Слово Боже є невичерпною криницею, звідки ми можемо нескінченно черпати мудрість, та ця криниця все одно ніколи не спорожніє. Знаєте, для всього у житті є причина, і ніщо не відбувається просто так. Так само і Бог на цій землі нічого не робить без причини. Завжди є причина – чому? Чому Бог має мене благословляти, якщо я нічого не роблю? От коли я щось роблю, тоді можу розраховувати на Боже благословіння. Ми розуміємо, що є така грань Бога, як БЕЗУМОВНА ЛЮБОВ, і Бог любить нас безумовною любов’ю не за щось конкретне, а взагалі тому що ми є. Але це лише одна із граней Бога, а не вимір усієї Його любові, щоб Йому любити людей, які нічого не роблять, які ліниві і не хочуть реалізовуватися, бо Він, бачте, – Батько і Бог люблячий. Ні, це лише одна із Його граней. Ми ж теж, як батьки, любимо своїх дітей, але водночас ми хочемо, щоб і діти були слухняними, могли розвиватися, допомагати нам, мали ціль у житті, прагнули справджувати наші очікування. І, коли вони це роблять, наша любов помножується. Ми і без того їх любимо! Але, коли вони додають моментів для нашої радості, ми починаємо їх ще більше любити. Ну, ми ж є просто людьми, і так влаштоване наше життя – на все є причини. В Біблії розповідається одна історія про Давида. Коли він був молодим хлопцем, то пас вівці, і нічого, крім тих овець, там не бачив, тому шукав можливості загнати отару кудись на свіжу травичку, а сам сідав і діставав свій музичний інструмент. Хтось каже – то була арфа, хтось каже – гуслі, хтось каже – ліра, а, можливо, він щось там змайстрував із того, що було під руками. І там він писав псалми, висловлював свої емоції, переживання, свої взаємини… Він знав Бога, тому що батьки привили йому любов до Нього. Але я хочу вам зазначити одну річ: Давид був навчений служити. Він служив овечкам і не лише їм. Одного разу, повернувшись з поля від отари овець, він почув від батька: «Піди і віднеси своїм братам їсти!» На значній відстані від них у долині зібралося військо, і його брати були в армії Саула, яка стояла там проти філістимлянської армії. Вони вже довгий час були у пустелі, тому батько наказав Давидові: «Піди віднеси їм їсти!» Давид взяв рюкзачок їжі (думаю, що то була немаленька ноша, бо й братів у нього там було немало) і поніс. І, ви знаєте, Давидове серце було наповнене служінням, він умів служити. І от, що там сталося: коли Давид дістався того місця, де були розміщені ізраїльський і філістимлянський табори, там саме виступив Голіаф і голосно викликав на дуель кого-небудь із воїнів ізраїльської армії, аби показати, хто сильніший. І Давид почув, як той Голіаф виступав проти Бога Ізраїлю, та й питає: «Хто цей необрізаний, що так поносить ім’я Бога живого?» І тут я вам хочу показати дуже цікаву деталь: коли ще Давид пас вівці, у нього всередині від народження вже було закладене Боже покликання бути царем. Проте деякий час він пас вівці! І я вам скажу: якби він не вмів служити братам, він би і до кінця свого життя, маючи в собі покликання царя, залишався б і помер пастухом. Та через те, що мав серце слуги і йшов служити своїм братам, він у процесі служіння почув виклик своєму Богові від Голіафа, і його серце возревнувало. І з тією ревністю він підійшов до Саула і заявив: «Я готовий вийти і зітнутися у бою!» І, ви знаєте, це був початок його становлення, початок вивільнення того царя, який був закладений в ньому Богом від його народження. І це є чудовим прикладом, який навчає нас, що служіння іншим, коли ми робимо їм добро і служимо їм, є ключем до того, щоб в нас вивільнилось те покликання, призначення, і потенціал, які були закладені Богом при нашому народженні. Якщо ж ми не будемо служити, то й ніколи не станемо тими, ким Бог запланував нам стати. Ми так і пастимемо свої вівці і пастухами помремо, образно кажучи. Кожен при своїй шопі, при своєму кориті і при своїй тяжкій роботі. І лише служіння вивільняє нас.
Ще один гарний приклад можна навести, якщо перенестися подумки до Едемського саду. Дивіться, в Едемському саду все ж було ідеально. Всі дерева були гарно сформовані, все посаджене в чудовому дизайні… На момент, коли Бог поселив туди Адама, у тому саду не було нічого такого, що б його потворило – не було ні сміття, ні лободи, ні різних там будяків, які росли хтозна-де, ні кропиви… Все було ідеально. І тут Бог ставить Адама, щоб він міг працювати в Едемському саду. Виникає питання: над чим працювати? Що там було робити? То ж Едемський сад! Гріха немає! Все прекрасне! Та справа у тому, що від початку Бог наділив людину здатністю працювати не для того, щоб вона роботою заробляла гроші собі на життя, а щоб вона через роботу виявила, що вона має всередині Богом закладене, щоб вона виявила свої таланти, здібності, розкрила свій потенціал і стала тим, ким вона призначена бути. Ми маємо усвідомити, що, коли Бог нам дає силу працювати, дає силу нашим рукам, ногам, дає нашому розуму силу мислити, робить наш поперек здатним згинатися і розгинатися, то Він це зробив не для того, щоб ми були рабами, а, в першу чергу, щоб робота вивільнила з нас того, хто ми є. Потрібно змінити мислення і розглядати роботу як служіння, а не як рабську працю, яка дає можливість заробити, щоб себе утримати. І Бог думав саме таким чином, а не так, як то зараз люди думають. І тоді, коли ми приймаємо в житті якісь рішення – йти і працювати, йти і вивільняти – тоді в нашому житті стається чудо. І саме це є справжнім свідченням того, що Бог робить у твоєму житті! А свідчення на кшталт: «Бог дав мені, зцілив мене, забезпечив мене, отакий от Бог добрий!» роблять дуже бідним нашого Бога. Він постає таким маленьким, ми мимоволі вставляємо Його у таку маленьку рамку, ніби Він маніпулює людьми: хочу – дам, а хочу – не дам. Дав Бог – є свідчення, не дав – ну, нехай буде воля Божа, я погоджуся з тим… Ні, Бог так не працює! Він же Сам дав певні закони, подивіться хоча б на природу. От, зима змінюється весною, потім настає літня пора, сонце підіймається високо, кругом стає тепло і все стає придатним для того, щоб можна було щось садити в землю. Потім знову пора року змінюється і ми збираємо плоди. Взимку земля теж входить у певний стан відпочинку і наповнення. Тобто, є закон, який не можна поміняти, і Бог ніколи з того часу, як встановив його, нічого не змінював. Він не робив, щоб після зими зразу настала осінь. Бо ж існує певний процес. Так само, коли Бог сказав Своє слово, воно теж діє у певному процесі.
Поговорімо тепер про наші бажання. Вони є у кожної людини. Що таке бажання? Бажання, насправді, є продуктом настрою. От який я маю настрій, таке і бажання у мене буде. Поганий настрій – і бажань не буде ніяких, або будуть якісь мізерні. А коли настрій гарний – у мене тоді і бажання з’являються, і чим кращий у мене настрій, чим більше задоволення, чим більший мир, тим більше бажань стає. І хто знає, як далеко ми можемо зайти у житті своїми бажаннями? Але у човна нашого життя є ще інше весло – рішення. Перше, що я сказав: бажання – це є продукт настрою, а рішення – це є продукт відкриття. І переміни в нашому житті починаються саме із прийняття рішення. Звичайно, спершу з’являється бажання; я не кажу, що ми не маємо бажати, або що це є щось недобре. Саме по собі бажання – річ хороша, але за ним повинно прийти рішення, щоб це бажання реалізувалося.
Згадаємо про одну жінку з Біблії, яка багато років була хвора на кровотечу. Більше 12-ти років у неї було бажання зцілитися. Вона жила з неймовірним бажанням стати здоровою. І сьогодні багато хворих людей мають бажання стати здоровими. А багато з тих, хто сьогодні загруз у фінансових проблемах чи у проблемах якихось конфліктних ситуацій, мають велике бажання вийти зі своїх ситуацій. Але дивіться: дванадцять років та жінка лише бажала, та однієї миті вона почула, що є Ісус, і написано: вона прийняла рішення: «Встану і піду і доторкнуся до Його одягу» (Від Матвія 9:20-22). І що сталося після того, як вона прийняла рішення встати і піти до Ісуса, пробитися через натовп людей, і доторкнутися до Його одягу? Вона отримала своє зцілення. Рішення реалізувало її бажання. Рішучі люди приречені на успіх. Кожен із нас, щоб досягти успіху, повинен казати ці слова: «Встану і піду». Годі й чекати якихось перемін у нашому житті, якщо ми лише будемо мріяти. Я не кажу, що не можна мріяти, чи що молитись не треба – слід робити і те, й інше. Але, коли ми лише мріємо і більше нічого не робимо, і сидимо очікуємо, що Бог прийде в наше життя і зробить чудо, а ми потім розповімо про нього в церкві, то таких чудес за все життя може статися, ну нехай, з десяток. Та коли ми будемо мріяти, молитися, а тоді будемо вставати і йти – я вам скажу: такі чудеса будуть ставатися у нашому житті кожного дня. Можна згадати ще одну історію з Євангелія від Луки, 15-й розділ, у якій йдеться про молодого хлопця - блудного сина. Пам’ятаєте, він залишив свого батька і пішов до далекої країни. І, коли він ще мав достаток, був оточений друзями, і все йшло добре – батько йому був не потрібен. Але коли все скотилося до клямки, до свинячих ріжок, до свинячого корита, Біблія засвідчує: «Він згадав, що у нього вдома є батько. І він подумав: встану і піду до батькового дому». У 15-му розділі Євангелія від Луки, у 18-му вірші записані його слова: «Встану і піду» - тобто, він прийняв рішення. Для цього йому довелося зібрати усі свої емоції – розумієте, це ж потрібно було переломити в собі гординю, зломити в собі оцей впертий дух, яким він противився своєму батькові. Практично проївши все родинне благословіння, він приймає це рішення: «Встану і піду до свого батька! Можливо, він ще прийме мене…» І, прийшовши до батька, він отримав його прощення. Нам теж потрібна ця рішучість, бо вона є основою успіху. Будь-яке наше рішення – це є програма дій. КОЛИ МИ ПРИЙМАЄМО РІШЕННЯ, У НАШОМУ ЖИТТІ ПОЧИНАЮТЬСЯ ПЕРЕМІНИ. Ми мусимо приймати ці рішення: встану, візьму і зроблю; встану, візьму і скажу; встану, візьму і буду служити – як би мені не було важко, як би не було прикро, як би мені не треба було для цього переломитися... Нехай ваше бажання перетвориться в рішення! Я б вам порадив якось сісти вдома, взяти ручку, аркуша і виписати туди всі свої бажання, які ви вже багато років носили або ще й досі носите в собі, а навпроти кожного бажання напишіть, яке ви прийняли рішення для того, щоб це бажання збулося. Якщо ж ще нічого не було прийнято, подумайте: на яке рішення вам треба зважитись, щоб це бажання здійснилось?
Та я перед тим сказав, що рішення є результатом відкриття. Є такі ситуації, коли ми й гадки не маємо, яке рішення прийняти. І це є причиною молитися: «Господи, дай мені відкриття! Дай мені зрозуміти!» І Бог дає на розум думку: знайди телефон, подзвони тому чоловікові і будь вдячним. Розумієте, що сталося в духовному світі? Ваша проблема вирішилася не тому, що Сергій взяв і подзвонив, а тому, що відкрився якийсь духовний замок, і прийшли рішення і розв’язка. Взагалі, в житті християн бувають дуже цікаві парадокси. Я б навіть сказав, що християни – це свого роду авантюристи. Зараз я вам поясню, у чому суть їх авантюризму. Скажімо, кожен із нас має якийсь життєвий залишок – те, що у нас залишилося. Це може стосуватися фінансів, нашої природної сили, здоров’я, обставин життя, друзів, нашого терпіння, любові, емоцій… Отак, знаєте, відчуваєш, що терпіння у тебе вже на межі, лише якась крихта залишилась, чи любові вже майже немає, хіба якась крапелька, чи фінанси добігли кінця. Тобто, є фактичний результат того, що ми маємо, фактичні речі. І дуже важливо для всіх нас зробити ревізію свого життя – що, фактично, я маю на залишку. У той же час тут є інший бік – наші бажання. І саме через це я назвав християн авантюристами – тому що є дуже велика прірва між маленьким фактичним і великим бажаним. Коли ми не маємо, то бажаємо багато і віримо, що Бог нам допоможе. І це правильно! Бо, якщо будувати свої бажання, виходячи з того, що у нас є фактично, то я не знаю, чого ми у своєму житті коли-небудь зможемо досягти. У чому полягає різниця між дітьми Божими і не дітьми Божими? У тому, що ті теж мають маленькі фактичні речі і при тому великі бажання. Людям, які живуть без Бога, авантюризм теж не чужий – вони вдаються до неправди, зради, підступності, нахабства і подібних речей, щоб використати і потоптати інших людей, аби досягнути чогось. Християни ж так не чинять, вони живуть по вірі і проголошують: «Мій Бог має все! Ісус-банк ніколи не порожніє! У мого Бога є все, що треба!» З одного боку, фактично ми маємо якийсь мізер. Та ми віримо, що у нашого Бога є все, і у нас є бажання. Як нам спромогтися взяти у Бога, у Якого є все, необхідні нам речі, аби наші ресурси були забезпечені, а наші бажання виконалися? Оце і називається ЖИТТЯМ ПО ВІРІ! А що таке життя віри? Це коли ми йдемо і щось робимо.
Давайте, звернемось до однієї цікавої історії, яка трапилась із пророком Ілією. У життя дітей Божих цілком можуть приходити скрутні моменти, засухи, нужденні періоди – тобто, коли фактично усього стає мало. Можливо, ви вже десь чули, як проповідується таке «Євангеліє», що, буцімто, якщо у тебе чогось мало – то ти під прокляттям. Та, ви знаєте, Біблія, Євангеліє Христове насправді не підтверджує цієї думки, тому що у Писанні не бракує свідчень про те, як Божі люди, на якомусь етапі свого життя, опинялись у періоді засухи, у періоді фактичного мізеру. І те саме спіткало Ілію. Прочитаємо певний проміжок з 1-шої книги Царів, 17-й розділ, починаючи з 3-го вірша: «Бог каже до Ілії: Ілія, іди звідси, й обернешся собі на схід, і сховаєшся при потоці Керіті, що навпроти Йордану. І станеться, будеш ти пити з потоку, а крукам наказав Я годувати тебе там. І він пішов, і зробив за Господнім словом: і пішов, й осівся при потоці Керіті, що навпроти Йордану. А круки приносили йому хліба та м'яса вранці, і хліба та м'яса ввечері, а з потоку він пив воду». От, у якій ситуації опинився Ілія! «І сталося на кінці днів, і висох потік. І було Господнє слово до нього: Устань, іди до Сарепти сидонської, і ти там деякий час будеш жити. Ось Я наказав там одній вдові, щоб вона тебе годувала. І він устав та й пішов до Сарепти. І прибув він до входу міста, аж ось там збирає дрова одна вдова. І він кликнув до неї й сказав: Візьми мені трохи води до посудини, і я нап'юся». Знаєте, історія дуже цікава, і ми її можемо трохи драматизувати. Як сказав один пастор: «Раніше інтернету не було, тому Бог видіння показував». І от Бог розказав Ілії, що в Сарепті сидонській є одна жінка, та ще й показав йому цю жінку, тому що, прийшовши до Сарепти, Ілія відразу пізнав її. Він же не підійшов там до будь-кого, а саме до цієї жінки, яка якраз збирала дрова, бо пізнав її! І Бог йому наказав: «Прийди і звернися до неї!» І от Ілія прийшов, пізнав цю жінку, привітався, та й каже: «От знаєш, Бог мені дещо сказав…» Вона стала, дивиться на нього… Так часто буває, коли Бог інколи дає відкриття, а потім ти його забуваєш у зворотному варіанті. Ілія тоді знову каже: «Знаєш… Що, проблеми маєш?» - «Так, маю проблеми». – «Ну, я теж голодний. Чи не могла б ти дати мені щось поїсти?» Уявіть собі цю ситуацію: у Сарепті голод, як і по всій країні, і тут цей здоровенний мужик каже жінці: «Дай мені напитися і щось поїсти». Жінка дивиться на нього і не розуміє, у чому суть. Я вірю, що вона свого часу теж молилася до свого бога і просила: «Боже, допоможи мені вийти із цієї ситуації! У мене малий син – допоможи мені вижити в цей час голоду!» І вірю, що Бог цій жінці теж якимось чином дав відкриття: «В твоє життя прийде розв’язка! У твоєму житті станеться чудо!» Бо у неї було бажання, у неї десь навіть була віра, що станеться чудо. Та, коли прийшов Ілія, і прийшов в абсолютно неправильний момент, вона зразу й не подумала, що це момент її чуда. Тож Ілія просить: «Жінко, чи маєш ти, що їсти?» Вона з гірким сміхом відповідає: «От є жменя борошна і там трішки олії – я спечу паляничку, ми з моїм сином поїмо та й помремо». А Ілія їй: «Е-е, ні! Дай мені спочатку!» Ви розумієте, як Ілія виглядав в очах цієї жінки? Так і ми іноді виглядаємо в очах деяких людей, коли йдемо на такі кроки! І Бог їх допускає у нашому житті. Уявіть собі, в країні інфляція, люди не мають грошей, загрузли в проблемах, і тут в церкві збирають пожертвування і ще вигадують якісь програми. І дехто починає: «Краще б людям допомогли, а ви друкуєте такі дорогі журнали… Кому потрібні ці журнали?» Або ще таке можна почути: «От, проблеми, а ви купуєте якісь дорогі речі для церкви… Можна й без того обійтися!» Я знаю, такі думки побутують. Та повернемось до нашої історії: знаєте, я думаю, що в процесі цієї дискусії Бог десь, напевне, торкнувся цієї жінки, і вона зрозуміла, щось у ній заграло, якоїсь миті щось її залоскотало, і вона послухалася Бога: пішла, спекла цю паляницю, взяла свого сина і повернулась до Ілії. Уявляєте, останнє, що вона мала, - це та спечена паляниця. Це був її залишок, єдине, що у неї зоставалося. Надії немає, в країні засуха, і лише одна паляничка… І вона дає ту паляничку Ілії, і дивиться на нього. А той каже: «Жінко, ти на мене не дивися!» І взяв ту паляницю, та й з’їв: «Ти краще піди і подивися у свій кадуб, де у тебе борошно зберігається, і також у горщики, де олію тримаєш». Жінка пішла, зазирнула до кадуба – а він повний борошна! Пішла до горщиків, де зберігалася олія – а вони повні олії! І написано, що борошно у кадубі не вичерпувалося, і олія не закінчувалася – Бог благословив її! Знаєте, чому? Все через те, що вона зробила з тим залишком, який у неї був.
Я раніше сказав, що в кожного із нас є якийсь фактичний мінімум, якийсь залишок. І багатьох людей цей залишок приводить до справжньої депресії! Заганяє у глухий кут! Бо хіба легко бачити, що у тебе закінчуються гроші, або їх вже взагалі немає, або коли ти відчуваєш, що у тебе вже здоров’я немає, а ти ще будував собі якісь плани, надії, бажання… Інколи приходить депресія, навалюється смуток, відчай, який може спровокувати тебе на якийсь певний вчинок. Скажімо, сьогодні прийшли ви до Дому Божого і чуєте проповідь: «Що ти зробиш зі своїм залишком?» У вас є бажання і маленький залишок. А в чому полягає життя по вірі? Ось вам і відповідь. ЩО ТИ ЗРОБИШ ІЗ ТИМ ЗАЛИШКОМ, ЯКИЙ ТИ МАЄШ? Кому ти його віддаси? Ваш успіх буде залежати від того, в чиїх руках опиниться ваш залишок. Можемо також згадати маленького хлопчика, який пішов пасти свої вівці, і батьки дали йому з собою поїсти – кілька рибок і кілька хлібів. Пам’ятаєте цю історію з Ісусом і учнями, коли зібралося кілька тисяч людей, і Він звернувся до учнів: «Дайте цим людям їсти!» Вони порахували кошти, поглянули на свій фактичний залишок і кажуть: «Учителю, не вистачить! Не вистачить! Навіть двохсот динаріїв не вистачить для того, щоб купити їжі для всіх цих людей, а, по-друге, чим ми таку велику кількість їжі доставимо сюди, щоб нагодувати більш, ніж 15 тис. людей?» І там знайшовся цей малий хлопчик, у якого все, що було – це був його залишок. І дитина каже: «У мене є 5 рибок і два хліби, я це віддаю!» І, ви знаєте, це чудо нагодування великої кількості людей сталося тоді, коли Ісус взяв цю рибу і цей хліб у Свої руки і преломив. Тобто, чудо в нашому житті станеться лише тоді, коли той мінімум, який ми маємо, ми віддамо Ісусу, щоб Він до нього доторкнувся! Треба, щоб цей залишок потрапив до Його рук, і Він преломив його! Тоді в силу вступить Божий закон: наш мінімум обернеться на наш достаток. Далі в цій історії розповідається, що всі ті люди були нагодовані, а, як почали ще збирати об’їдки, то назбирали 12 кошиків залишків (Від Матвія 14:15-21)! Досліджуючи Писання, ми знаходимо такий дуже важливий, реальний, актуальний закон: Бог здатен твій малесенький мінімум перетворити на надлишок. За однієї умови: що ти з ним зробиш? Кому ти його віддаси?
Знову повертаюся до контексту своєї проповіді: яке рішення ти приймеш у даній ситуації, виходячи з того, що маєш? У книзі пророка Ісаї у 40-му розділі, 29-му вірші є обітниця: «Бог втомленому дасть силу». Припустімо, є у тебе якийсь залишок сили, маленький мізер сили, можливо, здоров’я, як такого, у тебе вже немає, та ще є якась маленька сила для того, щоб донести ложку до рота, або самому сходити до туалету. Можливо, у тебе вже катма фінансів, та ще є якийсь маленький мізер, який ти вже десь там відклав на своє поховання. Згадую принагідно покійну нашу бабцю Надю, яка свого часу була гастарбайтером у полоні в Німеччині, і держава виплачувала оці гроші полоненим. Отримала вона тоді певну суму грошей, і, відчуваючи, що вона вже в літах, поклала цю суму на зберігання на своє поховання. Коли ж одного разу вона почула подібну проповідь, то прийняла рішення: пожертвувати всі ці гроші до церкви. Знаєте, після того вона ще прожила десь 15 років. Завжди є якийсь мінімум, який ми десь маємо в заничках. І, взагалі, ми, українці, цікаві люди. От питаєш когось: «Ти маєш гроші?» - «Не маю». – «Ну, як не маєш?» - «Ну, не маю». Розшифровка така: я купив долари, вони в мене лежать, а грошей-то я не маю. Тобто, долари в заничці є, а грошей немає. Ми хочемо, щоб у нашому житті сталися бажані речі, та для того потрібно, щоб ти щось зробив зі своїм залишком, із тим, що ти маєш. Потрібно прийняти рішення: я встану і піду, встану і щось зроблю! І це рішення принесе в наше життя переміни! Тому що існує Божий закон: ВІН ЗАВЖДИ ПЕРЕТВОРЮЄ ЗАЛИШОК НА НАДЛИШОК. Це є Божий принцип примноження, Божий принцип Його фінансової системи благословіння, - все перетворювати на надлишок. Апостол Павло каже у 2-му Посланні до Коринтян: «Бо сила моя (тобто, я сильний тільки тоді), коли я переживаю неміч у тілі!» Бо сила Божа звершується у немочі. Бог так працює, так діють Його закони, таким є Його принцип. Я розумію, що всі ми сьогодні живемо в такій ситуації, що у нас є лише залишок. Ми не живемо в достатку, не живемо в достатній, багатій країні, а натомість ми живемо у країні-мінімум, у країні, де йде війна, де йде інфляція, проблеми, і наші залишки стають все менші, менші й менші. Фактично. Але це не означає, що й наша віра повинна ставати все біднішою і біднішою, все меншою і меншою. І ми, як церква, повинні лише зменшуватись. І, як християни, ми повинні ставати все біднішими, убогішими, все менш віруючими, такими, знаєте, немічними, загнаними в кут. Ні! Я так не вірю. Писання не навчає нас умалятися в своїй вірі, а навпаки – наказує нам зростати у вірі, зростати духовно, зростати у владі, щоб ми могли бути людьми наповненими, насолодженими життям. От взяти, для прикладу, нашу роботу – ти скажеш: «Ну, так, я працюю, але я не отримую за це гроші». А хто сказав, що Бог від початку запланував, щоб ти працював і отримував за це гроші? Бог сказав: «Я тобі дав здатність працювати, щоб ти міг реалізуватися, а от за те, як ти реалізуєшся, хтось тебе і благословить – чи то зарплатою, чи іншим благословінням. Ти отримаєш за це воздаяння!» Оцей Божий принцип воздаяння насправді працює! І я сьогодні спонукую кожного із вас: наші чудеса в житті відбудуться тоді, коли ми будемо служити іншим, коли в нас вивільниться той потенціал, те покликання, яке Бог заклав від початку при нашому народженні. По життю у нас є фактичний мінімум і є бажані речі. Порожнеча між мінімумом і бажанням – це є період життя по вірі. Це той період, який ми називаємо «Встану і піду». Встану, піду, і зроблю. Зліплю цю паляницю і дам її в руки Ілії. Тут є ще один момент: та вдова в Сарепті так вчинила не тому, що, припустімо, її подружка зробила так само і дала паляницю якомусь там Єлеазару, і та вдова побачила, що у подружки і борошна в діжці, і олії стало багато, і подумала: «Зроблю-но я те ж саме, зустріну якогось Ілію і так само вчиню для Ілії». Саме таке свідчення було якоїсь неділі, хтось говорив, що «я зробив точно так само, як робили інші, і у моєму житті це не спрацювало». А знаєте, чому? Тому що будь-яке рішення ми повинні приймати по відкриттю. Ти повинен отримати відкриття, що це є саме ця людина, саме це місце, і ця ситуація є саме та, в яку ти маєш прийти, в якій ти маєш послужити, в яку ти маєш пожертвувати, віддати свій мінімум, поділитися ним, або просто його віддати, просто взяти – і віддати, хоча це й останнє. Яка різниця – як помирати? Чи з’їсти останню паляницю, чи просто померти? От яка різниця?! От є в тебе цей малесенький мінімум – він однаково пропаде, тому що ти все одно не купиш того, що хочеш купити, бо грошей не вистачає. Натомість ти можеш зі своїм мінімумом вийти в інтернет, і знайти там якусь дитинку, у якої проблема з ногами, або вона хвора, і люди збирають гроші на її лікування, і ти відчуєш у своєму серці: «Я візьму і останнє пожертвую! І віддам! Або принесу в церкву, вкладу в Царство Боже, в діло, в якусь євангелізаційну програму. Я останнє віддам!» І твій залишок, таким чином, буде в руках Ісуса! І Він візьме і примножить його, зробить у твоєму житті чудо… Оце є чудеса! Оце є свідчення! Оце є наш процес християнського ходження в Бозі!
Сайт: http://heavens.com.ua/
Автор проповіді: Володимир Андрощук
Редактор: Наталія Тітко
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
