« |Нарождений плазувати літати не може?»
(зоологічна притча)
«…В лісах Амазонки вчені виявили дуже цікаве явище: ціле поселення кажанів ,котрі перестали літати й втратили свої крила. Перетинки на крилах атрофувалися, залишився лише скелет за допомогою якого вони пересуваються. Тепер ці дивні істоти більше нагадують не кажанів ,а велетенських павуків, хоча вони риють нори та роблять запаси, як звичайні гризуни…»
Журнал « Юний натураліст»
Сьогодні я знову впав лицем в багно. Цього разу я впав нижче ніж завжди. Мої брати знову сміялися з мене. Вони мене попереджали. Вистачить займатися дурницями! Вони праві: миша повинна жити під землею, рити нори, наповнювати засіку. Хто сказав мені, що я летюча миша? Яка дурниця! Як миша може бути летучою? Це ж - нонсенс!
Але навіщо ж тоді в мене ці крила? Щоб заважати мені плазувати? Мій народ уже давно повернувся у своє природне середовище, адже на землі ситніше і простіше. Тепер вони не летучі, а повзучі миші. У всіх нормальних повзучих мишей уже давним-давно відпали крила. Вони зусиллям волі зуміли ліквідувати цей рудимент, цю помилку природи. Але хіба природа помиляється? Усі помиляються. Та хіба міг помилитися Той, Хто створив цю саму природу? Напевно міг. Я і є ця помилка! Я єдиний серед мого народу в кого не відпали крила, щоб заважати мені рити собі нору, як це роблять мої брати. Я не такий як всі!
Навіщо ж мені ці крила? Напевно, щоб літати!? Яка зухвала дурість! Миша народжена, щоб плазувати. Якщо я створений, щоб плазувати, навіщо ж мені тоді крила?
Сьогодні я знову спробую злетіти й напевно упаду нижче ніж завжди. Мені знову будуть говорити: «Краще б ти подумав про майбутнє! Збирай запаси на «чорний день», бо незабаром зима! Змерзнеш і здохнеш із голоду, якщо звичайно до цього не звернеш собі шию!» Що це за «чорний день» такий? Чорна - ніч, а день, кажуть – білий. Хоча я особисто ніколи його не бачив. Ми завжди вдень спимо, бо сонячне світло вбиває. Жаль, мені так хотілося побачити це лиховісне сонце, що випромінює це смертоносне світло! Але не можна, бо світло це - смерть! Повзучі миші живуть тільки в пітьмі ночі.
А це непогана думка! Якщо я неправильна повзуча миша, з не крилами, що ніяк не відпадуть, якщо я посміховище й тягар для свого народу, чи не краще мені вмерти!? Яке воно сонце? Що таке світло? Які безглузді думки! Але вони мені подобаються! О, ще одна божевільна ідея! Підповзу я до краю прірви, однаково вмирати, а коли зійде сонце я відштовхнуся й стрибну вниз. Дуже хочеться перший і останній раз у житті відчути, що таке політ!
Остання летюча миша із племені повзучих мишей, які не захотіли літати, хоча саме для цього й були створенні, загрібаючи порох перетинчастими крилами підповзла до кручі. Повзучі брати спостерігали за цим цей актом безумства. Бажання позбутися баламута було сильніше за почуття обов’язку, котре зобов'язувало їх зупинити самогубця. Ніхто не хотів брати на себе відповідальність за те, що відбувається.
«А що якщо він дійсно почне рити нори й збирати запаси!? Ні, нехай він краще літає, тоді у нас буде більше зерна й місця, щоб його зберігати. Без нього буде ситніше й спокійніше. Раптом він надумає навантажити своїми маячними ідеями наших мишенят? Що за дурні міфи про летючих мишей? Ми повернулися до джерел, на свою історичну батьківщину, наші предки здавен плазували по цій землі! Ми не дозволимо засмічувати не зміцнілі душі наших дітей усякою єрессю!
Уже сходило сонце, пора було ховатися. Та хіба вони могли піти, не довідавшись чим все це закінчитися? Летюча миша насолоджуючись вільним падінням, уже приготувалася вмерти від щастя в спопеляючих променях та невідомо звідки налетів сонячний вітер і підхопив її. Тріпочучи крилами в теплих потоках повітря, летюча миша полетіла назустріч своїй мрії. Сонце виявилося ніжним і ласкавим.
«Полетів? Того не може бути! Народжений плазувати не може захотіти літати! Він напевно впаде низько й розіб'ється, коли затихне цей жахливий вітер. Добре, що цього не побачать наші нащадки. Хоч би ніхто не здумав розповісти їм про це! Раптом і їм захочеться літати?! А якщо серед них народиться такий же виродок з крилами? Ой, лишенько!»
Більше летючу мишу ніхто не бачив, але ходять чутки, що вона може повернутися. Миші риють ще глибші нори, бо коли в них народилося нове покоління сонце стало світити яскравіше. Як би чого не вийшло!!!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Песня ветра - Анита Костеневич Тридцатое июня 2005, четверг, 8 вечера.
ручка плохо писала, но я ни в какую не хотела идти в дом за другой. Ни-ни, покидать место упоительной красоты, кто на такое пойдёт под предлогом такой мелочи? Причём так даже острее чувства на бумагу выливались, с ручкой слабо оставляющей следы чернил...
Под влияньем романтичной книги...такой просто, жизненной и милой.
Смерть и жизнь во власти языка - Евгений Антоненко Хотели написать песню к учебному курсу "Искусство общения".
И первый раз в жизни написал вот это.
Ставим сценку с четырьмя героями, где каждый герой играет свой тип личности. Остальные должны угадать, кто по типу автор, ум, язык и сердце? Вообщем получилось интересно, как я считаю.
И теперь Ваше мнение?
