Прочитаємо в Євангелії від Матвія 23-му розділі 37-му вірші наступні слова: «Єрусалиме, Єрусалиме, який вбиває пророків і кидає каміння в посланців Бога! Скільки разів Я хотів зібрати дітей твоїх разом, мов та квочка курчат своїх під крило, але ви цього не бажали!» А в псалмі 90-му в першому вірші зазначено: «Хто під покровом Всевишнього перебуває, той в тіні Всемогутнього буде».
Читаючи ці слова Ісуса, з якими Він звертався до Єрусалима, ми можемо відкрити для себе ту істину, що Бог хотів дати Єрусалимові не лише мир, а ще й Свою охорону. Тому що Він має серце батька, який завжди піклується. Знаєте, є такі батьки, яким здається, що вони роблять для забезпечення своїх дітей все, що від них вимагається. Вони міркують наступним чином: «Я їжджу на заробітки, повертаюся з тими грошима додому, даю їх дружині й дітям, щоб вони могли вдовольнити всі свої потреби». І ті батьки знову їдуть з дому. Вони, з одного боку, ніби й виконують роль батька, який забезпечує, та вони не несуть місії батька, який має охороняти. Бо охорона вимагає фізичної присутності. Щоби діти могли відчути ту батьківську охорону, він має бути біля своїх дітей. Бо бути десь далеко, заробляючи для дітей гроші, що вони нічого не потребували, - є лише маленькою частиною. Адже наші діти кожного дня стикаються з труднощами, на них ідуть духовні атаки, іде такий, знаєте, духовний вал, пресинг, і вони потребують батьківського плеча, його серця, уваги, і загалом батьківської присутності. Серце нашого Небесного Батька є в тому, щоби бути нашим охоронцем. Ось Його власні слова: «Я не один раз хотів зібрати, Єрусалим, всіх твоїх дітей, всіх твоїх жителів, як квочка збирає курчат своїх під крило» - хіба ж це не означає охорону? А псалом, який я вже цитував: «Хто під покровом Всевишнього перебуває, той в тіні Всемогутнього знаходиться»? Ви знаєте, що таке тінь? Уявіть собі дерево, яке сонячної днини дає тінь, і ти ховаєшся у тому затінку від палючого сонця. Бог ніби дає Свою парасолю.
Продовжуючи дану тему, звернемось до 111-го Псалма, 7-го вірша: «…праведник злої звістки не злякається». Той, хто праведний, і служить Богові, може не боятися злих новин. От, наприклад, ми вчора ввечері їздили в село до своїх родичів, і мені подзвонив мій приятель і розповів наступну історію: «Я не забобонний, - каже, - але це щось дуже дивне, поясни мені. У моєї бабці, скільки я себе пам’ятаю, на городі завжди росли помідори. І то були такі помідори, яких ще пошукати. Вона завжди любила виводити нові сорти, доглядала за ними, і кожного року у неї буяли помідори. А цього року завітав до неї сусід і попросив кілька розсадин. І сталося так, що у сусіда почали родити ті самі хвацькі помідори, а в моєї бабці – жодної помідорини на весь город». Тоді я запитав у старшої в селі людини: «Поясніть, що відбувається?» І вона сказала, як зазвичай і кажуть у селах: «Забрав». Ну, я розумію, - забрав, а що сталося, що відбулося у духовному світі? І, ви знаєте, розмовляючи з цією старшою людиною, ми звернули увагу на те, що іноді подібне трапляється навіть з людьми, які є християнами. В результаті, ми прийшли до одного висновку: значить, такі люди є недосконалими, недостатніми християнами. Бо ж, якщо прокляття діє на їхні долі, значить, їм не завадить подумати, чи вони є християнами. Недостатньо називати себе християнами, треба ще ними бути. Я вам скажу: люди, які є справжніми дітьми Божими, які служать Богові і поклоняються Йому гарячим серцем, – є недосяжними для будь-яких проклять. Ніхто в них нічого не забере. Ніякі лихі очі, ніяке прокляття, ніяке чаклунство не вторгнеться до їхньої господи, і нічого не пропаде і не вибуде. Не станеться ніякого лиха. Бо ж написано: «Праведник злої звістки не злякається». Повторіть ці слова. У вже знайомому нам 90-му Псалмі прочитаємо 11-й і 12-й вірші: «Бо Ангелам Він Своїм звелить над тобою берегти тебе на всіх твоїх дорогах, на руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулась об камінь». Далі ще є чудове місце у книзі пророка Захарії, у 2-му розділі 8-му вірші:
«Бо хто вас доторкується, той доторкується до зіниці ока Божого». Тобто той, хто вас торкається, пхає пальці Богові в очі (лише уявіть собі!), а це дуже серйозно. Тож дозвольте Богові відмахнутися Своєю рукою, а не самі відмахуйтеся.
Сьогодні ми говоримо з вами про Божу охорону і про Бога, як батька, який охороняє. І у книзі пророка Йова, 1-му розділі 9-му вірші вказані ті 5 речей, в яких Бог дає охорону. Це було якраз тоді, коли диявол прийшов і, розмовляючи з Богом про Йова, згадав 5 речей, на яких Бог поставив Свою печать. Першим у списку було:
«Чи ж не Сам Ти огородив його навколо?» Тобто, Бог огороджує нас навколо Своєю охороною, Своїми Ангелами.
Друге, що згадав диявол: «І не лише його огородив, а Ти огородив дім його». Бачите, Бог охороняє наш дім.
Третє: «Все майно його».
Четверте: «Працю рук його Ти благословив».
І п’яте: «І маєток його поширився до краю».
Отже, підсумуємо ще раз, що Бог робить для праведника: Він охороняє його навколо, охороняє його дім і все майно, охороняє працю рук його, тобто його бізнес, і охороняє його маєток, так щоб він поширився до краю (тобто, пильнує над землею праведника). І далі диявол, продовжуючи свою промову, запропонував Богові: «Забери це від нього, і подивимось, чи буде він Тебе після того слухатись і служити Тобі».
Поговоримо розгорнутіше про ці п’ять речей, на які ми, як праведники, маємо право претендувати перед Богом:
Бог охороняє вас особисто ( тому не бійтеся за своє життя);
Бог охороняє ваш дім (тому не влаштовуйте судової тяганини за спадщину; Він знає, який дім вам підійде);
Бог охороняє все ваше майно (тому не переживайте, що злодії його покрадуть).
Бог охороняє працю рук ваших, ваш бізнес (тому не переживайте, що конкуренти вас з’їдять);
Бог охороняє вашу землю (тому не воюй з сусідом за межу; Він знає, де і яку межу тобі дати);
Одного разу, під час подорожі по Ізраїлю, ми їхали автобусом по Голанських висотах, де нещодавно відгриміла війна, і багато земель ще було заміновано. Автобус їхав дорогою, яка з обох боків була огороджена колючим дротом, а на табличках був напис: «Не відходити більше, ніж за метр від дороги, тому що там можуть бути міни». Так і в нашому житті: Бог прокладає для нас Свій шлях, але є ще такі території, де не може бути жодного кроку праворуч чи ліворуч – лише суворо притримуючись тієї дороги, якою Бог веде, щоб не підірватися. В книзі пророка Ісаї, у 48-му розділі 18-му вірші написано: «О, коли б ти прислухався до Моїх заповідей, то був би твій спокій, як річка, а справедливість твоя – немовби морські хвилі».
Прислухайся до Божих заповідей, прислухайся до Його голосу, який звучить у твоєму серці і наставляє, що слід робити, а чого – не слід. Інколи люди бідкаються: «Я не знаю, як вчинити. Бог ще не дав мені ніякого слова». На таке я скажу: Бог завжди дає слово вчасно. Якщо навіть ми не отримали його в молитві, ми завжди можемо відкрити Писання – і це слово може бути там, записане з вуст Божих ще дві тисячі років тому назад. Взяти, приміром, дівчину, яка на роздоріжжі, не знаючи, виходити чи не виходити їй за хлопця, який ще не служить Богові. Для чого собі голову морочити? Адже Писання вже сказало: «Яка участь вірного з невірним?» Яке ти ще слово хочеш отримати від Господа? На яку ще молитву ти хочеш поїхати? Який пророк ще має тобі щось пророкувати з цього приводу, коли вже все ясно і зрозуміло сказано ще дві тисячі років тому назад? І подібних вказівок у Писанні можна знайти дуже багато.
«Мій сину, - каже в Приповістках Соломон у 3-му розділі, починаючи з 21-го вірша, - і дочко, нехай від очей твоїх це не відходить. Завжди стережи дві речі – добрий розум і розважливість. Вони будуть життям для твоєї душі і прикрасою для твоєї шиї. Тоді підеш безпечно ти своєю дорогою, і нога твоя не спотикнеться. Якщо покладешся – не будеш боятися, а ляжеш – то буде приємний твій сон. Ти не будеш боятися наглого страху, ні бурі безбожних, як прийде, бо твоєю надією буде Господь, і Він пильнуватиме твою ногу, щоб вона не зловилась в пастку».
Отак виглядає дорога праведника, по якій він ходить. Бог – наш охоронець. Амінь? В Ісаї 43-му розділі є ще одне чудове проголошення про Божий захист: «Не бійся, не бійся, бо Я тебе викупив, я покликав ім’я твоє, ти – Мій. Коли ти переходитимеш через води – Я буду з тобою, а через річки – вони не затоплять тебе, коли вогонь переходити будеш – не попечешся, і не буде палити тебе його полум’я. Бо Я – Господь Бог твій, Святий Ізраїлів, твій Спаситель. Я дав викуп за тебе. Через те, що ти є дорогий в Моїх очах, шанований ти став, Я тебе покохав, то людей замість тебе віддам, і народи за твою душу, а ти не бійся, бо Я – з тобою» (Ісая 43:1-5).
«Господь заховав мене в тіні руки Своєї, - каже пророк (а, як він так каже, ми теж можемо сміливо повторювати за ним ці слова). – І в день спасіння Я допоможу тобі, каже Бог, Я збережу тебе. Чи ж від сильного буде віднята здобич, і чи полонені з рук переможця будуть визволені? Так, говорить Господь, полонені відібрані будуть від сильного, і врятована буде здобич насильника, бо Я Сам буду судитися з твоїми супротивниками, і синів твоїх Я спасу, Бог говорить. І впізнає тоді кожне тіло, що Я – Господь, Заступник твій, Відкупитель, Визволитель, Потужний твій, Яків» (Ісая 49:24-26) . Амінь!
Ви знаєте, є дуже великий привілей в тому, щоби бути Божою дитиною. Не просто бути християнином, членом церкви «Небеса», «Осанна», або «Відродження», а бути саме дитиною Божою. В Євангелії від Луки є всім добре відома притча про блудного сина. Та ми з вами звернемо увагу на одну таку вельми цікаву річ у цій притчі: коли блудний син повернувся до свого батька, і той дав йому одяг, повернув привілеї синівства, а, на додачу, ще й одягнув йому перстня на пальця, то старший син від того всього помітно засумував. Батько помітив синів настрій та й питає: «Що з тобою, що сталося?» А у відповідь чує: «Я скільки років тобі вірно служу? І ніколи наказу твого не порушив. Ти ж ніколи мені і козеняти не дав, щоб я міг зі своїми приятелями шашлика зробити. А як повернувся оцей твій блудний син, що десь там проїдав твого маєтка з блудницями, ти для нього звелів теля відгодоване заколоти». Знаєте, у батьковій відповіді синові можна знайти дуже важливі слова: «Сину, ти завжди зі мною, і все моє – завжди було твоїм». Як же важливо не пропустити повз свою увагу цю істину з даної притчі. Мені взагалі здається, що у ній більше йдеться про старшого сина, аніж про його блудного брата. Ті батькові слова насправді є Божою обітницею, бо сьогодні Бог так промовляє і до нас: «Ти завжди зі мною, і все моє - є твоїм. Де б ти не був, до якої б ситуації в житті ти не потрапив, ти завжди зі Мною, а Я повік із тобою, як Батько-Охоронитель, і Я вже все приготував для тебе».
Що, на вашу думку, відрізняло ізраїльський народ від решти народів, або що відрізняє сьогодні істинних дітей Божих від людей світу цього? Я глибоко переконаний, що справа не у формі одягу, не в хустині, не в довжині спідниці, або ж у наявності чи відсутності прикрас. Не ці речі повинні відрізняти нас від невіруючих. Бо ж єдина відмінність ізраїльського народу від решти халдейських народів полягала у тому, що з ізраїльтянами був Бог. І нас від світу цього повинна відрізняти саме Божа присутність серед нас. То не проблема - можна і кульчики познімати, і одягнутися по-убогому – а Бога все одно не буде. Ви розумієте, про що я кажу? А відчуття, що Бог поруч, завжди наповнює спокоєм і умиротворенням. У Писанні є десятки, або й сотні місць, у яких говориться про Божу присутність з нами і Його захист, ось лише кілька з них:
Книга Ісуса Навина 1-й розділ 5-й вірш: «Ніхто не встоїть перед тобою».
Буття 21:22 (Бог каже до Авраама): «Авраам, Я з тобою».
Єремія 15:20: «Вони будуть ратувати проти тебе, але вони не встоять».
Ісая 41:10: «Не бійся і не смущайся, бо Я – Бог твій. Я укріплю тебе, Я допоможу тобі, Я підтримаю тебе правицею Своєю».
Псалом 138:2-3: «Йду я чи відпочиваю я – Ти завжди зі мною».
Матвія 28:20: «Я з вами у всі дні до кінця віку».
Знаєте, прослідковуючи цю тему, я помітив цікаву закономірність. От, візьмемо історію про Якова, який поїхав з дому шукати собі жінку. По дорозі йому випало пережити присутність Бога – пам’ятаєте, коли йому наснилася драбина до неба, і він бачив Ангелів, що підіймались і спускались цією драбиною; а, переживши присутність Бога, Яків пішов і зустрів собі Рахіль - дівчину, яка стала йому за жінку. Як небагато треба для того, щоб зустріти хлопця, який стане за чоловіка, або дівчину, яка стане майбутньою дружиною. Так само небагато треба і для того, щоб в родині запанувало примирення замість колотнечі, яка роками точилася в цій родині. Як то трапилося із тим же самим Яковом, проти якого вже їхав війною його брат Ісав, щоб його знищити. Та Яків пережив ту присутність Бога, і Господь прихилив Ісавове серце, примиривши його з Яковом. Як же небагато треба, щоб відбувалися такі речі, – хоча б один раз пережити присутність Бога.
Багато християн мають таке уявлення, що Бог тільки те й робить, що викриває людей і звинувачує їх у гріхах. Та я вам скажу: наш Бог – то такий добрий батько, що більше п’ятдесяти відсотків від того, що Він тобі казатиме, це будуть слова любові: «Я тебе люблю. Я благословляю тебе. Ти любий Мені». Писання свідчить, що Церкви ще й близько не було, а Він вже полюбив її любов’ю вічною. Як це можна збагнути? Ніякої Церкви ще не існувало, була людина, яка ще була грішником. Був, приміром, Савл, який гнав Церкву, - а Бог його все одно любив. От їде той Савл до Дамаску гнати Церкву, а Божа любов простерта до нього. В Дамаску всі християни ховаються по катакомбах, сидять по своїх хатинках і трусяться, бо Савл їде зі своєю бригадою нас тут чумачити. А Бог його любить. Як це зрозуміти? Коли ми будемо відчувати серце Бога, будемо мати близькі взаємини з Ним, тоді ми знатимемо це. Бог буде відкривати нам мотиви Своїх дій, бо ж написано: «Бо не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам» (Амос 3:7). Бог відкриє все, що нам треба буде знати. Немає, чого боятися. Не бійся. Не трясися. «Той чоловік, який їде тебе гнати, він Мій апостол, він ще буде послання писати. Мільйони людей через його послання навернуться до Мене, - каже Бог, - і примиряться зі Мною». З нашого боку потрібно лише вірити. Коли Бог пізніше в цій історії із Савлом звернувся до Ананії зі словами: «Ананія, там в домі Корнилія є Савл, піди до нього!», - ви собі уявляєте, що Ананія тоді пережив? «Господи, Ти що? Ти про що? Цей чоловік Церкву їхав гнати! І я маю йти до нього?!» Бог же сказав: «Ходи помолися за нього, бо він уже чекає, коли ти прийдеш і покладеш руки на нього, щоб він прозрів, і він буде Моїм служителем».
Якщо ж з нами немає Божої присутності, то вина за це лежить не на Бозі, а на нас. Бог ніколи не позбавляє дітей Своєї присутності з власної волі. Це наша вина. Якщо ми ходимо у послуху, то Божа присутність завжди з нами. Багато людей, будучи християнами, продовжують жити тим же вбогим життям, у хворобах, в злиднях. Подолати цього не в змозі, так натомість вигадали доктрину, буцімто, такий у мене хрест. Та ніякий це не хрест. Звісно, не без того: час від часу можуть бути і страждання, і злидні, я не кажу, що у вас ніколи не може заболіти живіт або схопити підшлункова, все може бути. Та у разі, якщо це вже перетвориться на постійний стан – оце вже буде ненормально. Я не кажу, що у вас не можуть закінчитись гроші, але якщо у вас постійний їх брак – це ненормально. І поконфліктувати ви з кимось можете, але якщо ваше життя постійно роздирають конфлікти – то не є нормально.
У вже згаданій притчі про блудного сина бачимо, як старший син жаліється на батька. І, знаєте, чого він на нього жалівся? Лише з однієї маленької причини – бо просто ніколи не наважився у батька чогось попросити. Батько мовить до нього: «Сину мій, ти завжди зі мною. Все моє – твоє. Чому ж ти ніколи не попросив у мене того ягняти, щоб ти міг зі своїми друзями влаштувати пікніка? Ти просто думав, що я не дам, от і не просив». Подібне можна спостерігати і у наших взаєминах з Богом: ми не маємо, бо не просимо. Цей син просто не вірив, що батько йому може щось дати! А знаєте, чому? Бо, будучи сином, у серці він почував себе рабом. Він жив не у дусі синівства, а у дусі рабства. Його перешкодою стало рабське мислення – раб ніколи нічого не просить, а завжди лише виконує, а от з дітьми інша справа – ті завжди просять. Приходять до свого батька і починають: «Тату, дай! Дай! Тату, я не маю, де жити, дай мені житло! Тату, я не маю, чим їздити, дай мені машину!..» саме невірство старшого сина було причиною його скудності. А чи не нагадує вам це нас самих?
Знаєте, наш Бог нам не опікун, а батько, як і в молитві «Отче наш» сказано: «Отче наш, Тату наш». Наші взаємини з Богом не повинні бути суто корисливими: я приходжу до Тебе, Господи лише для того, щоб Ти мені щось дав. Бо такі люди, які тільки те й роблять, що очікують подачки від Бога, уявляють собі Його якимось опікуном. От опікун завжди має щось дати. А є ті, які мають його за батька. Вони ніби теж приходять і кажуть: «Дай», та вони слухняні Йому. Уявімо собі таку картину з сімейного життя: сидять на кухні тато, мама, і їхній син, який постійно діймає тата своїм: «Тату, дай!» - і тато йому дає. От вони поїли, і тато просить: «Сину, помий посуд!» А син у відповідь: «Ого! Чого захотіли!» Це яскраве свідчення того, що цей син має свого батька не за батька, а за якогось опікуна, якого можна спокійно використовувати для своєї вигоди. Такий менталітет характерний сьогодні для багатьох людей на цій землі, яким ввижається, що Бог їм тільки служитиме, як опікун. Та Бог каже: «О.К. Але натомість Я хочу, щоби ти також міг мене слухатися. Щоб ти міг піти і зробити, що Я скажу, помити комусь ноги, чи послужити комусь».
В Книзі Вихід у 33-му розділі з 13-го по 15-тий вірші Мойсей молиться до Бога такими молитвами: «Відкрий мені шлях Твій, Господи, щоб я міг пізнати Тебе, і здобути благовоління в Твоїх очах. Відкрий мені той шлях, дай мені розуміння, дай мені знання, дай мені провидіння, дай мені очі духовні, щоб я міг побачити наперед, щоб я міг знати, куди мені йти». А у Євангелії від Івана у 14-му розділі написано: «Ісус прийшов, щоб явити світові Отця». Одного разу Ісус запитав Марію: «Маріє, кого ти шукаєш?» Міркуючи над цим місцем з Писання, можна збагнути таку істину: є ті, хто шукає інформації про Нього, а є ті, хто шукає особисто Його. Були люди, які просто шукали про Нього інформації. Це, зокрема, ті двоє учнів, які прямували до Емауса, і весь час обговорювали між собою інформацію. Дорогою до них приєднався Сам Ісус. А вони йому відразу: «А Ти не чув про цю історію, яка сталася?» Тобто, вони не впізнали в Ньому Ісуса, їх цікавило інше: «Як це Ти не чув?! Звідки Ти взагалі? Ти що, з Середньовіччя прийшов? Ти що – новин не читаєш?! В інтернеті не буваєш? Може, ще й айфона не маєш?»
Є ті, які шукають про Нього інформації, а є ті, які шукають особисто Його. От Марія шукала особисто Його. Знаєте, з тими двома Ісус довго розмовляв, і вони так і не збагнули, Хто перед ними. А Марію Ісусові варто було лише покликати: «Маріє!», як вона зразу ж у відповідь: «Раввуні (Учителю)!» Вона пізнала Його лише за звуком Його голосу, бо вона шукала Його. От є деякі люди, які задаються питанням: «А як я можу знати, чи це Бог говорить до мене?» Таким людям варто переглянути, наскільки у них близькі взаємини з Богом і наскільки вони знають Його серце, як свого Батька. Нам всім варто про це замислитись, щоб ми, подібно до Марії, пізнавали Ісуса по єдиному слову. І щоб ми не були тими, хто може розмовляти з Ним, і так і не побачить в Ньому Його.
І на закінчення, я хочу сказати ось що: ви повинні знати Його серце і Його характер. А серце і характер Ісуса полягає в одному: у смиренні. Написано в Писанні, що Він був ведений на Голгофу, як вівця, яку ведуть на заклання. Красою її характеру є кротке і смиренне серце. А краса святості – це коли ти маєш все, і при тому залишаєшся смиренним. Я хочу логічно закінчити свою проповідь: красою Його характеру є смирення, а красою нашої святості і нашого християнського життя, і нашого смирення у слідуванні за Господом буде те, коли ми будемо мати все (як Бог сказав: «Все Моє – є твоє»), будемо мати повне забезпечення, і при тому залишимося смиренними. Коли ти не погордуєш, не будеш уже дивитися звисока, з пихою. Не будеш нехтувати, не будеш відпихати, не будеш казати: «Я вже з тієї склянки пити не буду, я вже тою ложкою їсти не буду, я вже з тим в церкві поряд не сидітиму, бо я вже не такий, як був». Ти будеш мати все, але ти залишишся смиренним. Оце є справжня краса, це еталон Божого смирення. Це позиція, у якій варто залишатися, бо Бог як Батько просто обожнює її.
Сайт : http://heavens.com.ua/
Автор проповіді: Володимир Андрощук
Редактор: Наталія Тітко
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
