Напевно кожен з нас під час жнив побував у полі, де ростуть колоски пшениці. Кожен помічав скільки багато там колосків, але напевно порахувати їх ніхто і не наважувався. Та й це даремна робота, ми їх ніколи б і не перерахували, зазвичай як чогось багато ти рахуєш, то збиваєшся просто з рахунку. Навіть якщо якісь маленький один чи два колосочки надламаються, чи зігнуться, це буде не помітним, та й не важливим для такої великої ниви. Але це велике поле з урожаєм, з безліччю колосків, можна зрівняти з нашою планетою Земля, на якій живе дуже велика кількість населення, яке має приблизну цифру, і то ця цифра буде збільшуватись чи зменшуватись, тому що народжуються нові люди, і помирають інші люди, а можуть і народившись зразу померти...тому, ми ніколи не зможемо підрахувати точну кількість населення на планеті Земля, чи навіть населення в нашій країні або ж місті.
Але є лише один Бог, який створив кожного із нас, створив цю Землю на якій ми живемо, знає нашу точну кількість, та навіть не кількість, а особистого кожного із нас. Наш характер, нашу зовнішність, наші принципи, що ми любим, від чого втрачаємо розум, і що нас дратує. Навіть цілий наш рід, наших предків, про яких не знають наші батьки, пра-пра бабусі та дідусі, та й можливо в архівах їхні імена вже постирались. Наш людський розум не може збагнути і вмістити, як можна знати кожного особисто на цілій планеті Земля? Але наш Бог є досконалий, Всемогутній....Він знає абсолютно кожного жителя, навіть якогось бідного, обідраного жебрака, на якого ніхто ніколи не звертає уваги, якій не несе користі суспільству, який не несе ніяке служіння Богу, не має таланту, немає свого власного житла, але Бог знає про нього те, про що не цікавимося знати ми, навіть те, що він найбільше любить, його улюблений колір чи ще якусь дрібничку. Можливо ми думаємо, а навіщо взагалі цьому бідному жебраку жити? Боже для чого? Та в нього ж і так немає вже життя, сім'ї, будинку та грошей, адже зараз саме це - є щастям для більшості. Навіщо цей колосок, та ж поле велике, колосків багато, ніхто й не помітить, що не вистачає того одного, та ще й зігнутого колосочка, який і так ледь-ледь росте, який вже втратив надію на життя рости далі. АЛЕ Бог дивиться не на зовнішність, а на серце, Його задуми - не наші задуми. Він повертає втрачену надію. Лише Він може з людини, яка є найнижчою в суспільстві, зробити, людину, яка стане Легендою. Легендою, про яку будуть писати всі ЗМІ, будуть складатись мемуари, та випускатись біографічні книги, а то й фільми.
Боже дай нам свій погляд, дай нам бачити так, як бачиш Ти. Дай нам дивитися не на зовнішність, статус і порядні манери, а на серце. Щоб для нас головним була лише душа людини та її спасіння. Адже душа вічна, а тіло земне, і воно взяте з пороху, тому й повернеться в порох. Дай любити так, як полюбив нас Ти, щоб наша любов не надламала те зігнуте стебло, яке нікому не потрібне, яке навіть не дасть багато плоду, але воно є важливим. Важливим для Тебе Боже і для нашого життя.
Отже любіть свого ближнього, як самого себе! Нехай наша любов, не дивиться на зовнішність, а дивиться на серце!
Прочитано 5929 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 4.5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Вітаю, Оленко, спасибі за статтю. Теоретично - все правильно, всі за це тільки мріють і балакають з кафедр молитовних будинків на церковних амвонів, а на практиці - зась. Недарма хтось колись сказав:,,Коли їли дерев*яними ложками - всі були золоті християни; коли ж стали їсти золотими ложками - стали "дерев*яними" християнами". Успіху тобі в твойому молодому житті! Комментарий автора: Дякую, так багато людей все тільки теоретично сприймають, але Бог наш буде судити не за нашу теорію і те, що ми читали чи знали, а за наші діла! Тому нам слід задуматись, а чи завжди те що ми говоримо іншим, те про що ми навчаємо, виконуємо ми самі.
маго мет
2012-11-09 13:38:38
іноді варто просто дати жебраку
ніж філософствувати проповідь таку
і легше всяк раз про ті жнива міркувать
чим допомогу жебракам всім надавать Комментарий автора: Так звісно, нам завжди потрібно давати милості, тим хто просить і хто потребує цього, але задумуватись над життям, те як і для чого ми живемо, це теж необхідно. Не тільки роблячи милостині ми вже будемо правильні християни, а й говорячи іншим про Христа, говорити те, що Бог через нас хоче сказати іншим. Тому не потрібно мовчати, а навпаки намагатися всім розказати про Ісуса, адже це і є місія християн.
маго мет
2012-11-09 15:35:06
хіба я проти щоб розповідати?
однак тенденція існує от така
для того щоб щось про Ісуса знати
належить побувать у шкурі жебрака...
багато дуже те розповідають
чим не самі живуть, а від других сприймають
і в випадках таких є певне противо стояння
ціни не мають і користі знання Комментарий автора: Так, я тебе розумію. Тому перш чим порадити комусь чи допомогти в певній ситуації, я завжди стараюсь поставити себе на місце того, кому допомагаю. Тільки тоді ми будемо міняти ставлення до ближніх, коли ми пережили подібні проблеми, як ближній, тільки тоді наше співчуття до нього буде щирим, а молитви постійними. Такі ми люди, ми не можемо бути ідеальними, але потрібно старатись бути досконалим перед Богом.
