У 62-му розділі книги пророка Ісаї він каже: «Не буду мовчати я ради Сіону» (Ісая 62:1). Читаючи це місце, я його зразу перекладав відносно свого міста: «Не буду я мовчати ради Лановець». Не знаю, чи торкнеться це особисто вашого серця, але для мене тут кожне слово просто горить. «Ради Єрусалиму я не буду спокійний». Знаєте, справа не тому, що ми приречені в цьому місті жити і тут померти, як дехто любить повторювати: «Я тут народився, я тут і вмру». Особисто я не приречений на це місце, у мене радше таке ставлення, яке Бог сказав мати ізраїльському народу стосовно місця їх проживання: «Якщо ти потрапив до полону і живеш у Вавилоні, то, поки ти там перебуваєш, піклуйся про цю землю. Якщо ж ти завтра підеш з Вавилону, то забери все, що зможеш забрати, і Я переселю тебе до іншого місця, і ти дбатимеш вже про іншу землю». Пам’ятаєте, ізраїльський народ свого часу був у Єгипті, і вони там працювали, будували – практично, Ізраїль збудував Єгипет. Коли ж Бог звелів їм вийти звідти, вони забрали з собою все золото, всі скарби Єгипту, зоставивши фараона ні з чим. А все, що у фараона ще залишалося – Бог і те потопив у Червоному морі, включно з самим фараоном. Тож, поки ти живеш у цьому місті або у цьому селі – думай про них, як поїдеш завтра до Англії – думатимеш так про Англію. Живеш наразі у Вербовці, думай про Вербовець, як у Ланівцях – дбай про Ланівці.
«Я не буду спокійний, - каже пророк Ісая, - я не буду спокійний, аж поки не вийде, як сяйво, його справедливість». Я стурбований тим, що у нас зараз є просто надмір несправедливості – особливо у людей, які є при владі. Такий дух брехні, справжня навала несправедливості – всього і не перерахувати. «Я не замовкну, аж поки не вийде, як сяйво, його справедливість, а спасіння його – як горючий світильник». І я не замовкну. І наступні два вірші: «І побачать народи твою справедливість, і славу твою всі царі, і йменням новим будуть тебе звати» (Ісая 62:1-3). Тобто, якщо Церква не буде замовкати (а ми ще зараз поговоримо, що слід робити, щоб не замовкнути), все-таки прийде ще той час, коли проявиться і результат.
Коли я читаю це місце з Писання, то отримую ясне розуміння того, що ім’я, назва міста має прямий взаємозв’язок із самим містом. Як і у випадку з людиною - ім’я, яке вона носить, має прямий взаємозв’язок з її долею, і я в це глибоко повірив ще багато років тому назад. Бо у тій же Біблії міститься історія про одного молодого хлопця, якого звати Іавіс – його ім’я означало «проклятий, народжений у плачі і живучий у проклятті». Ми читаємо, що, коли він виріс, то побачив, що його доля почала переплітатися із хворобами, зі злиднями, з прокляттям. Тож він почав кричати до Господа: «Господи, зміни моє ім’я! Я хочу змінити мою долю!» Ні в якому разі не можна до цього байдуже ставитися і називати своїх дітей, як те прийнято в народі - за ім’ям діда, або ж так, як хрещені звуться, або так, як хтось хотів назвати, і батьки беруть і легковажно називають своїх дітей якимось іменем. Так не можна робити, тому що в імені закладений зміст долі. Далі тут написано: «І побачать народи твою справедливість і славу твою – всі царі». І, коли прийде ця зміна, Бог каже: «І йменням новим будуть тебе звати. Дадуть тобі нове ймення». Читаємо далі: «Уста Господні докладно означать його». А наостанок ще обіцянка: «І ти станеш короною слави в Господній руці». От, що можна зробити, коли народ Божий не мовчить, а говорить! «І ти станеш короною слави в Господній руці і діадемою Царства в долоні Бога твого» (Ісая 62:3).
От читаю я це місце, і не можу не думати про наше місто, про наші Ланівці. От наразі є теперішня міська влада, але скільки вже тих влад змінилося за той час, поки ми тут жили, – а ми є, і ми, як Церква, будемо рухатися доти, аж поки Христос не забере з міста цієї церкви. Якщо навіть нас не стане в тій церкві, то Церква Христова все одно буде, амінь? І вже не скажуть на тебе «покинута», вже не скажуть на тебе «капут цьому місту», вже не будуть казати, що для цього краю немає ніякого бачення, а сам твій край вже не зватимуть «пустелею», бо тебе будуть кликати «в ній – моя втіха». Знаєте, Бог нам показує шанс, можливість, як щось може змінитися: а край твій вже не буде «пустеля», а буде – «заміжній», «…бо Господь пожадає тебе, а край твій буде взятий за жінку» (Ісая 62:4).
Я розумію, що мова тут йде про Єрусалим, про Святу Землю, про ізраїльський народ, але я перефразовую це місце Писання стосовно того краю, де ми живемо. І я просто сповнений захвату, читаючи цей наступний 5-й вірш: «Як юнак бере панну за жінку, так з тобою одружиться Сам Будівничий. І як тішиться той молодий нареченою, так радітиме Бог твій тобою». Писання каже, що, коли Бог, якого тут названо Самим Будівничим, образно кажучи, візьме за жінку цю землю, цей край, і цей народ - то ця земля настільки зміниться, що й інші народи побачать це і вже будуть змушені казати по-іншому. Вже не буде просто там якихось «Ланівців», або якогось села, а народи дадуть іншу назву, приміром: «Золота земля», або ж «край блаженства», чи «земля блаженства». Я в це вірю, і я хотів би це говорити не лише про наше місто Ланівці, тому що я маю трішки інше бачення стосовно того, що таке ця «земля» – це може бути і наша особиста земля, і наша доля, або ж це може бути наша родина.
А 6-й вірш – це слово, яке Бог говорив до мене з ночі. Воно звучить наступним чином: «На мурах твоїх, Єрусалиме, Я поставив сторожу. Ніколи не буде мовчати вона – цілий день та всю ніч ви, хто пригадує Господа, не замовкніть. І перед Ним не змовкайте, аж поки не зміцнить, аж поки не вчинить Він Єрусалима за славу Свою на землі». І, ви знаєте, все, що ми перед тим читали, з 5-го по 6-й вірші, воно містить свого роду заклик: якщо ти хочеш, щоб ця земля була бажаною, хочеш, щоб щось змінилося і все стало по-іншому, то сторожа, яку Бог поставив на мурах Єрусалима, повинна виконувати свою функцію. Якщо ж та сторожа не буде робити того, для чого вона там стоїть, то годі й чекати якихось змін, не зміниться ні місто, ні люди, ні край – все буде під прокляттям, таким же, як і 25 років тому назад. І написано: ця сторожа не повинна мовчати, вона повинна день і ніч про щось говорити. «І ви перед Ним не змовкайте».
Коли я читав це місце з Писання, то мені пригадалась одна історія, яку я
колись читав про корабель «Титанік». Можливо, ця історія вам знайома, та, може, не всі чули деталі. Коли корабель «Титанік» тонув, він почав посеред океану посилати сигнали SOS про спасіння. І не так далеко від «Титаніка» знаходились два кораблі. Один корабель був «Карпатія», а другий - «Каліфорнія». І, хоча «Карпатія» була набагато далі, ніж «Каліфорнія», вона відгукнулася першою і на всіх парах помчала на допомогу «Титаніку». В результаті чого, більше ніж 800 чоловік з «Титаніка» врятувалися на «Карпатії». А корабель «Каліфорнія», хоч і був ближче, та не відгукувався, бо він теж був затиснутий льодовиками з усіх боків, і, на додачу, в нього ще не були розпалені мотори. А в ті часи кораблі працювали на пару, і потрібно було розпалювати топки, щоб розкрутити ті мотори і дати кораблеві хід. Через те, що не були розпалені, розжарені мотори, корабель міг дбати лише про своє спасіння, а, щоб плисти на допомогу, він не мав ні сили, ні потужності. Читаючи цю історію, я адаптував її до нашої теми – є щось, що повинно в тобі горіти. Є щось, що повинно в тобі давати силу або потужність для того, щоби ти міг говорити, міг не змовкати, щоб ти міг проголошувати певне слово. Для чого? Для спасіння, щоб ти міг прийти на допомогу людям. Мова-то все йде про спасіння. Знаєте, Богові не потрібна земля, на якій немає людей, бо ж Писання каже, що Бог все створив на цій землі, а людину поставив вінцем. Людину було поставлено, щоб вона могла обробляти, працювати, доглядати за цією землею. Якщо немає людини, то земля нікому не потрібна і нічого не варта. І тому людина – понад усе. І заради людини Бог благословляє землю.
Я пригадую, в одній зі своїх проповідей я сказав, що не вірю, що Божа воля є в тому, щоби благословенні люди жили на проклятій землі, і праведники жили у проклятому місті. Ну не міг праведний Лот жити в Содомі і Гоморрі. Не міг. Через те Бог взяв і вивів Лота і його сімейство з Содома і Гоморри, а ці прокляті міста попалив. Я не вірю, що є Божа воля на те, щоб благословенна церква жила в проклятому місті. Я вірю так: ТАМ, ДЕ СТУПАЄ НОГА ПРАВЕДНИКА, ТУДИ ПРИХОДИТЬ БЛАГОСЛОВІННЯ. Туди, куди приходить праведник, приходить Боже Царство. Якщо Бог започатковує Свою Церкву в якомусь місті, те місто починає бути благословенним. Та, задля того, аби люди в певному місті або краї були благословенні, Богові потрібен хтось, через кого можна діяти. Бог сказав в своєму Заповіті: «Я шукаю хоч одну людину, яка могла би стати в проломі за місто, і заради якої Я благословлю землю, заради якої Я благословлю цей край» (Єзекіїль 22:30).
Читаючи слова про те, що «на мурах твоїх, Єрусалиме, Я поставив сторожу, щоб вона ніколи не замовкала», ми ясно бачимо, що мова йде про людей, які мають покликання. А в чому ж його суть? НЕ МОВЧАТИ. Бог звертається до праведників, до Свого народу, до цих людей, які взяли на себе відповідальність. Знаєте, можна ж просто ходити до церкви і не мати на собі ніякої відповідальності. Бути таким собі простим прихожанином, десь колись прийти на причастя, побути на якомусь богослужінні - і то все. У Бога немає ніяких справ з такими людьми. Він звертається до людей покликаних, тих, які несуть відповідальність. От знаєте, що таке нести відповідальність? Це, коли ти йдеш вулицею і бачиш – на вулиці брудно, десь там валяються обгортки з морозива, а поряд накидано пляшок, - і тебе це зачіпає. Я інколи дивуюся людям, які живуть у багатоповерхових будинках – у них під вікнами на клумбі може роками лежати сміття, а в тому будинку може жити 20-30 сімей і нікому не спадає на думку те прибрати, їм байдуже до того. Всі проходять повз і думають: «То комунальна служба має прибирати». Мені не зрозуміти таких людей, тому що, коли я виходжу на вулицю і бачу, що на дорозі біля мого дому є пляшки або якесь сміття – я беру ввечері рукавицю, пакета, та йду і збираю те все. Я його не накидав, та мені нестерпно ходити зі своїми дітьми або їхати в машині по дорозі, де я бачу сміття. Чомусь це торкається мого серця. Подібне можна сказати і про все місто: коли ти у ньому живеш і бачиш, що люди спиваються, що сім’ї розбиті, що немає порядку – ти не можеш бути спокійний, тебе це зачіпає. І ти приймаєш рішення: «Я не можу і не буду мовчати! Що я можу зробити зі свого боку?» Ми повинні щось говорити, ми не повинні змовкати.
Щось всередині нас має генерувати. Я вірю, що головною генерацією, справжнім небесним вогнем в нас є помазання Духа Святого. Якщо немає Духа Святого – немає вогню. Дух Святий – то є найбільша генерація, найбільша сила, яка вирує у тобі, яка не дає тобі спокою, рухає тобою, мотивує тебе, дає тобі бачення і таку, знаєте, безстрашність. І тоді аргументи на кшталт: «А що люди скажуть? А як у мене через те проблеми будуть?..» вже тебе не зупинять. Коли ти маєш оце спонукання, ти йдеш і говориш, йдеш і проповідуєш. Точнісінько, як Іван Хреститель, який побачив, що цар живе у блуді, - і пішов до нього і говорив. Хоча він за те таки поплатився власною головою! Та, поки жив, він не міг мовчати! Вбили Івана Хрестителя, хтось інший почав говорити. Я не вірю, що зі смертю Івана Хрестителя цар продовжував собі спокійно грішити. Цілком ймовірно, що йому на зміну знайшлося десять Іванів Хрестителів, просто у Біблії про те не згадується. Але Писання говорить про Церкву Христову, яка розвивалася. Ви всі, напевне, чули історію про Давида Вілкерсона, коли він свідчив цьому бандитові Ніккі Крузу, і той почав погрожувати: «Я вб’ю тебе! Я розріжу твоє тіло на тисячі шматків і розкидаю по Бродвею!» А Давид Вілкерсон йому у відповідь: «Ти, звісно, можеш це зробити, але кожен шматочок мого тіла буде тобі говорити: «Ісус тебе любить!» Знаєте, комусь одному з нас таки можуть заподіяти якоїсь шкоди, та ми не одиночки, МИ Є ПОМНОЖЕНІ. Скажіть: «Я є помножений». Я не сам по собі, адже на мені множиться у геометричній пропорції вся Церква Христова.
Чому Бог говорить, що Він поставив сторожу «на мурах твоїх, Єрусалиме,..»? Мури говорять про кордони. Приміром, коли ми прийняли рішення виїжджати за місто, щоб молитися за нього, ми там навколо позабивали символічні знаки, тож я вірю, що наше місто має свої кордони. Достоту як у старі часи, коли міста були обгороджені мурами і кожне місто мало свої кордони. Я вірю, що наше особисте життя теж має кордони. І наші родини також їх мають. Тому ще в давнину Бог звернувся до Мойсея зі словами: «Скажи одну із Заповідей для всього народу – не побажай чужого». У тебе є межа, є границі того, що належить тобі, і ти не маєш права претендувати на те, що належить братові твоєму. «Не побажай». І ти маєш берегти ці межі. У всіх нас є свої території. Можливо, ви ніколи не дивились на це під таким кутом, та Бог для нас дав свої території. Наприклад, у мене є моя власна територія, і багата територія. Це схоже на ваш город, на який ви виходите і саджаєте там грядки. Там у вас цибуля посаджена, там буряк, поряд морква, картопля, там ще щось посаджене – тобто, є різні території. І наше життя загалом також складається з територій. Наприклад, у мене є територія мого здоров’я, територія мого процвітання, територія моїх стосунків з іншими людьми, або ще є територія мого помазання і мого служіння. Я маю територію мого впливу. Та не забуваймо, що є диявол, є ворог, який воює з нами з однією метою – щоб обділити нас у цій території і забрати її у нас.
Ви зараз можете почуватись абсолютно здоровими в тілі, ні на що не скаржитись, та, ви знаєте, Україна теж свого часу почувала себе впевнено, як країна, і ніщо не загрожувало її суверенітету, аж раптом руські почали, пішли війною, захопили Крим, тоді Донбас. Ти можеш зараз почувати себе здоровим, але я хочу сказати, що диявол милиться на твоє здоров’я. Ти маєш зараз певну територію впливу, та диявол милиться, аби цю територію впливу обрізати. Припустімо, сьогодні ти можеш мати вплив на 20 чоловік, або на всю свою родину, і слово твоє може мати вагу для всіх, та назавтра диявол вже так може зробити, що твоє слово ні для кого нічого не буде варте. Сьогодні у тебе є територія друзів, ті 20-30 людей, яких ти називаєш друзями, і у вас все класно, у вас чудові стосунки – та диявол не сидить без діла, він плани складає, щоб обділити тебе в тих друзях, посіяти ворожнечу, щоб звузити твою територію. І так диявол прагне з усіма сферами зробити. Знаєте, багато людей втрачають здоров’я, вплив, друзів, процвітання… А потім вони змиряються з тим і кажуть: «Можливо, на все це є воля Божа…» Та ніяка не воля Божа, щоб ти ходив у бідності, не вилазив із хвороб, щоб у тебе друзів не було і тебе ніхто не слухав, і взагалі, щоб усі тебе мали за ніщо. ТО НЕ БОЖА ВОЛЯ. Бог навпаки хоче, щоб твої території розширювалися, як і територія Божого Царства. Не замовкайте, ви повинні про це говорити, стояти на сторожі цього, думати про це: «На мурах твоїх, Єрусалиме, Я поставив сторожу». Якщо ми бачимо, що наше містечко приходить у занедбання, хіба ж ми можемо казати: «А, нащо воно мені потрібне? Мені й так добре, моя хата з краю, я нічого не знаю». Ні в якому разі! Навпаки, слід не мовчати, а говорити про це! Слід думати про те, як саме говорити, як заявляти. «Я поставив сторожу, яка ніколи не буде мовчати». Ні вдень, ні вночі не змовкайте, аж поки не прийде результат. Аж поки не вчинить Він з Єрусалима славу Свою. Сьогодні я скажу так: наші життєві кордони, кордони нашої долі, наших родин, сімей, кордони нашої землі, на якій ми живемо, повинні бути для нас священними.
Ми маємо знати, де є та межа, щоб ми самі випадково не зруйнували цієї огорожі, і не дозволили дияволу вторгнутися на нашу землю і робити шкоду в нашій долі, родині, у нашому місті і в нашому краї. Ми повинні боротися за ці кордони до крові і покладати за них своє життя. Що ж до сатани, то він і сьогодні, як і в старі часи, вдається до своєї старої перевіреної зброї - брехні. Отут і говориться: «Не буду мовчати я ради Сіону, і я не буду спокійний, аж поки не вийде, як сяйво, його справедливість». Найсильніша зброя, якою диявол завжди воює, це НЕПРАВДА. Він хоче сказати тобі якусь неправду про твоїх друзів, щоби ти про них подумав несправедливо. Він прагне переконати тебе, що ти і хворим можеш бути християнином і сприймати це, як хрест Христа. Це неправда! Я в це не вірю, і ви не повинні тієї брехні сприймати! Диявол вам наговорить, що і те можна поміняти, і те, і все має отак виглядати, і що ти приречений так жити! Ні, це неправда! Ми повинні знаходити відповідні місця із Писання, і проголошувати їх в свою долю; ми повинні кричати, як той Іавіс: «Господи, якби Ти міг змінити мою долю! Якби Ти змінив моє ім’я!» Змінюй ім’я, якщо треба, роби все, що в твоїх силах, кричи, бийся, скачи, гукай!
Я постійно думаю про ці межі, про цей Єрусалим, про ці стіни. Господи, що я можу зробити? Боже, як я можу трубити? Як я можу заявити? Мені несила мовчати і бути байдужим до того всього! Я хочу змін, і Бог каже: «Передавайте церкві, тому що вона вся повинна бути такою». Церква вся повинна бути, як той корабель, що поспішив на поміч «Титаніку». Ми не повинні затихати чи слабнути. Ви лишень подивіться, що в Європі сталося! Церкви ослабли, знесиліли, з церков роблять ресторани, мечеті, або й взагалі склади. Церква осіла, тому що їм стало добре і комфортно. Ми маємо не затихати, а навпаки завжди бути насторожі. Хай ти хоч і 20 років вже живеш і у тебе все гаразд, - ти все одно повинен вартувати, бо є той, хто претендує на твою землю, на твою територію, на твій бізнес, на твоє процвітання, на твою сім’ю і на твоїх дітей. О, Боже наш!
Сайт : http://heavens.com.ua/
Автор проповіді: Володимир Андрощук
Редактор: Наталія Тітко
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ви вдаетеся до полiтики,звинувачуючи 'руських', така собi мiж iншим 'з пiд поли' пропаганда,а це значить нацьковувати одних на iнших,чого ми,вiруючi люди, не повиннi робити,це справа полiтикiв i влади,а ми в цьому лише повиннi бачити те,що пророцтва збуваються i все йде так,як написано в Писаннi i ми не маемо права звинувачувати тих чи iнших.
Доверие Богу. Главное заблуждение. - Доверие Богу Хоть тысячу лет изучайте Библию мудростью этого мира, но все ваши богословские сокровища не будут иметь никакого значения: будете лишь записью о Царствии, но не будете там. Опять повторю слова Христа, что этой книжной праведностью будет вам хуже на суде чем Содому. Знать в значении мира это то же самое, что быть записью о чём-то но не быть им никогда.. а ещё гордится всю жизнь, что ты такая ёмкая запись. Знать в значении Библии - это быть тем, о чём там написано, жить Истиной, быть совершенным как Бог, жить в Царствии Божьем.
