У Другому Посланні Апостола Павла до Тимотея є слова про те, що в домі є різний посуд: золотий, срібний, але є і глиняний та дерев’яний. Один використовується на честь, інший на нечестя. А цар Соломон був настільки багатий, що користувався лише посудом з золота. Про це написано у Першій Книзі царів.
Я б волів би бути саме золотим посудом у Домі Божому. Проповідувати, навертати, вчити інших. Але при цьому безпосередньо самому бути чистому, нема жодних гріхів та прив’язаностей. Досконало виконувати Божу Волю і бути святим. Може не стільки для Бога чи інших людей (їхня думка мене ніколи не цікавила), скільки для себе самого. Я б волів би не мати статевого потягу, якій тягне мене до гріха. Я б волів би зовсім не мати тіла. Бути таким, як пишуть про святих у житіях: не спали ночами, бо молилися, увесь десь працювали, допомагали іншим, ніколи не були нетерпеливими і всіх любили та до всіх відносилися з повагою і увагою. Але мені до цього настільки далеко, що це приводить мене до розпачу. Це певно і є причиною моєї депресії: я не хочу не стільки приймати цей світ з його несправедливістю і злом, скільки себе самого зі своїми вадами і слабкостями. А боротьба, яка мене чекає зовсім не приваблює мене. Я не хочу боротися, бо бачу неплідність цієї боротьби.
Але у листах Апостола Павла є і інше місце. У Першому Посланні до Коринтян він пише про те, що спільноту християн складають люди немудрі тілом, несильні, нешляхетні. І саме в цьому він вбачає Боже Провидіння, що Бог, Якій волів спасти світ, захтів це зробити лише таким чином, щоб це було Його даром. Тому Він і обрав немічне, щоб засоромити сильних і немудре, щоб засоромити мудрих. Бо сама тайна Воскресіння є неприйнятна для нашого розуму. А відчуття того, що Там є щось є проблемою для нашого розуміння справедливості і життя.
Після того, як людина відкинула Бога, зрадила Його, то перше, що вона зробила — перестала довіряти Йому. Бог для неї став ворогом, якій відібрав у неї життя і щастя. А так, як повнота Життя і щастя була лише у спілкуванні з Ним, то і не зміг нічого іншого вчинити, як почав вчити людину спілкування з Собою. Та людина наскільки схопилася за своє власне життя і свої плани, то Богові прийшлося показувати людині усю марність такого розуміння, знищуючи усе непотрібне. Бо і сама смерть була благодіянням Бога, щоб людина почала шукати кращого, аніж все, що вона могла отримати тут на землі. Почала шукати Бога. Люди ж злякавшися смерті, почали шукати не Бога, лише засобу боротьби з нею.
Та Бог все одно не покинув людину. Він любив її з самого початку її існування, а отже не переставав говорити до неї. І коли людина не змогла побачити Бога у величі природи, то Він Сам став людиною, щоб таким чином навчити її любові і відкрити Себе. Наш Спаситель Ісус Христос вознесся на сороковий день після Свого Воскресіння на Небо, однак сказав, що ми можемо знайти Його: у спільноті братів, тобто Церкві; у Таїнствах Церкви, коли Він дивним способом присутній; у всіх потребуючих і нужденних; а також у Своєму Слові.
І ось тепер у нас час, коли людина втомлена від інформаційних потоків і різного трактування Святого Письма, не знає де шукати правду. Коли відсторонена від Церкви через відсутність любові Там. Не має віри, щоб побачити Христа у Таїнствах Церкви. Мені здається, залишається ще один шлях до Царства Небесного. Це любов. Бо коли зробите щось одному з братів Моїх, те зробите Мені!
Я зовсім не виступаю проти того, щоб люди ходили до Церкви, причащалися і сповідалися. Проти того, що Слово Боже є життям для кожної душі. Проти того, що людина часто сама не знає у що вона вірить. Я просто шукаю виправдання для тих, які не своєю волею опинилися у такому стані.
Ми народилися без Бога, у країні, де проповідь була заборонена і у зневазі. А тепер живемо у країні, де Церква є скоріше політичною, аніж Христовою. А дар віри у деяких є таким, що любові там зовсім не має. Чим вони свідчать проти Бога і Церкви. І багато моїх друзів є далекі від Церкви. Це не значить, що я не говорю їм про це чи вважаю їх життя і поведінку правильною. Я просто шукаю точку опори для зустрічі. І коли нема традиції і віри, коли Святе Письмо не є авторитетом, а Церква далекою, я хочу говорити про те, що є спільним: про наших рідних. Бо нема людини, у якої хтось би не помер, не хворів і страждав. Саме на цих глибинах людського духа, які усі ми приховуємо, я хочу будувати початок віри.
Так, як Бог звернувся до Ізраїля, тоді, коли він знаходився на межі зникнення. Він протягнув тоді Свою Руку, коли у євреїв було лише два варіанти: загинути чи схопитися за цю Руку. І то стільки було ще потрібно чудес, скільки було зневіри з боку людини. Вони, вийшовши з Єгипту, так і не змогли увійти у обіцяну землю, окрім двох. Бо навіть сам Мойсей проявив свою слабкість.
Ось тепер людина може по-різному прийняти страждання, яке торкається її чи її дитини. Позбавити себе життя чи шукати чогось більшого. Повірити в Бога чи залишитися у небезпеці порожнечі життя. Прийняти те, що любов є головною цінність і сенсом життя, чи нарікати, коли все руйнується і нічого не залишається.
Бог справді обрав тих, які на нашу думку менше всього свідчили б про Нього. Несильних, немудрих, грішних, невдах. Саме у цьому проявляється справжнє відношення людини, відкривається її щирість. Як я відношуся до інших, а особливо тих, які страждають. Тому і Христос у притчі говорить про те, що Він буде судити саме за вчинки до інших. Бо в цьому і проявляється справжня любов. Можна молитися без любові, стояти на Службі, займати посади. Але бути з хворим без любові неможливо. Це така грань, яка чітко показує людину.
І це теж показує, що любити ми не вміємо. Що ми потребуємо допомоги. Що ми потребуємо Бога. Саме у стражданні людина може стати початком пошуку Бога, а можна зійти з глузду чи позбавити себе життя. Хрест є такою гранню, яка ставить тебе перед Богом, або викидає тебе з щасливої Вічності. Бог обрав такій шлях до нас, що перейшовши його, ми потрапимо на вічні пасовиська чи загинемо. І Він стукає до наших сердець, стукає різними способами. Через проповідь, через зло, яке навколо, через зло, яке в мені. Від нас лише залежить що ми оберемо. Чи зрозуміємо, що таке Любов? Чи зможемо дорости? Чи зможемо забути про себе? Від Нього усе одно не можна втекти. І чи тут чи Там нам прийдеться з Ним зустрітися. Ось тільки питання як ми до Нього віднесемося, якщо знайдемо Його тут у братах і в Церкві, то яка ж буде радість побачити Його у Повні!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Как Его слышать? - Андрей Бичукин Сие написано мною не для того, что кого-либо удивить или вызвать на диспут, но для тех, кто уже и сам заметил в своей жизни подобное действие Святого Духа или тем, кто сам ищет и готов ноходить Бога во все частичках своей жизни. Если же кто-то будет расстроен моим свидетельством, то может быть эта маленькая сказка смягчит Ваше сердце http://www.4oru.org/slovo.15804.1.html