Ікони

В мене виникла дуже поважна розмова про Ікони. І хоча я намагався пояснити це іншій людині, як і міг — все, що сам знав, та все одно не міг донести те, що переживаю і у що сам вірю. Може справді варто послухати ще Йоана Дамаскіна, якій писав про це. Але я сам дійшов до такої цікавої думки — чи правді нам потрібні Ікони. Для чого вони нам потрібні. Бо ж можна спокійно молитися і без них.
Я добре пам’ятаю одну дівчину, яка дуже просто сказала, що вона ходила у церкву. Нічого там не розуміла, а коли почала читати Святе Письмо, то вона зрозуміла що там нічого такого нема: свічок, грошей, Ікон. Я не хтів вступати з нею в дискусію. Мене взагалі насторожило це спілкування: молода дівчина. Я не хочу говорити з тою, яку на мене буде дивитися як на хлопця, якій з нею залицяється. Я надто старий для того, щоб вестися на ті штчуки. В мене нема часу для того, щоб спілкуватися з молодими гарними дівчатами. Бо з моєї точки зору це не відповідально. Бо я з одного боку інвалід, тобто нічого не можу їй запропонувати. А з другого боку моє серце зайняте іншою. А тут виходить якась така нелогічна і нецікава річ: ми говоримо про Бога, а насправді їй хочеться просто чоловіка!
Але питання, яке мене почало цікавити справді поважне. Ми можемо захиститися щодо закидів, що наше вшанування Ікон не є ідолопоклонством, бо цей закид є дитячим і не поважним. Але для чого це справді нам все? Діва Марія, чудотворні Ікони? Навіть Таїнства! Для чого це все? Хіба не можна так просто вірити? І якщо піти далі, то для чого нам взагалі і саме Слово Боже, можна ж спілкуватися з Богом безпосередньо. Адже ми є вільні, ми є відкуплені, то для чого це все? Для чого нам все це потрібно? Можна ж просто спілкуватися з Богом?
І саме дивне, що на перший погляд я не знаходжу ніякої логічної відповіді, бо у цій суті є правда: Бог є справді близько з нами і можна спокійно жити без Ікон, свічок, навіть Слова Божого! Можна дивитися на природу і дійти до розуміння що існує Творець. Але ось далі починаються проблеми! Бо ані про Ісуса ані про Трійцю ти не можеш дізнати без Святого Писання. А ось і Марія випадає з орбіти твого бачення! Тому мені здається логічним те, що я завжди казав своїм друзям: якщо ви спілкуєтеся з Богом, то для чого дзвоните мені? Якщо ти така залізна леді, то для чого тоді куриш? Значить не все так просто. Це нам потрібна Марія, нам потрібні Ікони. І коли якась сестра мені говорить, то добре, грайся своїми Іконами-ідолами, то я це відчуваю ніби так, наче мені зробили якусь поблажку. Ось ми такі сильні, маємо лише Слово, а ви такі немічні, що ще і маєте потребу у Богородиці, Іконах. Таїнствах. А ми такі близькі до Бога, що в нас нічого нема: ані священства, ані Хреста — і нам не треба! Ось такі ми!
І мене зовсім не охоплює жаль щодо цих братів і сестер. Так само мені і не смішно, коли свідки Єгови ходили до мене навертати. Це було поважні, гарні та добрі люди, які потрапили у цю секту. І хочеться відкрити певну правду, але в мене бракує слів, коли людина сама закриває свої вуха. І якщо це стосується когось до мене далекого і нецікавого, то тоді можна легко пройти і забути про цю проблему. Але, якщо це стосується когось рідного і близького — то як це боляче, коли інша людина замість Бога обирає гроші, замість Любові задоволення, замість Правди омани?! І це справді болить! Це не є простою банальністю. Бо закриті очі серця це є страшною дійсністю. І коли ти людині говориш про те, що вона живе неправильно, а вона не може тоді нічого заперечити і кидає слухавку, то стає не те, що не радісно, що ти когось переміг і комусь щось довів, а ...
Так само і тут. Для мене питання не йде про самі Ікони. Питання йде про щось більше. Питання йде про наше місце в Церкві. Ким ми себе вважаємо. Чи ми вважаємо себе послідовниками тої Церкви, Яку заснував Ісус Христос? Чи ми віримо в Духа, Якій веде Свою Церкву? Чи ми належимо до вірних Христа, чи ми є частиною Його Тіла? Ці питання надто важливі, щоб так просто від них відмахнутися. Якби справа була лише в Іконах, то певно це не було б проблемою: можеш собі спокійно молитися і нічого тобі не бракує. Але ситуація набагато гірша.
Ми живемо у країні віри. Офіційно ми є православні. Саме в ці дні є державні вихідні. Ось тільки результатів цієї віри ми зовсім не бачимо. Корупція охопила усі верстви. А Церква в певній мірі є частиною цієї системи. І ось саме в цьому знаходяться люди, які кидають виклик усім: ми віримо в Бога, в нас все не так! Ось саме в цьому бунті виражається і прекрасне і страшне. З одного боку прекрасне, бо ми бачимо в них добрі прагнення: проти зла, проти несправедливості. І страшне — бо вони залишаються поза Церквою, поза суспільством. Вони стають сектантами, тобто відділяються від чогось цілого. Створюють окрему структуру, свою: ми не такі, як всі.
Ось саме в цьому мені здається сама головна проблема. Доки ти ходиш спокійно на роботу, періодично випиваєш, куриш і береш хабарі, ти можеш спокійно піти в церкву святити воду з надією і очікуванням, що Бог тебе помилує. А коли ти стаєш експертом у Божих справах, коли ти з Ним безпосередньо спілкуєшся, то тобі вже нічого ніхто не може сказати — бо ж ти все знаєш і в тебе не те, що зникає смирення: його просто нема!
Ось це страшне! Страшне, бо така людина може спокійно відкидати Церкву, відкидати Марію чи Ікони, бо вона знає краще! Вона розумна! Вона має в себе дома Біблію! Вона ходить на зібрання! Вона молиться! Вона знає Бога! Смирення, а саме його відсутність є самою головною проблемою. Я не буду робити так, як мені кажуть, тому що я знаю краще! Тому і нема місця в Церкві для такої людини, бо в Церкві саме головне послух. Вірую в Святу Вселенську Апостольську Церкву. Це не є чимось наочним. Я в це маю вірити. Так само як і в Бога, Якого не бачу! Віра є основою цього життя в Церкві. Коли ж віри не має, а є мої роздумування і думки, то звичайно все починає руйнуватися!
І виходить, що ми нормальні віруючі, які слухаємося Папу, єпископа і священика, молимося перед Іконами, приймаємо Таїнства — ми є якимись не такими. Бо є кращі віруючі! Які мають Бога в серці і не потребують ані Церкви, ані Таїнств, ані Богородиці. Ось це мені так насправді болить. Болить, що людина настільки засліплена, що не спроможна побачити усю красу, що вона не розуміє. Ось це мені болить, однак знаючи що словами нічого не досягнеш, я продовжую молитися про навернення тих, кого люблю.

ІкониПроповеди

Ікони
Проповеди