У Символі віри ми говоримо таємничі слова про те, що Ісус зійшов до відхлані. Так насправді ніхто з нас не знає що це таке. Тому ці слова і приміщені у Символі віри: в це треба вірити, ми не можемо цього досвідчити тут на землі. Чим саме є ця відхлань?
Часто її прирівнюють до місця гріха. Але знаємо, що тут на землі завжди є можливість покаяння, завжди є надія. І навіть самий останній грішник може сподіватися, що в його житті щось зміниться. А відхлань була місцем очікування. Там знаходилися усі. І грішники і святі, які чекали приходу Спасителя.
Чим наше теперішнє життя відрізняється від відхлані? Бо і тут ми живемо у гріхах і часто почуваємо себе далекими від Бога. По-перше ми можемо бути святими. Ми можемо наближатися до Господа і отримувати Його благодать. По-друге ми так само можемо чинити зло. Знаємо, що деякі Отці говорять про смерть, як про припинення зла. Тому тим, яким Бог відібрав життя не спроможні вже більше грішити. Це моя думка і я не наполягаю на ній. Однак реальність нашого життя свідчить не лише про те, що грішимо, але насамперед про те, що ми можемо грішити. У нашому житті триває боротьба. І ця боротьба дуже чітко виражається у виборі нашої вільної волі або добра, або зла. Від мене так насправді залежить куди я зайду.
Знаємо, що відхлань перестала існувати. З Воскресінням Ісуса Христа і з Його зішестям до відхлані, ті, які чекали на Спасителя, пішли з Ним на Небо. Ті ж, які Його відкинули потрапили в пекло. Не знаємо напевне чи там хтось є, окрім диявола та його ангелів, як говорив про це Ісус. Церква мовчить про пекло. І говорить нам лише про можливість вічного перебування там. Бо Бог не може перекреслити людську волю. Яким чином людина може до такого допустити, я не волію говорити в такій світлий празник.
Чому замість того, щоб обрати Бога, людина Його відкинула? На це є багато причин. І можна про це багато говорити, однак одне ясно: це можливо. І в такому перебігу подій стає дуже велика відповідальність тих, які повірили. Мені здається що на Суді Бог нас всіх буде питати чи ми свідчили про Нього. Чи сказали, що існує Вічне життя тим, які оплакували своїх померлих. Чи застерегли тих, які чинять зло. Тому є прямим неподобством те, що християнство тепер намагаються звести до особистої справи. Ти можеш в це вірити, ти можеш куди хочеш ходити, але ти не можеш займатися тим, що нам доручив Сам наш Господь Ісус Христос свідчити про Нього. Церква, на думку наших сучасників, не може виконувати Свою місію, бо це порушує їх права. Ми потребуємо “позитиву”! Ми хочемо спокійного життя! Яке неподобство! Бог так само чинить. Посилає смерть і хвороби. Як Він може так з нами чинити, якщо Він є Любов’ю? Ах, Він негідник! Все! В Такого Бога не буду вірити. Буду робити, що Його не існує, а коли прийде хвороба чи проблеми, буду тікати від них алкоголь і наркотики чи взагалі у самогубством. Чи не є це цією дорогою яка веде до пекла?
Так чого Христос зійшов до відхлані? Для чого Він потрапив туди? Він міг туди не сходити, бо Він був Святий Бог. І коли Він передав Свою душу Отцеві, то Він повернутися Туди де був перед віками. І Церква говорить що у цьому теж виражалася Його Любов. Він не просто колись обіцяв через пророків, але і Сам це виконав. Тому і Автор послання до євреїв говорить, що не має ніякої різниці між ними і нами, хіба що на нас ще більша відповідальність. Тобто ані старозавітні патріархи не були від нас нічим відрізненні, ані ми не можемо говорити про те, що вони спілкувалися з Богом ближче чи краще. Знову повторю ми всі будемо відповідати в міру своїх дарів і обов’язків. Якби хтось отримав більше, то тим більші вимогу його чекають.
Тому в певній мірі відхлань була тим вирівнюючим фактором, якій усіх привів до Христа. Бо ні в кому іншому нема спасіння, лише — Він. Як же так сталося, що це зішестя Христа представляють як певне приниження Господа? Чи може взагалі бути Любов принижена? І саме в цьому є і парадокс. Коли ми роздумуємо по світські, то це звичайна нечувана подія, що Бог настільки опустився, що зайшов навіть в якусь тінь небуття. Але якщо ми будемо тримати увесь час перед собою Образ Любові, то тут не має нічого дивного. Хіба для Нього не є те, що не існує, наче воно існує? Хіба Авраам у своїй вірі не так сприймав Його, коли думав що Він ладен і воскресити його сина, якого він мав принести в жертву? Чому ж ми до сих пір не відповімо на цю Божу Любов? Чому ми ще чекаємо якихось знаків? І стаємо ніби тими фарисеями, які готові на все, аби не признати Ісуса Богом. Чому така велика Любов Бога не торкається наших сердець?
Саме тому ці слова з Символа віри є актуальними і для нас. Бо кожного разу промовляючи його ми не те, що пригадуємо собі давні події, ми має відтворювати в собі цю дійсність. На нас має сходити Святий Дух. Ми маємо дякувати Богові за дар життя та відкуплення. Тому ми може в певній мірі і переживати цю “відхлань”, час очікування, коли нічого не відбувається і замість того, щоб бачити величні діла Божі, ми самі ніби знаходимося на кордоні небуття. Тому ця відхлань може бути в нашому житті. Час надії. Час, коли ми вже нічого не можемо робити. Час, коли варто лише чекати.
І ось саме про це говорить нам Святе Письмо: що Христос прийшов і туди. Нема такого місця, де б Він не міг доступитися. Це не є ані хвороба — бо Він зцілив паралізованого, сліпого, німого. Це не є смерть — адже Він воскресив навіть чотириденного. І тим більше це не є час очікування, коли нічого не відбувається. Навіть там є Христос. Навіть там ми можемо єднатися з Богом і бути щасливими. Так насправді нас нічого не може відлучити від Його Любові. Бо Він все переміг.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Теология : Дневник по посланию к Галатам - Николай Погребняк Сия книга не является ни теологическим исследованием, ни сборником проповедей – это дневник. С послания к Галатам Апостол Павел начал, пожалуй, величайшую духовную брань середины первого века, вершина которой описывается в послании к Римлянам, а мощный заключительный аккорд звучит в послании к Евреям. И даже там, где Павел защищает богоизбранность своего Апостольства, он с великой духовной силой изобличает и сокрушает не просто ложь иудействующих, а основы их коварной ереси.
