Те, що завжди мене завжди цікаво: це те чи можлива взагалі любов? Справжня християнська любов, про яку пишуть в Євангелії і життя святих, те, що засвідчує Історія Церкви.
І тут я нехай відійду в певній єресі, але я напишу свою думку.
Мене не цікавить побудова життя на чуді. Бо навіть в самому Євангелії ми бачимо яка е крихка опора — будувати життя на чуді. Дуже легко будувати життя на досвіді Всемогутнього Бога, Якій все пробачає, Якій усе може чинити. Бо ми в Євангелії бачимо, о Ісус приховував Свої надзвичайні діяння. Забороняв про них говорити і не чинив так, як треба було доброму піарщику. Через це Його не розуміли Його родичі та жителі Його міста. Вони не розуміли чого маючи таку силу Він не використовує її, щоб мати славу та вплив. Також і Ірод в певний момент зустрічі з Христом вимагався від Нього чуда. Христос добре розумів до чого веде така побудова життя на чуді: вона закриває дорогу до справжньої любові.
Справді легко вірити в Всемогутнього Бога. Але навряд чи там мова йде про Любов. Скоріше про використання. Я покоряюся Богові, бо мені це вигідно. Я можу любити такого Бога, адже все від Нього отримую. Тому такою легкою є проповідь Всемогутності та Всеблагості. В такій вірі нема місця для Хреста. Така “любов” не спроможна любити без взаємності. Я ніколи з таких позицій не буду по справжньому любити каліку чи паралізованого. Бо вони ніколи мені нічого не віддадуть. Вони є обузою і ніхто цього особливо не приховує.
Наша людська природа вимагає любові для себе і не готова віддавати себе до кінця. До смерті.
Тому чудо відміняється. Хоч якби я не намагався довести своєму розумові і Богові, що без чуда неможливо. Так все одно Він на це не погоджується. Він та мій розум буде мені говорити про те, що це не любов. Яка вам користь, якщо любите тих, які вас люблять? Справжня любов вірить попри, не зважаючи на гріх, на те, що мені ця любов по людські невигідна.
А у випадку з чудом бачимо, що це все буде просто. Я люблю, бо знаю, що мені буде добре. Тому Бог іноді і не чинить цього чуда, спонукаючи нас до справжньої любові.
Так само мене і не цікавить побудова християнського життя на системі вдосконалення. І нехай мені простять усі отці пустелі та Отці Церкви, які писали про те, як саме треба боротися зі своїми вадами і гріхами.
Тоді уся потуга Євангелія і християнської проповіді зводить до того, щоб самому стати досконалим. Я не стільки борюся з самим собою, щоб наблизитися до Нього, скільки для того, щоб самому стати святим. І навіть благодать Божу я використовую для себе самого.
Я є в центрі цієї системі.
Усе, що Слово Боже відкрило мені про себе самого, я використовую для себе самого.
Мене не цікавить інший. Мені так насправді байдуже до нього: він може бути святим чи грішним. Головне, щоб я не грішив і був з Богом, в Якому бачу сенс свого власного щастя. Через це боротьба з гріхами та вадами, бо вони вкрадають у мене моє щастя.
Тому іноді Бог попускає “великих” святих тим, що дозволяє їм впасти в гріх.
При такій боротьбі за себе самого дуже легко забути і про Господа. І поставити Його не на перше місце. А на друге місце. І дивитися на Нього, не як на мого Владику. А лише як на Того, Якій може мені стати щасливим чи нещасним.
Звідси з цієї хибної гордості і образа на Нього, коли Він не дає мені стати святим і щасливим. Коли не дає мені благодаті не грішити.
Це є небільше, як моє особисте прагнення досконалості, яке нічого не має спільного ані з любов’ю до Нього, ані до ближнього.
Але чи можлива справжня любов? Не тоді, коли я настільки святий і впливовий втягу у свою орбіту впливу іншу людину. І вона побачив мене такого надзвичайного починає мене використовувати.
Це певно і є найбільша спокуса християнства. Я зустріч з Господом чи Його слугою. Замість того, щоб запалити Його силою любові і почати любити самому, я приліплюся до Нього і хочу, щоб Він мене любив.
Звідки це до Магдалини “не торкайся Мене!”. Бо Ти любиш мене надто по людські. Ти просто хочеш використати мене. Не більше, але і не менше.
Але в цьому також мало любові. Я думаю більше про себе. І хоча не хочу використати Бога чи іншу людину для якихось цілей, усе одно хочу використати для себе. Мені добре. Марія обрала кращу частку, яка не відбереться від неї.
Чи можливе навернення без самої присутності? Коли ми не відчуваємо Господа, чи готові ми Його любити? Чи спроможні самі молитви змінити людину?
Бо коли ми приносимо якусь радість в життя людини і вона перестає чинити зло, бо хоче з нами спілкуватися, бо їй з нами добре. Краще ніж у гріху. То все одно в цьому десь все одно лежить вигода. Чи спроможні ми на більше?
І саме на цьому так насправді побудована Євангелія і життя святих! Не на тому, що ми обрали. Лише на тому, що нас обрали. Не на тому, що я люблю, бо мене люблять. А на тому, що я зміг відкрити своє серце і вже не можу не любити!
Але чи це взагалі можливе?! У цьому світі я постійно намагаюся вести боротьбу з гріхом у самому собі та в інших. І виходить іноді, що я відчуваю, що від моїх зусиль залежить чи та чи інша людина згрішить чи піде дорогою добра. Коштує дуже великих вмовлянь, щоб відмовити іншу людину від гріха.
Виходить якійсь дитячій садок. Ти маєш постійно передзвонювати, тримати руку на пульсі, щоб та чи інша людина не зблудила, щоб на неї не напав блуд і вона не пішла хибною дорогою.
Виходить, що я не стільки борюся за любов, скільки проти зла.
І відчуваю як в мені самому та в інших сильний цей потяг до зла. Що варто іноді маленього подуву, щоб нам потягнути.
Чи справді існує Якась могутня Сила, Яка спроможна відвернути нас від зла, навіть не зважаючи на наш такій сильний потяг до нього?
І на цьому побудована Церква. Не на тому, що я знаю гарного священика чи духовну людину, яка мене як психолог буде вмовляти щось не чинити і силою свого слова буде впливати на мене. Ми віримо в щось зовсім інше.
Що я сам через молитви і Таїнства спроможен опиратися злу. І справа тут не в тому, щоб прив’язати якомога більше людей до себе і тягнути їх на собі в Царство Небесне. Справа в тому, що я маю навчити, відкрити, прив’язати іншого до Цього Джерела святості, щоб з Нього інші і я сам черпали силу любові та освячення.
Чи це взагалі можливо?
Не просто випросити чуда і змінити щось в цьому світі. Щоб хворий встав зі свого ліжка і помираючи не пішов з цього світа. Не зміна порядку речей, але зміна душі. Щоб хвора, прив’язана до грошей людина відкрилася на Любов. Не, щоб вона була готова все покинути, бо її потягнуло більше до добра. А щоб вона відчула це Джерело поза мною.
Чи взагалі можливо привести іншу людину до віри, до Бога?
Не просто навчити молитися, розповісти про основи віри. Не просто пояснити значення обрядів і навчити співати і виконувати ритуал. Але відкрити очі на благодать.
І саме це останнє вже здається мені неможливим з точки зору людини. Я можу прив’язати іншу до себе. Я можу показати своїм прикладом як це гарно молитися. Але як зробити так щоб інша людина теж так змогла молитися. Чи взагалі можливо таке випросити у Володаря?!
Але саме на цьому і будується усе Євангеліє не просто помолився і інша людина пішла за Ним. Але і не просто покликав і вона про себе забула, окрім Христа. Це спрівпраця благодаті і волі. Я не тільки заручив Христові якусь душу в тому числі і свою. Але і маю обов’язок пильнувати за нею. Дивитися, щоб сатана не вкрав її. Не зруйнував плоди Його благодаті та моїх зусиль.
Хтось відкрив своє серце на мене. Когось я вимолив своїми звернення до Нього. Але на цього все не закінчується! Його благодать когось дала мені і я несу відповідальність за них. І це стосується не тільки священиків та тих, які виконують якусь місію Церкви, але всіх нас. Бо коли я люблю, то вже несу відповідальність. Батьки за дітей. Друзі за приятелів. Вихователі за підопічних. Влада за людьми. Так насправді любов є тим, що спонукає мене дивитися на інших з цією потребою робити добро і його пильнувати.
І якщо цієї саме любові, пильної і активної бракує, то не можна говорити про християнство. Не можна віру звести до моїх відносин з Ним. Так само і не можна звести до справи самовдосконалення, гріхів та власної святості. Любов, Яку я черпаю від Нього, має вести мене до інших, очищаю і освячуючи мене самого. Ось в цьому сутність християнства.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
