Для ТЕБЯ - христианская газета

Атмосфера Царства Божого
Проповеди

Начало О нас Статьи Христианское творчество Форум Чат Каталог-рейтинг
Начало | Поиск | Статьи | Отзывы | Газета | Христианские стихи, проза, проповеди | WWW-рейтинг | Форум | Чат
 


 Новая рубрика "Статья в газету": напиши статью - получи гонорар!

Новости Христианского творчества в формате RSS 2.0 Все рубрики [авторы]: Проза [а] Поэзия [а] Для детей [а] Драматургия [а] -- Статья в газету!
Публицистика [а] Проповеди [а] Теология [а] Свидетельство [а] Крик души [а] - Конкурс!
Найти Авторам: правила | регистрация | вход

[ ! ]    версия для печати

Атмосфера Царства Божого


В проповіді Ісуса Христа Царство Боже займало центральне місце. Багато людей хотіли прийти і почути з Його проповідей про зцілення. Але зцілення було лише наслідком проповідей про Царство Боже. Інші хотіли прийти і отримати у Нього вирішення якихось сімейних проблем. Та, знову ж таки, не це стояло на першому місці – ті проблеми вирішувались через проповідь про Царство Боже. Ісус все повторював: «Царство Боже, Царство Боже…». Багато хто не міг збагнути, чому Він так говорив. А зміст був у тому, що Царство Боже несло в собі певну атмосферу, певний дух. Це можна порівняти з теплицею – ми її будуємо, щоб створити там певну атмосферу і певні умови, аби ті насадження, які ми туди саджаємо, краще росли. Адже не всім деревам, плодоовочевим чи декоративним рослинам підходить один і той же клімат: кожна рослина зростає у своєму кліматі. І у Царства Божого теж є свій клімат. Якщо ми хочемо, щоб у нашому житті щось запрацювало, відбулося, стало нашим, згідно з Писанням, то цього можна очікувати лише після того, як створиться відповідний клімат, атмосфера. Без цієї атмосфери не станеться нашого чуда, не прийдуть ні зцілення, ні фінансова розв’язка, ані примирення – хоч би скільки ми докладали зусиль, хоч би скільки працювали, молилися, десятки, а то й сотні разів проповідували або проголошували місця з Писання! Годі і чекати чогось, бо немає потрібної атмосфери і цього клімату. І навпаки: ми можемо навіть не до кінця володіти вивченими напам’ять місцями з Писання, можемо бути не до кінця впевненими, як молитися і як себе повести, та, коли буде ця атмосфера Царства Божого, то достатньо буде нашого маленького слова, чи якоїсь дії, щоб породити значний ефект, і щоб почали проростати плоди Царства Божого.

Я б хотів зачитати вам кілька місць із Писання, у яких йдеться про Царство Боже: «І з того часу Ісус почав проповідувати і промовляти: покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» (Матвія 4:17).

«Цих дванадцятьох Ісус вислав і наказав їм: проповідуйте і говоріть, що наблизилось Царство Небесне» (Матвія 10:5,8).

«Шукайте отож Царства, а все вам додасться» (Луки 12:31).

«Закон і пророки були до Івана, а відтоді благовіститься Боже Царство і кожен, хто його здобуває, то здобуває його силою» (Луки 16:16).

«Щиру правду кажу вам: хто не прийме Божого Царства, як дитина, той не ввійде в нього!» (Луки 18:17).

«І це Євангеліє Царства буде проповідано по всьому світу на свідчення усім народам, і тоді настане кінець» (Матвія 24:14).

І можна було б наводити десятки і десятки таких місць, які свідчать про надзвичайну важливість Божого Царства для нашої християнської віри. І взагалі християнська віра без ідеї Царства – порожня. Якщо взяти інші релігії світу, приміром, індуїзм, іслам , іудаїзм – то вони настільки глибокі і мають таку давню історію! Що ж до християнської релігії (і я кажу саме за релігію, а не за віру), то вона не може похвалитись давньою історією, оскільки має максимум дві тисячі років, з часу приходу Христа на цю землю. А взагалі, віра слов’янського народу є поганською. У будь-якому народі його культура формувалася саме завдяки релігії, яка панувала в тому народі. Наприклад, культура індуїстів формувалася на основі індуїстської релігії, якій більше 5 тисяч років. Культура ісламського світу, мусульманського світу вся побудована на ісламі. А якщо ж взяти культуру нашого слов’янського народу – то в мене є великі сумніви щодо того, чи вона є до кінця сформованою. Ми кажемо, що у нас є своя культура, своя ідентичність, своя мова – звісно, дещо своє таки є. Та про культуру я не можу сказати, що вона в нас до кінця є сформована. Взяти, наприклад, руських, білорусів і українців, або болгар і словаків – ну, слов’янські народи. Наскільки ж ми є різними! Та взяти хоча б саму Україну – що схід, що захід, що центр – це майже різні нації. Адже, коли ми вже говоримо про культуру народу, то вона повинна бути одна – вималювана. І у нашого українського народу немає своєї глибокої культури. І оце, чого в нас немає, дуже сильно впливає на нашу ментальність, навіть коли ми вже стаємо християнами. Враховуючи те, що християнська культура є дуже міленькою і порівняно недовго існує, це нам заважає, після приходу до Бога, бути в Нього заглибленими. Ми і в християнстві, і у вірі в Бога стаємо такими поверхневими, такими пустушками. І це є проблема нашої нації.

Тому, на мою думку, проповідь про Царство Боже повинна бути така наполеглива, її повинно бути завжди замало. Недостатньо сказати її раз, чи два, чи три – і ось ми вже щось знаємо про Царство Боже. Натомість, ми повинні пройнятися тим, укорінитися в тому, інакше, який сенс у нашій вірі? Виходить так, що ми маємо знання, як воно має бути, знаємо, що ранами Ісуса ми маємо бути зцілені, знаємо, що нам належить бути головою, а не хвостом, що, по Писанню, це ми мали б давати в борг, а не весь час жити в позичках. І про те знаємо, що в наших оселях має бути радість, що радість Господа – то є наша сила, ми знаємо напам’ять десятки місць із Писання, які є обітницями. Та часто буває так, що те все не є частиною нашого життя, його просто немає всередині нас – і виходить така, знаєте, духовна шизофренія. Сильні люди, які ухопилися за Бога, докладають максимум зусиль, заявляючи: «Господи, якщо я навіть цього не маю, то я все одно вірю, що це може бути!» А слабкі люди розбиваються, припиняють вірити, і, як застерігає Писання, тим користуються такі пророки і вчителі, які прийдуть, байок нарозповідають, і відведуть від істини навіть тих, які думали, що вони в істині. Тому Апостол Павло наголошує: «Діточки мої, я звертаюся до вас – бережіться, щоб ніхто вас не відірвав від істини. Навіть ті, які стоїте і думаєте, що ви в істині, пильнуйте, тому що хтось може прийти, сказати вам переконливіший аргумент про щось і посіяти в ваше серце сумнів».

І тому ми повинні робити все можливе, щоб наситити себе Богом. Як це можна зробити? От у нас є така своєрідна пісня – «Благослови, душа моя, Господа». Коли я співаю цю пісню, мені завжди хочеться тримати кулака стиснутим. Знаєте, чому? Бо мені хочеться з позиції духа своє тіло і розум взяти за комір і занурити в Бога. Благослови, душа моя, Господа! Давид ніби бере свою душу, своє єство, і змушує його благословити Бога. Тому що ми по природі противимося, коробимося, нам незручно те робити, ми стидаємося. Зовсім, як оті малі діти – коли вони виходять до людей в світ, і їм кажеш: «Скажи «дякую» або скажи «до побачення»», вони давай стидатися. Подібне трапляється і з нами, коли ми приходимо до Бога, – когось починає коробити, а хтось починає стидатися навіть руку підняти.

Я відчуваю у Дусі Святому, що тема цієї проповіді: «Нехай прийде Царство Твоє, як на небі, так і на землі» є дуже важливою. Давайте, разом прочитаємо молитву «Отче наш» в Євангелії від Луки в 11-му розділі. Знаєте, вчора, коли я читав цю молитву, Дух Святий ніби перевів мене до іншого формату і дав по-новому побачити її зміст. «Отче наш, що живеш на небесах!» Всі люди, до якої б церкви вони не належали, всі говорять молитву «Отче наш». І от я її читаю і думаю: дивіться, всі звертаються до Одного Бога і всі Його називають своїм Батьком. Як же це сильно! Всі кажуть: «Батьку наш!» Далі, люди з різних церков, промовляючи цю молитву, святять ім’я Господнє: «Нехай святиться Твоє ім’я!» Всі просять у Нього вибачення: «Прости нам провини наші». І додають: «І ми прощаємо». Всі, хто говорять цю молитву, просять у Нього хліба насущного. Він всім дає один хліб – що нам тут, що людям в іншому храмі, чи в домах молитви. Хліб є тільки один, у Нього немає різного хліба для різних людей. Всі просять хліба, і Він його дає. Ще всі просять, щоби Бог вів нас стежками, які б не привели нас до спокуси. Хіба це є погано? І наприкінці всі просять, щоби Бог визволив їх від лукавого. Дивіться, скільки всього нас єднає, попри те, що ми такі різні. І богослужіння проводимо по-різному, і погляди у нас різняться. Але всі ми говоримо молитву «Отче наш». Нам властиво якось дуже реагувати на те, коли люди кажуть якесь прокляття або якісь негативні слова, ми тоді зазвичай кажемо: «Слова мають силу». Але і позитивні слова теж мають силу. І це вже є достатньою причиною поважати і шанувати тих християн, які, хай навіть вони й інші церкви відвідують, та все-таки моляться, проголошують і просять того ж хліба, що й ми. Це так, як з тими арабами і євреями, які ворогують, проте у них же один батько – Авраам. Просто він свого часу зробив дурницю, через що так все сталося.

Для того, аби просити у Бога, щоб Його Царство прийшло на землю, нам потрібно кілька речей: нам потрібно щось про нього знати і усвідомлювати, що то таке. Тут буде доцільним запитати: так навіщо ми тоді просимо того Царства на землю, якщо самі не до кінця знаємо, що то таке, і не усвідомлюємо, що воно собою несе? Адже це все дуже серйозно, бо слова мають силу. Тому Христос і проповідував про Царство Боже, аби люди були обізнаними. Він наставляв учнів: «Моліться: «Нехай прийде Твоє Царство»».

Ми всі повинні знати про Царство Боже. От, приміром, у Його Царстві на небі є такі речі, яких ніколи не буде на цій землі. Наприклад, на небі відсутня смерть, там немає гріха, а на землі він панує. На небі, в Божому Царстві, не знайти хвороб. А на землі їх повно. На небі, в Божому Царстві, вічна молодість, а на землі ми ще старіємо. На небі всі розмовляють однією мовою, а на землі багато різних мов. І так можна, через кому, перерахувати ще десятки речей, які є на небі, та яким не бувати на землі. Та є щось, що ще може статися на цій землі. І ми маємо заплатити всю необхідну ціну, докласти всіх зусиль, аби те, що ще може статись небесного на землі, таки на неї спустилося. І це потрібно з двох причин:
Перше, це потрібно особисто для нас. Від того, наскільки Царство Боже спуститься на цю землю з тим, з чим воно може спуститись, залежить наше благополуччя.
І друге: від того буде залежати, наскільки грішники будуть спасатися. Бо спасіння грішників залежить напряму від Царства Божого.

Ми повинні запам’ятати ці дві речі. А ще треба зрозуміти, що на цій землі Царство Боже ніколи не запанує цілком! Але воно може бути локальним. Я глибоко переконаний, що там, де є помісна церква, там і згущується атмосфера Божого Царства. А якщо в якомусь населеному пункті немає Божої церкви, то і атмосфери Божого Царства там не знайдеш. Тому що Боже Царство прив’язане до людини, воно просто не може кудись прийти без її участі. Куди приходять люди, туди й воно приходить. Я думаю, ви розумієте, що це за люди – ті, хто є дітьми Божого Царства, Божими дітьми, ті, хто є спасенними в Божому Царстві. Ми і Царство Боже нерозривно зв’язані між собою. І чим більше тих Божих дітей в місті, в селі, чи в якомусь населеному пункті, тим густіша атмосфера Божого Царства. А там, де вона відсутня, там натомість згущена атмосфера царства сатани. І коли на територію, де панує царство сатани, приходить зі своєю атмосферою Боже Царство, це подібно до того, як світло проганяє темряву. Ти вмикаєш світло, і в кімнаті стає видно. І в цій благословенній атмосфері люди каються, смиряються, а в атмосфері царства сатани вони озлобляються. Знаєте, що в першу чергу необхідно, щоб прийшло покаяння, прийшли зміни, щоб ті люди, за яких ми молимося, могли навернутися до Бога? Їм треба опинитися в атмосфері Божого Царства. Інакше їм суджено жити в атмосфері диявола. А в його атмосфері немає нічого, окрім злоби, ненависті, заздрості, залежності, жорстокості, зажерливості, невдячності – всього того, про що пише Біблія, і що ми кожного дня спостерігаємо. Людям у такій атмосфері просто нереально покаятися! Скільки б ти їм не проповідував! Скільки б Слова ти їм не пихнув! Хоч би як ти за них молився, і просив, щоб Бог чудо з неба сотворив! Не покаються вони, і все тут! І, знаєте, чому? Тому що дерево, яке росте на Близькому Сході, не ростиме на Півночі. Не буде атмосфери Царства Божого – не буде і покаяння, розкаяння, прощення, примирення, любові… Туди ж, куди приходить Царство Боже, приходять і примирення, і усвідомлення, і розкаяння.

Я раніше сказав, що Царство Боже – це як те світло, яке проганяє темряву. То є дійсно так, тому що світло символізує знання, обізнаність. Від неуцтва народ страждає. І дияволові конче необхідно, щоб ті, хто живуть під покровом і в атмосфері його царства, були накриті пеленою, щоб вони нічого й не знали, не усвідомлювали, не відчували, і істини не знали. Та приходить Боже Царство – приходить і прозріння: хто я є? У житті цього блудного сина із притчі був момент, коли він пішов від свого батька і жив у атмосфері диявола – і був він тоді наповнений грубістю, жорстокістю, ненавистю і непримиренністю до свого батька. Та потім якоїсь миті до нього прийшло усвідомлення – можливо, він потрапив до потрібної атмосфери, можливо, хтось там був у його оточенні, хто створив цю атмосферу, у будь-якому випадку, я вірю, що це сталося не просто так! І це спонукало його міркувати: «Чому я ось так живу? Навіщо я так вчиняю, коли у мого батька в домі є достатньо їжі, одягу, та всього?» До нього прийшло прозріння, і він заявив: «Я встану, піду, і покаюся, я примирюся зі своїм батьком». Це ж не просто так сталося! Він потрапив до зони, потрапив до відповідної атмосфери, яка почала змінювати його життя. Господи, нехай прийде Царство Твоє!

Я вже згадував, що ми є прив’язаними до Царства Божого. Де з’являємось ми, там з’являється і Боже Царство з його атмосферою. Ми можемо ще навіть нічого не проповідувати, і не мати на собі ніяких християнських атрибутів, та й взагалі – до чого показувати з себе, які ми… Як то в деяких церквах кажуть: того не носи, того не пов’язуй, те познімай, того не чіпляй, так розчешися, так, ніби то є страх, як важливо, як ми повинні виглядати. Те все нікому не потрібне, це просто диявол хоче ще раз обдурити людей, і змусити їх думати, що християни мають бути саме такими. То не проблема, можна і всю фарбу з себе змити, все золото з себе познімати, можна постригтися або не постригтися, можна одягнутися, як завгодно, але коли ти не є носієм атмосфери Божого Царства, нікому це не потрібне.
Коли ми кажемо: «Господи, нехай прийде Царство Твоє» – це означає: «Господи, нехай прийдуть принципи Твого Царства, і запрацюють певні закони і заповіді». Наприклад, є один із законів Божого Царства, який є на небі, і який може запрацювати на землі. Це добре нам відомий закон сіяння і жнив. Він абсолютно протилежний закону царства диявола. У нього там все навпаки, а в законі Божого Царства сказано: «Відпускай хліб твій по водах, і він повернеться до тебе з достатком» (Екклезіяст 11:1). Та запрацює цей закон лише тоді, коли ми його задіємо своїми руками. Скажімо, ніяк не зможе прорости насіння, яке ми придбали в пакетику, якщо ми його не візьмемо і не посадимо в землю. І ніякого чуда не станеться, якщо ми для того нічого не зробимо. Пригадую проповідь одного проповідника, який свого часу казав: «Ви хочете змінити в місті атмосферу в питанні бідності? Тоді візьміть за правило – почніть благословляти людей. Благословляючи їх їжею, одягом, всім необхідним, ви позбавите їх можливості бути бідними. Тоді не треба буде й молитися, щоб дух бідності забрався. Ви самі своїми діями принесете туди Царство Боже і зміните атмосферу». Є ще й інші закони, наприклад, закон відповідальності – наша відповідальність визначає рівень, і густоту, і концентрацію Божого Царства. Церква має взяти на себе відповідальність принаймні у двох речах, і ми, зі свого боку, це зробили:

• Перше, церква повинна проголосити слово для того міста, у якому вона знаходиться. Те, що ми зробили, проголосивши Декларацію;

• І друге – церква повинна взяти на себе духовну відповідальність. Ми це також зробили і не раз опубліковували: ми заявляємо, ми відповідаємо, ми беремо на себе відповідальність, ми пропонуємо, ми організовуємо це. Ось це і є відповідальність! Навіщо це було зроблено? Щоб люди, які живуть в цьому світі, могли прочитати це і зрозуміти, що ми собою являємо, і до кого вони можуть звернутися у разі потреби.

Багато церков не проголошують Слова і не заявляють ніякої відповідальності. Виникає питання: а що ж вони тоді роблять? У тому то й проблема: церков наче й багато, а густоти Царства Божого мало. І диявол те прекрасно усвідомлює і ще хоче прийти, всіх пересварити і налаштувати один проти одного. Навіщо ж йому іти туди, де його царство, там і так всі йому належать. А він іде туди, куди ще може прийти Царство Боже, і прагне посіяти там оце неуцтво, незнання.
Коли ми кажемо: «Господи, нехай прийде Царство Твоє», це означає: «Господи, нехай запрацює дія Твоєї надприродної сили!» А що є цією надприродною силою? Це влада в імені Ісуса Христа і духовні дари. Адже ми вже тепер починаємо усвідомлювати, що Бог наділив Церкву певним знаряддям, яке вона може використовувати для того, аби Царство Боже працювало на цій землі. Звісно, багато з того, що Бог дав для Церкви на землі, на небі вже буде непотрібним, наприклад, на небі будуть непотрібні інші мови. Ніхто там ними не молитиметься, вони на землі потрібні. І влада в імені Ісуса на небі вже буде ні до чого – проти кого її там застосовувати? І молитися на небі не буде потреби – ми там просто будемо хвалити Бога. Та, поки ми ще на землі, Господи, нехай прийде Царство Твоє, нехай проявиться Твоя надприродна сила! Та це не означає, що ми просто будемо молитися і дивитися, як з неба грім впаде! Він і так падає. Та до Божого Царства це не має ніякого стосунку. А як тоді може проявитися та сила? А Христос сказав: «Ідіть, кладіть руки на хворих, моліться за них – і вони будуть здорові». Він так сказав, тому що ми є прив’язаними до Царства Божого! Тому ідіть, кладіть руки на хворих, наказуйте в ім’я Ісуса Христа демонам, всякій нечистій силі – і вона буде втікати! Атмосфера ж Божого Царства тим часом буде наповнюватись.

Пам’ятаєте історію з Нового Заповіту, коли Петро прийшов до одного міста і зустрів там чоловіка, який був ворожбитом при храмі? Спочатку той давай обурюватися на Апостола, та, відчувши атмосферу Божого Царства, яка прийшла з Петром (а вона ж сильніша за атмосферу царства диявола), ворожбит збагнув, хто перед ним. Тоді він прийшов до Петра і питає: «Скільки я можу заплатити грошей? Я теж цього хочу! Я розумію, що те, чим я користувався раніше, це все дурниці. Я хочу отримати цю силу і владу!» (Дії Апостолів 8:18,19). А нам Бог дав її. Він прив’язав її до нас, амінь? Тут є ще один важливий момент: коли ми молимося: «Господи, нехай прийде Царство Твоє на цю землю, як на небі, так і на землі», це означає, що церква на цій землі є як осередок Божого Царства, як дипломатичне представництво. Це так заведено по всьому світу, щоб кожна країна мала своє дипломатичне представництво в інших країнах. Скажімо, країна Сполучених Штатів Америки чи інші мають своє дипломатичне представництво в Києві, і, можливо, ви вже і знаєте про це, що варто перейти за браму на територію подвір’я цього дипломатичного представництва, як там вже будуть діяти закони Америки чи іншої країни. А закони України там вже не мають сили. На подвір’ї і в будинку дипломатичного представництва вже діють закони країни, від якої воно представлено. Подібним чином і Церква на цій землі є дипломатичним представництвом Божого Царства – від неба на землі. І тут, в Церкві, діють закони Божого Царства. І в Церкві Бог дав певні засоби, наприклад, таїнства. Ви ж розумієте, що ми не просто збираємось, щоб поспівати, помолитись і розійтися – ні! В Церкві прописані таїнства. І ці таїнства схожі на корінці; от є стовбур, а у стовбура є коріння, і ті корінці розходяться. Для чого вони слугують? Вони дають можливість краще черпати силу для цього дерева з різних місць. Ці корінці тримають весь стовбур, укоріняючись в землю. І таїнства, наприклад, хлібопричастя, шлюб, водне хрещення, сповідь, благословіння дітей, рукопокладення – є ніби корінням Церкви. І по мірі можливості ми входимо в це – хто по вікові своєму, хто по служінню своєму, а кого було рукопокладено на служіння.

Свого часу Бог сказав ізраїльському народові: «Я вам вже дав цю Обіцяну землю, але ви знаєте, що там ще живуть різні народи – вам потрібно буде їх звідти вигнати». А для того їм були потрібні зброя і ресурси. Так от, церкво, влада в імені Ісуса, духовні дари, таїнства церковні, Божі заповіді, Його світло – це все є нашими ресурсами. Ми не порожні, не роззброєні, якщо треба, ми можемо застосувати владу в імені Ісуса Христа, при потребі можемо проголосити Слово, задіяти духовні закони, піти, куди Бог скаже, покласти руки – бо ми є носіями Божого Царства. Нас ніхто не залякає, ніхто не принизить, тому що ми маємо ресурс, забезпечення, врешті-решт ми маємо територію, на яку ми можемо втекти. Ви, певно, читали в Старому Заповіті, що існували такі особливі «міста на сховища». Я вважаю, що Церква є тією територією, куди ми всі можемо час від часу втекти для того, щоб відпочити і набратися сили. Ось ще чим цінна Церква. Ми тут можемо просто побути в Господі, ми тут хвалимо Його, поклоняємося Йому. З цієї позиції Бог мені навіть трошки по-іншому відкрив значення Церкви. Тому що моя проповідь в служінні Церкви є на другому місці, взагалі, проповідь пастора в Церкві є другорядною, а на першому місці є хвала і поклоніння. Я б так хотів, щоб якнайбільше людей, які називають себе дітьми Божими в цьому місті, могли це усвідомити. Тоді атмосфера Божого Царства тут стане ще густішою.

Сайт:http://heavens.com.ua
Автор проповіді: Володимир Андрощук
Редактор: Наталія Тітко

Об авторе все произведения автора >>>

Владимир Андрощук Владимир Андрощук, г.Лановцы, Украина
Доктор богословия, пастор церкви "Небеса", руководитель общественной организации " Христианский Центр "Небеса"

Спасибо Вам за то, что вы зашли
на эту страницу.


Я желаю, чтобы каждое прочитанное Вами
слово принесло в Вашу жизнь
утешение, радость, свободу, понимание и
ответы на многие вопросы.



e-mail автора: nebesa111@gmail.com
сайт автора: ХЦ

 
Прочитано 2027 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы, замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отзывы читателей об этой статье Написать отзыв Форум
Отзывов пока не было.
Мы будем вам признательны, если вы оставите свой отзыв об этом произведении.
читайте в разделе Проповеди обратите внимание

Доверие Богу. Любовь и ноша. - Доверие Богу

Встреча, которая была запланирована на Небесах - В. Навлинский

Псалом 8. Как учиться любви. - Marina Ulianova

>>> Все произведения раздела Проповеди >>>

Поэзия :
Как чудесно в Божьем храме. - Николай Токарь

Поэзия :
Какое чудо - быть рождённой от Тебя! - Волкова Ирина

Поэзия :
…та жажда, что тебя отлучит - Андрей Б

 
Назад | Христианское творчество: все разделы | Раздел Проповеди
www.ForU.ru - (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 - , тел.: +38 068 478 92 77
  Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ


Рамочка.ру - лучшее средство опубликовать фотки в сети!

Надежный хостинг: CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95 Hosting





Маранафа - Библия, каталог сайтов, христианский чат, форум

Rambler's Top100
Яндекс цитирования

Rambler's Top100