопадіння цей стан різко змінився. Це виглядало так: вчора ти був зверху, а сьогодні ти знизу, вчора ти був голова, а сьогодні - хвіст, вчора ти був благословенний, а сьогодні – повністю під прокляттям. Вчора ти був хтось, а сьогодні ти жалюгідний нещасний грішник. Ви знаєте, у диявола, в принципі, немає проблем з тим, щоб нам іноді вдавалося бути багатими, красивими, заможними, здоровими. Єдине, в чому він зацікавлений, це щоб ми втратили божественний одяг, славу. Тому він чатує за кожним християнином, щоб спокусити його до гріха. А, впадаючи в гріх, людина втрачає Божу славу, стає людиною, якій ніби по праву і дана влада, як християнинові, як Церкві, та людина ця вже нага і без уніформи. Застосовує вона ту владу, та влада вже не діє. Поки ж людина знаходиться під покровом слави Божої, вона недоступна для диявола і для дії прокляття! Поки людина в славі Божій, її не зламаєш, не переламаєш через коліно, не налякаєш... Бо почуває вона себе, як володар світу, і за словом її іде авторитет. Та, залишаючи Божу славу, людина стає нікчемою. Ось, чим відрізнявся стан Адама до і після гріхопадіння.
У псалмі 103-му, у 1-му і 2-му віршах можна знайти опис того, що таке слава Божа. Давид каже: «Благослови, душе моя, Господа! Боже мій, Ти дивно великий, Ти зодягнутий в славу і велич! Ти одягаєшся світлом, як ризою, простягаєш небеса, як шатер». Тобто, Сам Творець одягнутий в славу і велич. Риза на Ньому – це як слава, і велич, і світло. Розумієте, слава Божа – це одяг Самого Творця. Та не лише Його, бо ЦЕ ЩЕ Й ТРАДИЦІЙНИЙ ОДЯГ ПРЕДСТАВНИКІВ ЦАРСТВА БОЖОГО, ЦЕ НЕВІД’ЄМНИЙ АТРИБУТ ЙОГО НАСЛІДНИКІВ. І БІЛЬШЕ: СЛАВА БОЖА ЗАВЖДИ ОТОТОЖНЮЄ ЛЮДИНУ З БОГОМ. Слава Божа наділяє людину авторитетом і владою, робить її гідною того, щоб її поважали. Людина стає, як людина з великої літери. І Бог створив нас саме для слави, і ні для чого іншого. І, коли ми одягнуті в славу Божу, ми тоді є представниками Божого Царства. У Посланні до Євреїв, у 1-му розділі, з 1-го по 3-й вірші написано: «Бог багато разів і різними шляхами говорив у минулому нашим батькам через пророків, і в останні дні Він нам говорить в Сині, Якого поставив Наслідником всього, через Якого і віки сотворив.І Цей, будучи сіянням слави і образом іпостасі Його, тримаючи все словом сили Своєї, звершив Собою очищення наших гріхів, і сів по правиці престолу величі на висоті» (До Євреїв 1:1-3).
Дане місце з Писання свідчить, що Ісус Христос мав безпосередній стосунок до творіння світу, Він був Співавтором з Богом, бо Ним створено все, що на небесах, і на землі: видиме, невидиме, престоли, начальства, влада – все Ним і для Нього створено. Отже, Син Божий є виконавцем всіх бажань Отця. Варто Отцеві чогось побажати, як Син це виконує. І одного разу Ісус в молитві до Отця сказав наступні слова: «Господи, Отче, славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм» (Від Івана 17:22). Бо Ісус добре розумів, що без слави та повнота влади, яку Він нам дав, наказавши: «Ідіть, проповідуйте, кладіть руки на хворих, бісів виганяйте, калік зціляйте», не спрацює, вона просто не діятиме. Бо слава Божа - як той мундир, як уніформа влади. У книзі Вихід у 34-му розділі і 29-му вірші є чудове місце: «Коли Мойсей сходив з гори Синаю і дві скрижалі відкриття були в руках Мойсея при сході його з гори, то він не знав, що лице його стало сяяти промінням від того, що Бог говорив з ним». Сам Мойсей того не бачив, та, коли прийшов до людей, ті не могли дивитися на його лице. Бо неможливо людині, спілкуючись із Богом, залишитись такою, якою вона була раніше. Якщо ми, приміром, хочемо, щоб якийсь металічний предмет у нас почав магнітити, що треба зробити? Потерти його, або покласти біля сильного магніту, і тоді він почне магнітити. Так і ми, якщо спілкуватимемось з Богом, проводитимемо з Ним час, то вже ніколи не будемо такими, як раніше. Спілкуючись із нами, Бог дає нам відкриття, як то було з Мойсеєм, який отримав скрижалі. І, коли Бог приносить відкриття, ці відкриття являють славу. СЛАВА БОЖА ДАНА НЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ МИ ЇЇ ЗАХОВАЛИ ВСЕРЕДИНІ СЕБЕ, ЩОБ ВОНА ДЕСЬ ТАМ ВСЕРЕДИНІ НАС КЛЕКОТАЛА. СЛАВА БОЖА МАЄ ХАРАКТЕР ВИПРОМІНЮВАТИ ЩОСЬ. Це, як те сонце, якого несила сховати. Слава дається людині для того, щоб вона могла її випромінювати навколо себе. І це випромінювання буде тим сильнішим, чим більше відкриттів людина отримуватиме від Бога, і які це будуть відкриття. Це подібно до того, як помістити уран до ядерного реактора, який дає енергію. Яке ти матимеш відкриття – така і слава випромінюватиметься від тебе. Не буде відкриття – і слава не прийде. От і все.
Одного разу батько розповідав мені історію, яка трапилася багато років тому назад в одному селі. Якось в одній сім’ї там захворів син. А повз те село саме проходили два помазані брати-проповідники, один був єпископом, а другий, напевно, пастором якоїсь церкви. І зайшли вони туди попити води. Матір хлопчика повідомила їм, що її син хворий. І Бог узяв і сказав цьому пасторові (зауважте, не єпископові, а пасторові, що був нижче за саном): «Піди, візьми цього сина на руки, помолися, і Я його зцілю». Далі, за словами пастора, він почав думати по-плотському: «Як же так, зі мною ж знаходиться єпископ, як я можу так дерзнути, взяти дитину на руки і молитися, як єпископ?.. Він же за саном вищий, і він мав би це робити!» Приходять вони до хати, і пастор звертається до єпископа: «Брате, візьміть хлопчика на руки і помоліться за нього, щоби Бог його зцілив». Той взяв дитину на руки, помолився, та хлопчик як був хворим, так і залишився хворим. Посиділи вони ще трошки в тій хаті, та й питають: «Легше хлопчикові?» «Та ні, не легше». Тоді Бог сказав прямо в дух тому пасторові: «Я не сказав цьому єпископові, щоб він це зробив, Я сказав це зробити тобі! Я тобі дав це відкриття, і хочу через тебе явити Свою славу». Тоді пастор повторно попрямував до кімнати, взяв хлопчика на руки, сказав коротку молитву, і дитя відразу оздоровилось. Знаєте, відкриття, яке ми отримуємо, дає нам розуміння, куди нам іти і що робити. Приміром, свого часу Апостол отримав відкриття, у якому Дух заборонив йому іти до певної країни робити євангелізацію. Дух просто не пускав його йти туди. Боже, як нам всім не вистачає і в церкві, і в нашому особистому житті оцього пророчого духа відання, прозорливості! Люди часто запитують: «А як Ви думаєте, що буде далі?» А я вам хочу сказати, що Церква повинна знати, що буде далі, адже: «Бог нічого не робить, не відкривши таємниці рабам Своїм, пророкам» (Амос 3:7). Люди, які ходять покриті Божою славою, отримують від Бога розуміння, бачення, вони не живуть учорашнім днем, а натомість добре орієнтуються у тому, що буде завтра. Взагалі, сучасними людьми можна назвати людей, які дружать із часом. Ті ж, хто з ним не дружать, живуть, так би мовити, вчора. І є цікавий закон: люди, які живуть вчора, завжди будуть коритися тим, хто живе завтра. Бо завтрашнім днем можуть жити лише лідери, і вони завжди йтимуть попереду і вказуватимуть іншим, що робити. І Бог хоче кожному із нас дати це прозорливе відкриття, аби ми могли бачити наперед, як воно буде, як будуть складатися плани, як Бог хоче намалювати цю картину і взагалі збудувати обставини. Щоб Церква була сильною і могла реагувати на виклики світу, нам потрібно не розділення, а єднання, нам необхідна повага один до одного, все, час розділення минув, це вчорашнє. Свого часу, коли Ісус підійшов до дому померлого Лазаря, і його сестра плакала і жалілась: «Учителю, якби Ти був тут, то мій брат не помер би», пам’ятаєте, що Ісус їй відповів? «Якщо ти будеш вірити, то ти побачиш славу Божу» (Від Івана 11:40).
Отже, СЛАВА БОЖА ПРИХОДИТЬ ЧЕРЕЗ ВІРУ. Ті Ісусові слова актуальні і для нас: і ми, якщо віритимемо, будемо бачити Божу славу. В Біблії є одна історія, у якій йдеться саме про це. Пам’ятаєте, коли ізраїльський народ, вийшовши з Єгипту, прямував до Обіцяної землі, а Бог давав прозорливість і бачення Мойсеєві? Мойсей тоді заявив: «Господи, якщо Ти не підеш славою Своєю попереду, то я навіть кроку не ступлю!» І Бог каже: «О.К, укладемо з тобою договір: вночі Я йтиму у вигляді вогняного стовпу, а вдень йтиму у вигляді якогось там туману». Та в один момент у стані знайшлися певні люди, такі собі Корей, Дафан і Авірон, які виступили проти Мойсея і Аарона, зчинивши проти них бунт. То були люди, позбавлені прозорливості, яким було добре жити вчорашнім, і їм було не до змін, і їм зовсім не подобалися Мойсеєві проповіді, бо він завжди їх кудись гнав і наражав на якісь ризики. Вони заявляли: «Нам було добре в Єгипті, ну й що, що ми там пахали, зате все було стабільно!» І там стався справжній заколот. І в книзі Вихід у 16-му розділі можна прочитати, які вони там взагалі заявки робили! Мойсеєві сказали: «Все, Мойсею, досить нам тут гнати і розводити нас! Ти хочеш сказати, що тільки ти один святий?! І тобі одному Бог дає прозорливість? Тут всі святі, і нам всім Бог відкриває! І чому ви ставите себе вище за інших?» І от, поки вони так обурювалися, на Мойсея і Аарона зійшла слава Божа, а під бунтівниками тріснула земля, просто зробилася така щілина в землі, і Корей, Дафан і Авірон, а з ними ще кілька сотень людей просто провалилися крізь неї, земля зійшлася – і їх не стало. Знаєте, до чого я це кажу? Що СЛАВА ГОСПОДНЯ ПОКАЗУЄ РІЗНИЦЮ МІЖ ТИМИ, ЯКІ СЛУЖАТЬ БОГОВІ І ЯКІ ЙОМУ НЕ СЛУЖАТЬ. Ми інколи можемо думати, а то і вголос задавати такі запитання, як те робив колись один із пророків: «Господи! Чому я служу Тобі, ходжу до церкви, і не можу собі дати ради ні в чому, ніяк з боргів не виберусь, якісь хвороби мучать, а оті безбожники он на яких машинах катаються і живуть собі привільно?..» І, знаєте, йде такий ніби докір Богові або незадоволення своїм святим життям. Та я вам скажу: що відрізняє грішників від не грішників? Святих від несвятих? Це слава Божа. ТІ, ЯКІ СЛУЖАТЬ БОГОВІ, ВОНИ ПОКРИТІ БОЖОЮ СЛАВОЮ. Згадаймо Йосипа. От на кому була Божа слава! Та, будучи покритим Божою славою, він ще й був сповнений Духом прозорливості. Коли в Єгипті ще був достатній врожай, люди їли, пили, одягалися, нічого не потребували, він сказав: «Ні! 25 відсотків від всього доходу йтиме в резерв!» І от він так збирав-збирав-збирав свої запаси… Пройшло кілька років, і раптом на країну напав голод! І, ви знаєте, за рахунок чого країна вижила? За рахунок того, що в Йосипа був пророчий дух прозорливості. Він на роки вперед бачив, що буде голод: отже, час збирати запаси. Чим він відрізнявся від усіх інших? Тим, що на ньому був пророчий дух і була слава Божа! На закінчення ще згадаємо одну історію з Дій Святих Апостолів - про Савла, який потім став Павлом. Він сам сказав про себе у 26-му розділі 9-му вірші, що: «коли я йшов до Дамаску гонити Церкву, то справді думав, що мені потрібно багато працювати проти імені Ісуса Назорея». Знаєте, скільки сьогодні в цьому світі є людей, які переконані, що, коли вони поносять інших, вони тим служать Богові? Ви таких зустрічали? Особисто я зустрічав таких дуже багато! Вони кажуть: «Харизмати – це від диявола, і їх треба гнати звідси!» І такі уявлення змушують їх ще більше думати, що вони тим Богові служать! А є й такі, які моляться і чекають ще страшніших речей: чекають, щоб когось не стало, щоб хтось помер, щоб у когось сталася якась біда, трагедія, катастрофа, чекають не дочекаються, щоб церква розвалилася – і це було б для них свідченням того, що це Бог явив славу по їхній молитві. Я вам справді скажу, що такі люди живуть і в цьому місті, і в навколишніх селах. Їм здається, що вони тим самим Богові служать. І Апостол Павло (Савл на той час) нічим він них не відрізнявся, коли йшов гнати Церкву, вважаючи, що в тому і полягає його служіння. Ось його свідчення: «Я отримав владу від первосвящеників йти до Дамаску гнати Церкву». Та, йдучи дорогою, він побачив велике світло, яке сходило з неба, немовби сонячний промінь. І у 26-му розділі Павло продовжує свідчити: «Це світло осяяло мене і тих, які йшли зі мною. Всі впали на землю, і я почув голос, який говорив мені єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти Мене гониш? Трудно тобі йти проти Мене!» А я сказав: «Хто Ти, Господи?» І почув: «Я Ісус, Якого ти гониш!»» (Дії Апостолів 26:13-15). Дивіться – от був момент, коли Савл отримував від первосвящеників цю владу гонити Церкву. І він тоді і передбачити не міг, що по дорозі до Дамаску відбудеться доленосна зустріч, яка змінить всі пріоритети його життя, і вже Сам Господь наділить його авторитетом і владою! У Слові написано: «Його осяяла Божа слава». Як осяяла? Він осліп! І, поки він був сліпий, Бог йому відкривав певні речі, працював над його серцем, змінюючи його. Я вам скажу, церкво: як би люди в цьому місті не були злі особисто на вас, чи на церкву, чи на вашу родину, Бог здатен з Савлів зробити Павлів, амінь? А, може, дехто із вас сам був таким у минулому? І це саме ви обзивали «штундярою» якогось свого однокласника? З моєю жінкою вчився один хлопець, який весь час її обзивав: «Штундяра! Штундяра!» І вона каже, що одного разу не стерпіла, вискочила на нього, сіла зверху і начубла його! А зараз він вже сам став «штундярою» і служить Богові! Все змінюється! Савл серед білого дня побачив те Боже світло, як сонячне сяйво. Коли Мойсей свого часу прийшов до скінії, то молився до Бога однією молитвою: «Господи, покажи мені славу Свою!» (Вихід 33:18). І донині багато людей на цій землі прагнуть побачити Божу славу. Знаєте, справа не в тому, щоб бути «віруючими», і зав’язана дулька на голові ще не є показником Божої слави, як і змита з лиця фарба і скромний і кроткий одяг.
Я вже вам розповідав історію, яка трапилась, коли мій батько був пастором в селі Якимівці, і вони там мали хлібопричастя в церкві. І до них приїхали з візитом служителі з інших церков. Святкове служіння було саме у розпалі, аж раптом з’являється один брат, який був дияконом в тій церкві і завжди приходив до церкви, як брат, нормально одягнутим, а тут прийшов у калошах, одягнутий у фуфайку, підперезаний шнурком – путом від корови. І бере і сідає прямо перед столом, на виду у гостей. Батько йому: «Слухай, брате, що з тобою?» А той каже: «А хай знають, що ми тут всі бідні! І в цьому є наша віра!» Така віра багатьом людям зашкалює. Мойсей просив у молитві: «Господи, покажи мені Твою славу!» Сьогодні у світі навколо нас люди спраглі по Божій славі. Бракує цієї слави, яка б мала бути на нас, якою б ми мали бути покритими. Знаєте, минулого тижня мені випало стати свідком сильної дії Божої слави. В Лановецькій Адміністрації, у залі районної ради, проходило засідання по адміністративній реформі. І голови сільських рад зразу зчинили там такий, знаєте, крик, суперечку, якась тусовка почалася, і я думав вже просто встати і піти. Та потім мені спали на думку кілька розумних запитань, і я попросив: «Господи, покрий мене Своєю славою!» Тоді встаю і кажу: «Я вам хочу спокійно задати кілька запитань». Задавши ті питання, я помітив, що у залі була гробова тиша. Знаєте, я відчув себе у такій позиції, як в Біблії сказано: «Коли Йов казав слово, то після нього вже ніхто нічого не говорив». Після того, як пролунали мої запитання, вже більше ніхто не сварився. Сидів я там, і така моторош на мене найшла, і я кажу: «Господь, це Твоя слава!» Розумієте, коли ти приходиш в ситуацію, приходиш до людей, в якісь обставини, і ти покритий Божою славою, - ти в уніформі! Ти промовляєш слово, молишся – і відбуваються чудеса! Це слово діє! Головне, «щоб нам і одягнутими не виявитися нагими». Через гріхопадіння людина втратила Божу славу, та через Ісуса Христа ми сьогодні знову приймаємо її вірою, і Бог повертає нам втрачену гідність. Ось, що значить стати християнином! Ось, що значить «народитися згори» - це не просто стати віруючим, примкнути до Церкви, або записатися до якоїсь там конфесії. То все нісенітниця! ЯКЩО ТИ БУДЕШ ВІРИТИ, ТО БУДЕШ БАЧИТИ БОЖУ СЛАВУ.
Сайт: http://heavens.com.ua/
Автор проповіді: Володимир Андрощук
Редактор: Наталія Тітко
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
