Сльози Конвалії ( легенда)

Чи то так було, а чи не так, вже ніхто не знає. Тож історію цю дивну на свій смак розповідає. Я її колись почув, як і сам маленьким був. В ній нічого не міняв лише трохи щось додав.
* * *
В королівстві невідомому, в місті незнайомому, жила собі дівчина. І була вона вроди невимовної, доброти невичерпної, лагідності незміренної. А ще мала вона неземний голосочок, мов срібний дзвіночок. Звали красуню Конвалія. Всі, кому хоч раз довелося її побачити, закохувалися в неї до безтями. Всі, кому доводилось хоч раз почути її спів, пам’ятали його довіку. Всі, кому вона хоч раз допомогла, ладні були повернути їй сторицею. Всі, хто хоч раз почув від неї лагідне слово, були зігріті ним на все життя. Всі її любили. Всі її оберігали. Всі її жаліли.
Конвалія була бідною сиротою і вважала, що її сім”я це всі мешканці міста. Женихи зі всього королівства сваталися до неї. Та вона відмовляла їм. Дивувалися знатні женихи, дивувалися пригожі юнаки:
«Невже вона нікого з нас так і не полюбить?»
Проте Конвалія полюбила. Та про те ніхто не знав. Її почуття було таємним. А любила вона свого сусіда, гордого і холодного багатія, красеня Нарциса. Він навіть не здогадувався про її почуття. Та й не міг здогадатись, адже у нього були закохані всі дівчата, проте йому не було ніякого діла ні до них, ні до Конвалії. Нарцис любив тільки самого себе.
Цього року в королівство Байдужості, в місто Холоду, вони так називалися, ми оце лишень дізналися, Весна ніяк не приходила. Може це було тому, що знаходились вони на краю землі, за горами високими та за лісами дрімучими. А може не приходила Весна тому, що всі дороги і стежки ніяк не могли від снігу звільнитись. Через це Зима й досі не могла вибратись з лісових натрів, а Весна ввійти у свої права.
Ходили чутки, що Весна не приходить тому, що ніхто у королівстві її не чекає, бо скільки вона не слала своїх гінців і лелек, і шпаків, і ластівок, по-дорозі всі вони десь пропадали. Ніхто назад не повертався, щоб переказати Весні чи чекають на неї, чи ні.
А її тепла чекали всі, хто ще не зовсім збайдужів. В королівстві майже круглий рік було холодно. Через це його народ здебільшого був сумним, непривітним та байдужим. З цього стану могла їх вивести тільки Весна. Та її не було. Але не раз, почувши срібний голосочок Конвалії, жителі міста відчували, як у їхніх грудях розливалось тепло, хотілося і собі співати й веселитись. Та Нарцис ніколи не прислухався до її голосу. Він чув тільки тих, хто його хвалив. А таких було немало. Одних цікавило його багатство, інших краса. Всередині, Нарцис був гордим, себелюбним і байдужим до всіх, звісно крім себе, юнаком. А ще, таємно від усіх, Нарцис ходив відомою тільки жителям міста стежкою до лісового озера. Там він довго просиджував над тихою водою, милуючись своєю вродою.
Одного дня в місті тривожно забили в дзвони. Над ним нависла смертельна загроза - незчисленні полчища злого султана Осота Великого вторглися в королівство. Жорстокі завойовники все палили і руйнували на своєму шляху.
Зібралися жителі міста раду радити: «Як їм бути?»
Довго радились, сперечались, та й прийшли до висновку, що для їхнього міста не має ніякої загрози, бо сховане воно від ока злого горами високими, та хащами непрохідними. Заспокоїлись мешканці та й по домівках розійшлися. Ніхто з них і гадки не мав, що в лісі на снігу, що де-не-де залишився, ворожі розвідники помітили сліди, що Нарцис залишив. Вони одразу ж доповіли про це сину Осота Великого візиру Будяку, який очолював султанське військо. Кинулись завойовники по слідах, а ті й вивели їх з лісових нетрів.
І ось передові ворожі загони появились під стінами міста Холоду. В місті зчинилась паніка:
«Що їм потрібно від нашого міста? Як вони здолали непрохідні хащі і добрались до нас? Чому напали на нас?» - точилися розмови поміж людей.
Та в скорім часі все прояснилось. Одного ранку перед міськими воротами з’явився глашатай:
- Жителі міста! Слухайте волю царя над царями, володаря над володарями, підкорювача малих і великих народів, султана Осота Великого! Його сонцесяйність подарує вам життя. Ваше місто не буде зруйноване, якщо ви віддасте в жони, його сину Будяку, Прекрасну Конвалію! В цей же час, через три дні, вона повинна вийти за браму міста. Отож вибирайте – або ви помрете, або Конвалія стане улюбленою дружиною гарему сина султана Осота Великого.
Закінчивши річ, глашатай повернув коня і зник у ворожому таборі.
Аж тепер міщани зрозуміли, що чутки про вроду Конвалії, розійшлися по всій землі. У місті переполох і ще збільшився.
Та ось зібрався народ на майдані. Всі сперечались. Ніхто нікого не слухав. До сих пір, мешканці міста якось ладили між собою, і, начебто, й не ворогували, а тепер всі сперечались. Тепер виявляється Конвалія не така вже й красива, і не така вже й добра та лагідна. Крім того вона бідна, та ще й сирота, то й оплакувати її нікому.
З вигуків можна було зрозуміти, що натовп розділився надвоє. Одні жителі, а саме палкі юнаки пропонували боротися до кінця і ні в якому разі не видавати ворогу Конвалію. Інші, а особливо дівчата, ті що заздрили її вроді, наполягали на видачі. Вони не бажали гинути через неї… Суперечки зайшли в тупик…
- Давайте добре все обміркуємо, а через два дні зберемось і проголосуємо хто за те, щоб видати Конвалію ворогові, а хто проти, - вирішили нарешті.
Два дні не вщухали розмови і сварки, і навіть бійки, та міщани так і не прийшли до однієї думки. Прийшла пора і вони знову зібралися на майдані.…Почали рахувати голоси. Голоси розділились порівну.
- Хто не брав участі в голосуванні? - запитав головуючий.
Завертіли всі головами та й:
- Нарцис! - вигукнули.
- Де ж він?
Оглянулися, а Нарцис сидить собі на краєчку міського фонтана і своїм відображенням у воді, що з снігу натопилася, любується, наче йому ні до кого й діла нема, ні до долі міста, ні до долі Конвалії. Накинулися всі на нього, думку його питають, а він подивися так байдуже і каже:
- А мені однаково…
Розгубились жителі міста: «Що ж робити?», як тут хтось і підказує:
- А що ж ми саму Конвалію то і не спитали. Що вона думає? Давайте послухаємо!
Вийшла дівчина наперед і каже:
- Заради вашої безпеки я готова залишити місто.
- Ні! – закричали юнаки.
- Так! – закричали дівчата.
Знову стали всі сваритись. Слухала Конвалія, слухала і засмутилась дуже:
«Не хочу щоб через мене місто загинуло, та й Нарцис мене не любить».
Отож пішла вона тихенько з майдану… Зайшла додому. Взяла деякі нехитрі речі та й за місто направилась. Зупиняють її вартові:
- А чого ти така заплакана, красуне, і куди направляєшся?
Дівчина нічого не відповіла, тільки заплакала ще дужче. Пішла, похиливши голову. Глянули вартові, аж за нею слід блискучий тягнеться. Нагнулися, аж то перли чистої води. Здогадались вартові, що то сльози з очей Конвалії у перли перетворилися. Послали гінця на майдан…
… Вже й відповідь ворогам час давати наступив, а на майдані і досі всі сваряться…
- Тихо! – раптом гримнув староста міста. – Дайте на кінець послухати Конвалію.
Оглянулися мешканці міста, а її і слід простиг. Аж тут посланець від вартових нагодився:
- Вона за місто вийшла, а за нею слід з перлів тягнеться. То сльози її на землі застигають.
Застиг народ і собі від дива цього… Аж тут глашатай ворожий під брамою міською обізвався:
- Ваш строк вийшов! Де Конвалія?!
- Її не має в місті. Вона до вас направилась!
Повернувся глашатай до візира свого і доповідає йому все що почув. Скипів султанський син Будяк сам під браму міську на коні прилетів:
- Ви що глузуєте з мене! Я зараз накажу спалити ваше місто! – кричить.
- Але ж її нема тут, - розводять руками міщани.
- Тоді доведіть мені що то правда.
- Ось її слід з перлів тягнеться у вашу сторону, - показують вартові.
Поглянув Будяк, поглянули його воїни, і справді слід з перлів від брами тягнеться до їхнього табору. Кинулися по ньому, а він у ліс завертає. Летить попереду на коні султанський візир, придивляється, чи Конвалії не видно, а воїни його позаду перли збирають, та й кишені набивають.
Біжить Конвалія, втікає від погоні, вороги ось-ось наздоженуть її. Дівчина кличе на поміч, та мовчить ліс німий. Тоді вона кличе Весну:
«Весно-Весно! Де ти забарилась?
Чом за наше місто, та й не заступилась?»
Через деякий час озирається Будяк, а воїнів і не видно, по лісі розійшлися перли шукають. Та він не відступає, далі дівчину переслідує.
А тим часом ліс все густішає і густішає, в ньому стає темніше і темніше. Важко стало пробиратись крізь хащі лісові. Навіть султанський візир коня залишив і на своїх двох за Конвалією женеться.
Плаче дівчина, ридає, про поміч благає. Ворог лютий її майже здоганяє.
«Весно-Весно! Чи ти ж мене чуєш?
Чом від ворога мене, та й не порятуєш?»
Вибивається із сил прекрасна Конвалія. Сльози падають на землю, і на сніг, де лишився слід від ніг, у перемішку із слідами перлами стають, ворогам вторують путь.
Біжить дівчина, летить, вже не має сили. Й молоде життя вже їй не любе. До озера лісового прямує вона.
«Прощавайте друзі милі! Кинуся в холодні хвилі! Ще один лиш раз покличу, а тоді вже й замовчу. Навіки», - гірко думає вона.
Аж назустріч їй Весна лісом пробиралась. Почула вона плач дівочий, гнівом великим пройнялася. Попросила Сонечка, щоб пригріло дужче і останній сніг в лісі розтопило. Тут вже й і Сонечко почуло, як дівчина плаче. Кинуло на ліс промінці гарячі і сніг враз розтопився.
Дивиться Будяк, а слід дівчини десь та й загубився. Він туди, він сюди. Аж тут знову на перли натрапив, та й давай Конвалію наганяти.
Знову дівчина Весну кличе, про поміч благає:
«Весно-Весно! Додай мені сили!
Порятуй від Будяка! Він мені не милий!»
Попереду, з-за дерев, вже й озеро показалось. Тут і вхопив її султанський син. Вона виривалась, та сил було мало. Раптом серед лісу світло стало… й дівчина пропала.
Оглядається Будяк ніде ані сліду. Придивляється він.. І перлів не видно. Візир попід кожен кущ заглядає, і там їх нема, як і Конвалії.
- А де ж вона ділась? – запитує сам себе завойовник.
Він навіть не здогадувався, що вона тут, у лісі, зустрілась з Весною…
Раптом чує поряд султанський син, роздається голосочок, мов срібний дзвіночок. Вертить він головою навкруги, але не має нікого поблизу, лиш квітка пречудова красується. Два гладенькі зелені листочки, наче руки до неба здійняті, а з поміж них тягнеться стеблиночка, мов шия лебедина, а на ній наче перли, білі квіточки-дзвіночки погойдуються.
- Це вона квіткою стала, - подумав злий Будяк, як раптом і сам перетворився в колючу неприємну рослину з рожевим тюрбаном на голові.
Стоїть він і дивиться-не-надивиться на прекрасну Конвалію. Та наблизитись до неї не може. Аж тут і солдати його нагодились. Та розлючені такі, - перли що вони збирали десь раптом зникли з їхніх кишень. Та й вони самі заблукали у хащах лісових. Шукають вони свого візира, щоб вивів їх з лісу. Та й він кудись щез, не знаходять. Тільки бур’ян противний їм на дорозі трапився, а навпроти нього квітка невідома. Йдуть вони, чобітьми бур”ян топчуть. Та квітки не чіпають, не наважуються, гарна дуже.
Отак вони по лісу мабуть і досі ходять, а хто вибрався з нього, то вже й воювати не хотів. От від одного з таких воїнів і дізнались жителі міста про квітку невідому. Дізнались, що росте вона у тому місці де султанський син пропав і слід Конвалії загубився.
Не втримались міщани і у ліс помчали подивитись на квітку дивну. Приходять, а там на лісовій галявині дійсно росте квітка пречудова з білими дзвіночками, а навпроти неї бур’ян якийсь затоптаний. Здогадались вони, що то Конвалія їхня і син Осота Великого Будяк.
А серед тих міщан і Нарцис був. Як поглянув він на Конвалію-квітку, на її білий цвіт, мов сльози перлові, та й враз закохався у неї. Та так, що аж заплакав, через те що раніше її не помічав, та й подумав:
«Як жаль що я не разом з нею».
Тільки-но так подумав Нарцис, як сам квіткою став…
* * *
Мир і спокій настав в королівстві прадавньому, в місті давньому. Мешканці його привітними зробились, бо Весна раніше приходити стала. Вона чула срібний голос дзвіночків Конвалії і спішила до своєї квітки. А Нарцис не мав дзвоників, щоб про Весну сповіщати. І кольору одного не має. Бо через свою байдужість, через те, що не знав на чию сторону стати в голосуванні, тепер квіти його є і білі, і жовті. А Конвалія і далі серця всіх радує і дарує весняне тепло. Тільки осінню її квіточки перетворюються в червоні плоди, які горять і кровоточать, як сердечка, від ран завданих людською байдужістю…

* * *
Ось історії й кінець. Хто читав той молодець. Хто не встиг хай прочитає, може перли відшукає.

26.11.08.

Сльози Конвалії ( легенда)Для детей

Сльози Конвалії ( легенда)
Для детей