О, ці вічні поривання людського духа до щастя! Прагне бути з Кимось, з’єднатися і бути любимим. Багато хто з нас прагнути бути щасливим, шукає Того, Хто міг би наповнити порожнє серце. Багато хто шукає цього навіть не в іншій людині, яка слабка та немічна, а розчарувавшись в людей, шукає заспокоєння в алкоголі, грошах та навіть наркотиках. Про що це все свідчить? Про це, що єдине щастя на цій землі — це любити і в цій любові з’єднатися з Любов’ю Того, Хто полюбив нас від початку, любив нас ще до створення світу, ще до того, як ми почали існувати.
Не можна звести цю любов до іншої людини. Тому що вона часто є неспроможна любити так, як ми любимо. Так насправді між кожним окремим створінням існує ціла прірва. І для того, щоб нам її подолати нам потрібен Той, Хто нас єднає.
Що вже говорити про те, що справжнє щастя можливе лише у цій злуці з Ним?!
Але одразу постає питання де ж можна зустріти Бога?
Дивно, але в Старому Завіті ми зовсім не бачимо такої можливості. Сам Бог виходить до людини, говорить до неї, дає їй Закон. Людині лише і залишається бути вірним Його веління та зберігати їх. Навіть у найбільшому стражданні, яке являє нам образ Йова, людина не спроможна достукатися до Бога. Вона навіть не вірить в це. Їй залишається лише страждати і чекати Його Милосердя. Лише у скрайніх проявах надії, Йов сподівається на те, що буде почутим Богом.
Але не так є тепер у Новому Завіті. У Христі людина може зустрітися з Богом. І цих шляхів доволі багато. Це і Таїнства Церкви. І сама спільнота Церкви. Але також і інша людина. Так що навіть одруження стає Таїнством, де Присутній Бог. Але і в природі, на самоті, в обставинах свого життя, в праці — людина може зустрітися з Богом. Усе наповнено Богом. Бо Христос зійшов навіть до відхлані, щоб Собою наповнити навіть найбільшу порожнечу.
Чому ж ми не користаємося цими можливостями? Новий Завіт відповідає на ці питання. Бо світ, диявол, наше тіло. Усе це манить і відриває нас від Бога. Тому питання не стільки в тому, щоб достукатися до Бога, скільки очистити для Нього місце у своєму серці. Тому уся християнська аскетика полягає в тому, щоб звільнитися від пристрастей. Отці Церкви ніби цим самим закладали, що Бог достатньо близький. Нам не треба докладати зусиль для того, щоб потрапити на Небо, бо Бог зійшов з Нього. Нам треба тут боротися за Нього. Земля стає місцем Бога, коли ми зрікаємося гріха і намагаємося жити в свободі дітей Божих. Не треба особливих зусиль. Треба бути вірним Богові у дрібних обставинам нашого життя. Щось грандіозне та величне нас все одно чекає — Небо. Тут же ми маємо задовольнитися цим завдатком Духа, Якій нам даний і жити, будучи вірним Богові та служачи людям в Церкві.
Чому ж ми цього не робимо?
Дуже часто причиною цього є брак віри. Ми не віримо, що Бог є зі мною. Що ось це моє дрібне і не розтиражоване у гламурних журналах життя може бути Небом, де може перебувати Бог. Але придивімося до життя Марії, Богородиці. Вона не була кимось великим. Про неї не згадують жодні історичні хроніки, але ми знаємо, що Вона є понад Небеса і усіх Ангелів. Вона є Дівою, Якої торкнувся в чудовий спосіб Святий Дух, так, що Вона стала Матір’ю Бога.
Через нашу невіру ми і не можемо дозволити Богові зробити нас щасливими. Цей лицемірний жест покори: кого, Господи, мене ніколи? Через це ми дозволяємо собі грішити і занедбувати Божі Заповіді. Адже щастя усе одно не має і не може бути! Що мені ще залишається, як лише нарікати і жалітися, що я не такий, як інші, що в мене довідка і я інвалід. Бо насправді Любов Христова досягає кожного. Лише вперті залишаються ні з цим.
Наближаються великі свята за східним календарем. Вербна Неділя, перед цим воскресіння Лазаря, потім томління Ісуса і Його страта, а далі велична подія, найважливіша у історії людства — Воскресіння Ісуса, Божого Сина! Ми нічого не переживемо, окрім страт та напоїв, якщо в ці останні ще дні Посту не відчуємо спраги за Богом, що ми Його так насправді потребуємо, що без Нього ми не можемо бути щасливі. Щоб ми не робили, ніщо нам не принесе заспокоєння. Про це свідчить Старий Завіт. Хоч би ми звершили усі приписи Закону, якщо Бог нас не торкнеться, то нічого ми не отримуємо.
Тому дійсно даремним може бути наше народження, якщо ми не зазнаємо плодів відкуплення. А це може буде легко статися, якщо ми не відчуємо потреби бути спасеними. Бо ми не протестанти, які віримо, що воно вже відбулося. Ми маємо ще увійти в повноту, ми маємо докласти зусиль. Маємо справді роздерти серце.
Не біймося! Бог не дозволить зволікати і незабаром прийде до нас зі своєю втіхою!
Ось що нам потрібно: відродити в собі почуття віри, надії та любові. Інакше знову пройдуть ці слова, як проходить усе наше життя, пусте і порожнє. А для цього треба докласти зусиль. Перестати безкінечно дивитися телевізор чи грати в ігри. Забути десь навіть про їжу і задоволення і скерувати свій погляд на Нього. Тільки від Нього спасіння!
Хіба Він може зрадити таке дитяче уповання? Та ж Він є Богом Любові! Лише аби ми вірили і чекали до останнього. Може це відбудеться не на ці свята; вони дані нам Церквою лише для того, щоб підтримувати в нас бойвого духа, а не для того, щоб вже в повні переживати Свята, які чекають нас так насправді на Небі. Може нам ще довго прийдеться чекати; дорога важка і часом зовсім нестерпно, але якщо будемо чекати, то Він не омане. Не як світ, якій обіцяє те, що не може дати — Вічне життя і щастя. Ми маємо краще обітниці!
Що нам до того, що нам хтось має гроші і задоволення?! Усе промине. Нічого не залишиться, окрім Любові. Ось Її прагнім понад усе. Відкиньмо нечисті прагнення посідання матеріальних дірб, звернімося до Того, Хто є справді Життя.
І для того, щоб жити Він нам дав Своє Тіло, яке віддав Своїй Церкві, щоб Вона роздавала Його. Світ живе лише завдяки Богові. Не будьмо тими, які так і не пізнали часу Його Приходу. Які так і не побачили Його у таких різноманітних і чудових знаках. Не будьмо невіруючі, лише віруючі. Він поряд. Він в тій людині, яка прагне і якій можеш послужити. Він в Церкві. Він під видом Хліба і Вина. Він у природі. І навіть твоїй буденності.
І лише Він спроможен наповнити твоє серце. Амінь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо ,брат, за Слово и хоть я слабо понимаю по-украински,но Бог показал мне суть того,о чем ты написал ,о твоей любви к Господу от чистого сердца и все .кто любит искренне Бога соединены между собой незримой Божьей любовью.Да благословит тебя Господь и укрепит и дальше совершать свое поприще на жизненном пути ,уготованном тебе Богом. Комментарий автора: Дякую
Возлюбите врагов ваших - Роман Щетенко Война с миром, абсурд или реальность? Какова она? Какую позицию занимают христиане в этом противостоянии мира и Церкви?
