У одній з книжок Дмитра Мережковського є розповідь про дівчину, яка жила нормальним життям, а потім щось там з нею відбулося, вона пішла з нормального життя, пробувала жити наче монашка, а потім зрозуміла що це все не більше, аніж втеча від життя. Іноді зустріч з релігією чи в найкращому випадку з духовністю, може привести до того, що людина не знає яким чином з усім цим співдіяти. Це саме мені здається дуже часто відбувається у нашому суспільстві. Людина живе нормальним життям, а потім зустрічається зі смертю, з хворобою чи з проблемами і вже не може жити так, наче нічого не сталося. Хтось намагається жити так, наче нічого не сталося, приховуючи свій біль і розочарування. Хтось кидається в роботу. Інші шукають заспокоєння у релігії. Однак ці всі спроби і методи нічого не дають. Не можна так просто взяти і забути про хвору дитину чи смерть улюбленого. Не можна просто помолитися і все вирішиться. Не можна заспокоїти свою душу надією на Вічність: жити-то приходиться тут! І ось як саме це все поєднати: духовне і тілесне, реальність і мрії, неземне і буденне — і є головною проблемою для кожної людини. Хочеться жити просто, без проблем, спокійно, а не виходить. Не має простих виходів з цієї ситуації. Не можна підсадити хворого на ліки і забути про нього. Не можна заховати хворого сина і нікому про нього не розповідати. Життя триває і приходиться у ньому жити, хоч якби це не було неприйнятним та нецікавим.
Дуже легко відмовитися від цього життя, піти в монастир, закритися і перебувати увесь час у молитві. Створити свій власний світ і жити в ньому. Дуже легко відірватися від реальності, бо вона тебе не влаштовує і вимагати від Нього того, щоб Він щось змінив. Багато важче знайти себе та Бога саме в цьому світі. Колись один філософ сказав, що Бог створив найкращий світ з усіх можливих. Це питання залишається відкритим. Можна приводити доводи про гріхопадіння, про Відкуплення не можна залишити сторонніми. Однак саме Євангеліє свідчить про щось зовсім інше. Бог став Одним з нас. Він зіслав Свого Духа на Церкву для того, щоб Вона перебувала на цьому світі. Тому питання про те, що існує десь кращій світ не відповідає Божій Волі, Якій жити нам сказав саме тут. Тому мені здається ми маємо жити саме тут і шукати Бога саме в цьому вимірі, якій існує. В цій долі смерті, де панує хвороба, несправедливість та зло.
Шукати Бога.
Нічого певно безумного я не міг би написати. Шукати Того, Якій перевищує не тільки моє уявлення, але і властивості мого розуму. Як я можу знайти Того, якщо я навіть не знаю хто я сам такий? Як я можу віднайти Того, Якій нічого не має нічого спільного зі мною? Бо я не знаходжу Його в собі!
І ось саме це є початок цих пошуків. Я маю визнати, що Бога в мені не має. Що Він знаходиться десь поза мною. Він не є мною. Він є більший за мене. (А уся ця пневматологія, яка говорить про перебування Святого Духа в окремій душі не має нічого спільного з тим, що Бог Святий Дух є більший за мене. Дуже часто ті, які мають якісь харизми починають вважати себе богоносцями. Чи не ту саму роль відіграють різні чаклуни та відьми, екстрасекси — вони теж мають якісь “дари”, але замість того, щоб віддавати славу Богу, роблять зовсім інше? Тому питання “харизматиків” зовсім не зводить питання про Бога до банальної розмови між приятелями. Не можна Духа звести лише до дарів!).
І ось саме цього Бога, Якій зовсім не відповідає на мої питання, Якого я не розумію — я шукаю.
Нормальна людина є лише тоді, коли вона не все розуміє, не все контролює, коли не знає відповіді на всі питання. І справді психічною хворобою є сприйняття себе як бога, що я все можу, що з усім я можу впоратися. Ми є лише творінням, яке потребує Бога. Але Бога не придуманого мною, якій не відповідає на усі мої забаганки та прохання. Бога, Якій має Свої думки і робить те, що Йому захочеться. І ось саме такого Бога я хочу знайти. І зовсім не для того, щоб знайти відповіді, змінити ситуацію чи щось отримати, я хочу зустріти Його, Він є Життям.
У великих містичних напрямках духовності як Сходу, так і Заходу, майже усі дійшли до того, що Бог є повною тотальною Тишею, увійти в Яку і є справою найбільшого поступу. Там вже не має слів, не має образів, там не має нічого людського чи сотворенного.
Тому я з такою недовірою відношуся до “харизматичної містики”; вони явно не дотягують до справжньої містики. Але я не можу заперечувати, що і я до неї не дотягую. Вона є даром, якій Бог дає не всім. Не всі мають спастися через те, щоб впадати в екстази та чути голоса. Дорога до Бога часто є дорогою покори, виховання дітей, догляд за хворими, простої молитви Розарія, читання Святого Письма. Не всім треба постійно “спілкуватися” з Богом та споглядати Його у фаворському світлі. Тому я хтів би говорити про якусь іншу “містику”, щось таке більш просте. Саме так відносився до обв’явлень святий Йоан від Хреста: вчив не придавати цьому ніякого значення.
Тому ж де шукати Бога, якщо я сам відмовляюся йти на Гору, де я міг би з Ним зустрітися?
Саме гріховність є одною з причин того, що людина не може спілкуватися з Богом. Наші страсті не дозволяють нам чути Бога. Справа не тільки в тому, що Бог є Інакшим і ми не можемо Його зрозуміти через слабку нашу природу. Справа також не в тому, що Христос усунув цю перепону і поєднав нас з Богом. Справа в тому, що кожний з нас має чогось досягнути. Христос не просто виконав всю роботу за нас, Він дав нам можливість увійти у спілкування з Богом і від нас залежить чи ми її використаємо. Так само і наша слабкість не є перепоною для спілкування з Богом, бо Христос нам це дарував.
Тому питання про це споглядання Бога є проблемою, яку не можна звести до простих теоретичних висновків та схем. Споглядання є річчю інтимною та особистою. Кожна душа створена для спілкування з Богом, але у кожного свої шляхи та свої методи.
Тому я не маючи можливості займатися “високою містикою” (ну не можу я довго молитися: в мене починає закипати мозок) та не бажаючи потрапляти у індивідуалізм харизматичної містики, я хочу займатися своєю “теологією”, того, з чим я сам зустрівся: з зустріччю з Богом у іншій людині, а особливо хворій та нещасній. Не розгляд психічних явищ у собі самому. Не зайняття себе чимось щоб уникнути нудьги. А конкретна любов, яка полягає в тому, що я щось роблю: не те, що я хочу, а те, що потрібно для іншої людини. Саме в цьому полягає любов: щоб забути про себе і увесь час дивитися на іншого, але для того, щоб любуватися тим та тішитися цим, а для того, щоб служити, щоб іншій людині робити добре.
Тобто моя “містика” зовсім не має нічого спільного з безплідністю. Служіння ось мета такого споглядання. Не просто побачити Бога у іншій людині, але і допомогти їй. Не тільки відкрити красу для себе, але і поділитися нею з іншими. Не тільки зустрітися з правдою, але і жити нею.
Звичайно, мені б хтілося самому чимось займатися. Не сидіти дома і писати це все, але мити, прибирати, кормити, розважати, може навіть не спати, мучатися, страждати, молитися. Але так, як Всемогутній Господь не дає мені того, чого я хочу. Може я ще дочекаюся і Він сповнить усі мої надії. Але доки цей час не настав, єдине чим я можу наповнити свій час очікування це молитва, читання та писання. Тому, якби я не крутив, але ми не є лише істотами тілесними та духовними. Ми потребуємо не тільки праці та молитви з вірою. Ми є ще істотами, які мають розум: ми потребуємо правди. І іноді ця правда полягає у простій банальній речі: ми маємо прийняти світ таким, яким він є. З паралізованими дітьми. Зі смертю та самотністю. Зі страхом та втратами. Ми не можемо жити лише обов’язками та вірою. Ми маємо щось і розуміти.
Тому для мене споглядання не є лише справою благодаті. Це і наша справа. Ми маємо напрягати наш розум для того, щоб зрозуміти Святе Письмо, вчення Церкви, саме життя. Ніхто не можу бути позбавлений цієї роботи, якщо Бог дав йому розум. Тому ми маємо відповідати за свої вчинки. За те, що ми думаємо перед тим, як чинимо. І може цього від мене передовсім очікує Господь, коли Він не дав мені ані сильного тіла, ані необхідних можливостей. Може Він хоче, щоб я був лише голосом?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дневник по 2 Царств - Николай Погребняк Записывать мысли, возникавшие при чтении Библии или во время молитвы, а также наставления, затронувшие сердце, я начал сразу же, как стал ходить в церковь. Делал это для более глубокого осмысления (пока формулируешь мысль и записываешь её, думаешь над этим откровением или назиданием). За тридцать лет накопился материал для цикла: "Изучаем Библию". Вторая книга Царств посвящена царю Давиду: его делам по укреплению царства и духовному просвещению народа Израиля.
