Коли я почав хворіти мій духовний отець порадив мені Книгу Йова. Саме нею я плакав, коли уходив від неї. А тепер у Літургії Годин знову Церква читає її, тому я і вирішив почитати і собі, усю.
З моєї знайомою ми багато говорити про це. Прочитали декілька книжок. Але питання десь і так залишається відкритим. Чому Бог мовчить, коли ми страждаємо? Якщо у Старому Завіті була створена специфічна модель, коли Йов ніби був безгрішний, то тепер ми можемо говорити про те, що Христос нас від усього звільнив (протестанські приколи), то чого ж ми все-таки страждаємо?!
Ось я міг би звести цю книгу і її питання до своєї ситуації. Ось я стільки молюся за її навернення, а ніякого толку. Зовсім. Нічого. І моїх друзів я теж би міг поділити на три категорії. Перші говорять мені, що треба її забути, жити далі, шукати іншу і так далі. Бо вона погана. Вона того не варта. Вона зі мною так вчинила. Що тут ще мучитися і переживати?! Вона давно мені сказала “ні”, на що ж я ще надіюся?!
Вчора їхав у маршрутці, навіть не взяв своє посвідчення і не захтів сідати у тролейбус; захтілося бути нормальною людиною. (Погані бажання! Ще так недовго і я захочу бути здоровим, зніму з себе групу. А там і на роботу прийдеться йти!) І ось я сидів, молився (я почав за неї Помпейську Новенну) і думав, а що вона власне думаю про все це, що я пишу про неї? Звів її у культ, піарю її. Ще прижме мене, пришле якихось братків. Але не це мене мучало. Мене мучала ця вічна проблема кордонів. Коли я пишу про неї, то чи порушую я її права на анонімність і вільне життя? Коли я за неї молюся і чогось хочу для неї від Нього, то не виступаю я тут проти Самого Бога? Вона ж мені чітко сказала, щоб я її не турбував. Чи маю я право втручатися в її життя? Чи не легше мені визнати, що так є і жити собі спокійно?
Я втомився приховуватися справкою. Раніше я міг би сказати, що у мене довідка і мені все одно. Ніхто мені нічого не зробить! Я почав думати про її серце. І хоча колись вона говорила про те, що я буду її музою. Але мене не цікавить слава. І може це все моя хвороба. Вона просто трансформувалася у “любов”. От у чому тут любов? В тому, що я за неї молюся?! Та їй від цього нехолодно і нежарко. В тому, що я сам такій гарний люблю її не зважаючи ні на що?! Скоріше схоже на хворобу. Скоріше це б була любов, коли я б щось дійсно робив для неї добре. А то виходить, що я просто піарюся на її фоні. Так, як це часто роблять політики і благодійні організації.
Але з другого боку я не можу не думати про неї. Може я загрався. Може варто було б почати жити новим життя і не добиватися її таким дивним чином. Але ось у цьому проблема, що у мене воно якось пов’язано з вірою. Тоді, коли я захтів бути з нею, то до мене повернулося здоров’я, я знайшов роботу, відступила хвороба. Мені ніби соромно перед Богом: що я Йому скажу, коли Він мене спитає? Ось ти хтів її любити, то чого ж не любив? Що тобі було важко молитися?
А з другого боку виходить, що я живу у якомусь нереальному світі. Я боюся поїхати до неї. Боюся подивитися їй в очі. Дивно, але навіть тепер я почуваю себе злочинцем. Ніби нічого поганого не роблю, а все одно. Певно наслідки целібату у моїй психіці. І я хтів би жити вільно. Я пригадував як я жив, коли не було її. Так, мені було погано. Але я вірив Бога. Я сподівався на краще. Так, не було все добре, але було легше. А тепер такій камінь на душі. Таке відчуття, що я лізу туди куди мене не просять і колись мене спитають: а чого, для чого ти все це робив?! Бо справка не може прикрити від сумління. І про що я буду говорити? Про те, що це мені Бог так сказав?! Чим я відрізняюся від психічнохворого?! Треба визнати тоді мою “любов” хворобою, як вона мені це і казала. І вона певно сподівається, що це колись у мене мине, через це і не хоче зі мною зустрічатися.
Але ж справа не тільки у мені. Справа також в ній. Може я нічого не можу зробити для неї. Може мені болить через це. Так, я не маю права лізти в її життя, але ... любити в мене є право. Що таке любов? Хтіти їй добра? А якщо вона не хоче?! Ось у мене теж є багато людей, загалом жінок, які теж хочуть мене любити, але я не те, що не дозволяю, я навіть з ними і не спілкуюся. І я би з легкістю викинув її зі свого серця і зі свого життя, але ... Як же вона?! Невже Він нічого для неї так і не зробить? Невже це все було дарма?
Ось в такій ситуації знаходиться у Святому Письмі Йов: він не відчуває за собою ніякої вини. Він не розуміє чого так трапилося. Я дуже багато разів чув від матерів, що їхні діти хворі через їхні гріхи. Царя вбили і всяке таке. Бо вони бачать дитину, яка мучиться і розумові треба якось це прийняти. А гріх є самою простою відповіддю. Ось чому такою привабливою є реінкарнація, бо вона все пояснює по справедливості. Те саме може бути і у християнстві.
Спростовувати цю ідею я не збираю. Так само як і гріхи дідусів, “зцілення року” і багато ще якої дурні у католицькому світі. Сумно, коли батюшка каже таке матері такої дитини. Сумно, коли це проповідують з амвони.
Тому проблема прийняття страждає є ключовою. І я не дивуюся, що люди часто приховують своїх хворих, говорять лише про своїх здорових дітей, про їхні успіхи, а “біль” ховають. Я не дивуюся, що таких дітей здають в інтернати. Мені просто хочеться зібрати усіх цих дітей, притулити їх до свого серця і подарувати їм цілий світ, усі барви і веселки. Я не дивуюся, що молодь курить і п’є. Я ніколи не плакав над абортованими дітьми. Мені завжди було байдуже до тих, хто грішить. Може тому я не став священиком. Мене хвилювали лише ті, яким болить. Може тому я і не можу її відпустити. Ось побачив би її посмішку і помер би спокійно чи жив би далі: горя багато!
Але повернуся до своїх друзів. Друга категорія — це ті, які вважають, що її навернення відбулося, що в неї все добре, просто я про це не знаю. Я б назвав би їх типічними протестантами. Віддай справу Богові, Він все вирішить, а ти можеш жити спокійно. Чого ти переживаєш?! Дуже часто це є жінки, які хочуть моєї уваги і вона їм просто муляє, що я її люблю, а не їх. І б я з ними погодився, ось тільки я не протестант і ще я не можу жити у фантазіях настільки наскільки вони. Бо хоч хвороба мені і пошкодила світосприйняття, а може я таким був з самого народження, але розум у мене трохи є. Тому доки я не побачу те, що є, то не повірю. Яка різниця врешті-решт що їй добре, якщо мені погано?! Я розумію, що у “Острові” отець Анатолій молився за упокій, а в кінці фільму з ним зустрівся. Що дорогі Божі таємничі. Але якщо я хочу їй допомогти, люблю її чи всяке таке, то я маю це побачити, її побачити, а не замкнутися у своїй вірі і не світу Божого не бачити. Віра не може бути сліпою. Вона вимагає знаків. А любов приносить плоди. Якщо я її справді люблю, то мають бути якісь результати. Любов не може бути безплідною. А це значить, що я її не люблю, бо результатів нема.
А третю категорію складають ті, які не виражають свого відношення, але користають з цих моїх відносин таким чи іншим чином. Тобто я став для них певною мірою знаковою фігурою. І я проти волі свідчуть про якусь вірність, любов. Я не спорю, що ця моя “любов” дає мені наочний приклад для проповіді і я ним користаюся. Навіть тепер пишу про Книгу Йова, а перекручую своє. І до цієї категорії відносяться ті, які вірять у любов чи хочуть вірити в неї. Ті, які шукають якось оплоту у житті, якогось фундаменту. Це безперечно все добре, але одна справа любов до неї і зовсім інша — Євангеліє і Божа Любов. І хоча приклад є добрим, та я є надто грішним. Хоч якби я не крутив, але говорити про Бога краще, аніж своїм життя свідчити про Нього. Я ж не протестант, щоб розповідати якій у мене чудовий Бог. Мій Бог дозволяє смерть. Мій Бог нічого не робить проти розлучень та абортів. Мій Бог є ДУЖЕ добрий. Він дозволяв концтабори і Освенцим. Мій Бог не є Богом успіху і радості. Він не позбавляє усіх проблем і не знімає з Хреста. Він обіцяє Воскресіння. Він дає сили у боротьбі. Він дарує надію. Але Він ніколи не говорить неправди. І якщо Він сказав, що блаженні голодні, значить так, воно і є. І коли взяв у Свої Святі Руки Хліб і сказав “Це Моє Тіло” значить так воно і є, хоч би всі зрушився і я мав би перейти через найбільші страждання. Так що одна справа вірити Богові, інша покладатися на мене.
І як і в Книзі Йова жоден з цим моїм друзів не може мені допомогти. Треба було б вводити четвертого друга, як у Святому Письмі!
Але Книга Йова не є роздумом над життям. Це не філософія. Це не людські думки. Це Слово Боже. І якщо Бог захтів, що така Книга увійшла в Канон Святого Писання, значить Він нам хтів щось сказати. І я думаю саме перше, що ми можемо винести з цієї Книги, що Бог потребує від нас щирості, бо усі друзі Йова були огидні Богові! Сподіваюся, що усі мої друзі відчують Велику Божу Любов і будуть щасливі! Бог вимагає від нас покори, щоб ми визнали, що ми не можемо впоратися з ситуацією, що ми не розуміємо, що в нас нема сил з цим жити, що нам болить. І Бог у Книзі нічого не пояснює Йовові; він нічого не знає про спір з Сатаною. Бог говорить Йовові, що він не має права навіть питати. Бог говорить про те, що я мушу або довіряти Йому і чинити те, що що мушу, або — іншого варіанту у Святому Писанні не має. Залишилося лише дізнатися “що власне я мушу”!? І мені як психічнохворому це дуже цікаве питання: які думки у мене в голові правильні?!
Святе Письмо не дає відповіді нам питання про страждання. Воно спонукає нас до віри. Що все, щоб у нас відбулося не є даремним. Хоч би яке воно не було, страждання маленької дитини чи дорослого, психічнохворого чи паралізованого. Воно відкриє нам Бога. Дозволяє нам торкнутися Його і взяти за Руку. Тому усі ці намагання пояснити питання страждання на основі Книги Йова приречені на поразку. Бо цього не зміг пояснити навіть святий Апостол Павло і запропонував нам вдивлятися у Небо. Чекати життя майбутнього світу і вірити у Воскресіння. Вірити!
Закінчуючи ці свої слова хочу подякувати усім тих, хто бореться, особливо матерям хворих дітей. Я не можу багато чого зробити. В мене нема грошей. Єдине, що я можу зробити — це молитися і мучатися. Але я знаю, що так само як у моїй боротьбі є поруч Він, так само Він є з нами і з вами дітьми. Не відкидайте Його! Може Він не робить того, чого нам усім хтілося, але Він усе одно знає краще. Ми ж маємо черпати з Нього силу, боротися до останнього і ніколи не опускати руки, хоч би що не сталося. Він Єдиний спроможен перетворити сутінки нашого життя на світло Вічного Ранку без болю та страждання!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
А можно писать на русском языке? Ведь сайт русскоязычный. Почитать ведь не только знающим украинский язык хочется. Комментарий автора: Сайт не является русскоязычным. Он зарегистрирован в Украине. И если хотите почитать, то ... учите украинский язык или пользуйтесь переводчиком онлайн.
Что до меня, то не пишу принципиально на русском: я люблю свою страну, ценю её традиции и хочу показать другим не только глубину Евангелия, но и красоту своей страны и её культуры, которая есть такой именно такой из-за того, что мои предки и люди которые тут жили, приняли Христа.
