Сьогодні великою загадкою для багатьох є допотопна цивілізація. На цю тему й досі дискутують науковці і придумують різні версії. Досліджуючи Біблію, ми можемо встановити, що від народження Адама до всесвітнього потопу пройшло 1656 років. Подумати тільки! Шістнадцять з половиною століть, протягом яких не відбувалось жодних воєн, революцій і переворотів. Можна уявити собі, якого рівня при цьому сягнула тодішня цивілізація. Але разом з досягненнями в матеріальній сфері, прийшов і духовний розклад. Від розкішного життя люди просто тонули в гріхах, забувши про Бога, котрий забезпечив їм сприятливі умови для нормального життя. «І побачив Господь, що велике розбещення людини на землі і весь нахил думки серця її – тільки повсякденне зло. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі» ( Буття 6:5).Господь вирішив зітерти з лиця землі усіх, крім праведного Ноя і його сімейства. Велике покарання Боже звершилось. Все, що було на землі, загинуло. Води всесвітнього потопу поховали рештки первісної цивілізації.
Після того настала нова ера людського буття, батьком якої був Ной. « І поблагословив Бог Ноя й синів його й промовив: «Плодіться і розмножуйтеся та наповняйте землю!» (Буття 9:1). Пройшли сотні років, і великим став Ноєвий народ. Біблія пише: « Уся земля мала одну мову й одні слова»(Буття 11:1) Уявляєте, яка це була велика нація? Але люди знову почали відвертатись від Бога, перестали віддавати Йому славу, а захотіли возвеличити своє ім’я, аби прославитись у віках. « І сказали вони: «Тож місто збудуймо собі та башту, а вершина її аж до неба, і вчинимо для себе ймення…І промовив Господь: « Один це народ, і мова одна для всіх них, а оце ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, щоб вони замишляли чинити. Тож зійдемо і змішаймо там їх мови, щоб не розуміли вони мови один одного… І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі…»(Буття 11:4, 6-9). Ось така історія виникнення різних етносів і національностей, згідно Біблії. З тих пір вони почали розвивати свої мови, культуру і звичаї. Тисячі народів, племен і народностей населяють нашу планету сьогодні. Однією із тих численних націй є й наша українська нація, яка в очах Божих є не менш важливою серед інших. Однак, з самого початку створення людини, Бог не мав у Своїх планах такого розвитку подій. Він, як батько, не був зацікавлений в розпорошенні та поділі Своїх дітей на створеній Ним землі. Його мета була в тому, щоб всі діти жили в єдності та розмовляли єдиною, зрозумілою мовою. Але гріховна природа людей , яка була унаслідувана через Адамовий проступок, змусила Бога внести свої корективи в загальний сценарій розвитку людства. Мало того, що на землі почали виникати міжнаціональні суперечки та війни, але ця проблема з часом знайшла місце і серед людей однієї національності. Та тим все не закінчилося. Конфлікти стали проникати в усі сфери суспільства, і навіть в сім’ю. Чому так сталося і продовжує це відбуватися? Людська гординя, бажання панувати один над одним і навіть спроби посягати на престол Самого Бога й досі залишаються одними з найважливіших причин виникнення будь-яких суперечок та навіть війн.
Бог однаково любить всіх людей на землі, незалежно від їх походження, кольору шкіри та мови. Він всім без виключення довів Свою безмірну любов тим, « що віддав Сина Свого єдинородного, щоб кожен, віруючий в Нього, не загинув, а мав життя вічне» ( Івана 3:16) . Тут сказано чітко: кожен віруючий ( українець, поляк, німець, американець, індієць і.т.д.) Син Божий прийшов з неба, щоб спасти грішників – представників усіх національностей, і знову їх помирити та дати нагоду жити в злагоді. Цей Божий план полягав в тому, щоб створити таку інституцію на землі, яка, незалежно від національності та будь-яких інших відмінностей між людьми, могла б знову об’єднати Його дітей в одну сім’ю. І те, що Він реалізував, – називається ЦЕРКВА. Для її функціонування була створена досконала структура, покладені в основу непорушні принципи і дані певні закони. Бог сказав – це Моя церква, Моя власність, і ніякі сили зла не зможуть її здолати ні за яких обставин). Він поставив Свого Сина Ісуса Христа Головою, а саму Церкву назвав Його тілом. « Він голова тіла церкви…»(Колосян 1:18). Складовою цього тіла – Церкви (грецькою мовою Еклезія) є люди різних народів, націй та племен, які вірують в Його божественність та визнають Його за Свого Пастиря і Джерелом життя. Церква Божа не є земною структурою, яку можна підкорити тим же земним законам. Вона має неземне походження, і не піддається будь-якому людському впливові та обмеженню різного роду кордонами чи міжнародним договорам.
Протягом тисячоліть тут, на землі, як з’являлись, так і зникали могутні імперії разом зі своїми правителями, які навіть підкоряли собі весь світ. Деякі з них залишили після себе згадки у вигляді пірамід та інших могутніх кам’яних споруд. А про багатьох із них сьогодні вже ніхто не знає. Те ж саме чекає і на сьогоднішніх мільярдерів, не говорячи вже про простих смертних. Все на цій землі минається, наче перекидається сторінка в книзі. Але ніколи не минеться і не піддасться ніякому впливові разом зі Своїм Правителем – Божа Церква. В неї є своя історія, своя Конституція ( Біблія) і своє майбутнє.
Церква – це не якась релігія із своїми традиціями. Церква – це Божа структура влади , яка представляє Його інтереси Царства тут, на землі. І однією з важливих істин, з якою мусить погодитись будь-хто, незалежно від своїх релігійних, політичних та інших переконань, є істина, що в Царстві Божому немає кордонів між представниками різних націй, мовних бар’єрів, різниці в культурних традиціях. І тим більше немає жодної панівної релігійної конфесії зі своєю службовою ієрархією. Церква покликана нести всім народам і націям чисте, живе, безкомпромісне Слово Боже, яке звільняє людей від рабства їх гріховної натури, вказує шлях до нового життя, сіє мир, любов та злагоду між окремими людьми й цілими народами. Наша земля і життя на ній, з точки зору вічності, є всього лиш мікроскопічною часточкою Божого плану. Але для нас – її мешканців, це життя багатьох поколінь, яке має свою велику історію. Тут одні люди зі щирим серцем шукають Бога і служать Йому, а інші, через свою гордовиту пихатість та сваволю, здійснюють спроби захопити частину Його влади і привласнити собі Божі функції. Вони намагаються легковажно підкидати суспільству свої безглузді, проти біблійні ідеї, як, наприклад, концепцію створення єдиної національної або державної церкви. Мабуть, для того, щоб потім правити нею. Сьогодні вже у нашій країні з деяких трибун можна чути такі гасла: «Нам потрібна своя національна церква». Але автори таких проектів не задумуються над безглуздістю подібних заявок в умовах розвитку демократії. Такі заяви стають причиною міжконфесійних непорозумінь, політичного шантажу та бійок. І все це часто чиниться під привабливим гаслом: «Станьмо в оборону духовних цінностей нації». Але хочеться нагадати, що ідею єдиної державної церкви, підтриманої офіційною владою, ще в минулому засуджували навіть найвизначніші діячі нашої нації, які стояли справді на позиціях християнської демократії (згадати хоча б Т.Шевченка). Поміркуймо, чи може бути державно-національна церква в демократичній країні, коли одним із наріжних каменів демократичного суспільства є свобода віровизнання, а не релігійне насильство? Хто дав право політикам і владі претендувати на церкву Божу , як на свою власність, і використовувати її для досягнення особистих цілей? Загальновідомою мовою це можна назвати богохульством, а по-сучасному – рейдерством. Хтось заплатив ціну свого життя, а інший хоче тим скористатися для власного вдоволення. Такою хитрою тактикою, на жаль, користується не один політик. Не дивно і те, що скоро хтось може заявити про необхідність написання своєї національної біблії, бо ж ту, що маємо, – вона була написана євреями…?
Так і заходять далеко в своїх безбожних амбіціях політики і керівники держави, аби лише втриматись на своїх посадах. Але за всяке боговідступництво доведеться дорого розплачуватися. Прикро, що найбільше страждати доводиться за такі витівки простим, невинним людям. Всілякі намагання визнати якусь одну релігійну конфесію як пріоритетну є абсурдом, так як це можна порівняти з тим, як якийсь орган в тілі людини визнати важливішим за інший. З цього приводу я наведу одну цитату Августина Волошина: „Єдність релігії є річчю хорошою, коли релігія істинна. Але якщо вона хибна? Добре, коли вона (ця єдність) ухвалена добровільно. Але якщо потрібна сила для її підтримання, то вона приводить до безконечної війни”.
„Істина є Бог, а Бог не потребує захисника. Істина розсіє оману, як сонце розсіює сутінки ночі. Що ж до правителів, то в справі релігії вони повинні слідкувати тільки за тим, аби церква не здіймалась над державою, і щоб одне віросповідання не придавлювало іншого. Якщо правителям дати право нав’язувати мечем одне із сповідань, тоді їм треба дати право і вибирати, яке з них є ліпшим. Тоді правителі стануть вище над усіма церквами, вони стануть суддями сокровенного. Скажуть, що вони повинні завжди підтримувати існуючу релігію, але тоді вони будуть діяти сліпо, вони можуть і покровительствувати злу. У такому разі римські імператори вчинили добре, зберігаючи язичництво і переслідуючи учнів Христа?”
Попри все можна і припустити те, що комусь вдасться все таки створити таку національну церкву і використати її для зміцнення своєї влади, як це вже було не раз в історії людства. Але така церква ніколи не буде Божою церквою, і людські традиції ніколи не стануть Божими, скільки б їх не освячували люди. Така «церква» стане тоталітарною сектою, бо за її кермом тоді буде стояти не Бог, а людина, яка здатна впадати в крайнощі та спокуси. Тут важливо наголосити про те, що такий час ще настане, коли з’явиться той, хто назве себе Христом – Месією « …який сяде в храмі Божому, (як Бог), видаючи себе за Бога» ( 2 Солунян 2:4). Мова тут іде про антихриста. І час той вже дуже близько. Саме він запропонує всьому світу свій план економічного врегулювання виходу із світової кризи. Можливо, сьогоденні розмови про ту ж єдину національну церкву, як в нашій країні, так і в інших країнах світу, – це підготовка грунту для появи того ж антихриста. Шкода, що деякі патріоти, представники певних політичних кіл та інтелігенції, часто забувають уроки демократії. Вони плутають викладені вище істини і чисто християнські позиції з горезвісним радянським інтернаціоналізмом.
Історія знає чимало прикладів, саме коли державна церква ставала причиною жертв мільйонів людей: благословляла атомні бомби на Хіросіму та Нагасакі, Адольфа Гітлера та його Рейх. Після його смерті, одна з панівних церков опублікувала в іспанській пресі таку заяву: « Адольф Гітлер – син… церкви помер при захисті християнства. Тому й зрозуміло, що неможливо знайти достатньо слів, щоб прославити його життя. Над його тлінними останками возноситься його переможна моральна фігура. З пальмою мученика нехай дасть Господь Гітлеру лаври його перемоги». Або давайте згадаємо найдавнішу історію, коли імператор Костянтин затвердив християнство в 300 р. як державну релігію. Коли людина, хотіла вона цього чи ні, зобов’язана була прийняти християнську релігію. З тими, які відмовлялися від цього, поводилися так само, як у часи комуністичної влади з тими, які ревно відстоювали віру в Бога. Насильство – це не прощена альтернатива. Бог створив людину і дав їй власну волю для вибору своєї долі. Бог бажає, щоб до Нього приходили люди і довіряли Йому, добровільно й без примусу. Таких людей Він оправдує і робить своїми дітьми. Тільки такі люди, які з доброї волі приймають свої життєві рішення, є благословенням для нації.
І в нашій історії бачимо, яким благословенням міг би бути наш народ, якщо б зберіг ту початкову духовну чистоту, яка є гарантією духовного й економічного процвітання. Ось що, наприклад, дізнаємось із відомої свого часу праці Миколи Костомарова «Книга Битія Українського Народу»: « І були козаки між собою всі рівні, і старшими вибирались на раді, і повинні були слугувати всім по слову Христовому, і жодної пихи панської, і титула не було між козаками. І постанови вони чистоту християнську держати. Тому старий літописець говорить про козаків: «Татьби же і блуд ніже іменуються в них». І постановило козацтво віру святу обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі… Бо не хотіла Україна йти вслід народам, а держалась закону Божого, і всякий чужоземець, заїхавши в Україну, дивувався, що ні в одній стороні так щиро не моляться Богу, ніде чоловік не любить так своєї жінки, а діти своїх батьків».
Якщо в основу державотворення будуть покладені правильні мотиви і біблійні принципи, то тоді буде і успіх, і взаєморозуміння, і над всім Боже благословення. Може бути і навпаки, як про це розповідається в Біблії, коли певні народи та їх зверхники відступали від живого Бога. Наслідком цього завжди було прокляття на долю цілого народу часто в багатьох його поколіннях. Тут слід знову нагадати те покоління людей, які хотіли побудувати Вавилонську вежу, щоб створити собі авторитет. Результатом таких невірних мотивів настав повний крах їхньої так званої імперії. Це ж саме може повторитися і сьогодні. Історія багатьох країн яскраво підтверджує, що існує прямий взаємозв’язок між духовним рівнем нації та її керівників і економічним процвітанням країни.
Адже та політична партія чи будь-яке інше угрупування сил, які в основі своїх цілей будуть мати виключно Біблійні принципи, досягне величезного успіху і послужить для встановлення міцної демократії, яка, у свою чергу, забезпечить суспільство благополуччям та спокоєм. Але якщо там будуть невірні мотиви: наприклад, бажання за будь-яку ціну досягнути влади, навіть використовуючи при цьому церкву, як Божу інституцію, то тут слід чекати повного, і навіть ганебного краху. Передбачуючи такі випадки, Бог наперед заявив : « Слави Моєї не дам нікому».
Отже, Божа Церква ніколи не стане за Його волею національною, але вона може відіграти велику роль в її національності. Бо Божа церква – це ті ж самі люди, які є складовою того ж суспільства. Для тверезості деяким скажу, що це не інопланетяни, а ми, або наші діти, або наші рідні, або знайомі. Як і всі інші, вони здатні робити помилки. Єдине, в чому вони мають перевагу, це бажання жити по принципах і законах Біблії. А відтак з такими людьми можна досягти немалих результатів. Однак там, де відбувається боротьба за визнання своєї пріоритетності, поділи та інші конфлікти, все це призводить до послаблення сили та втрати здатності виконати своє призначення. І навпаки - там де є єдність поміж церквами, там менше твориться гріха, корупції, злочинів тощо.
В Своїй нагорній проповіді Ісус сказав такі слова до учнів і до майбутньої церкви: « Ви світло для світу… Ви сіль землі…» Ці слова означають, що лише церква здатна врятувати націю. Тобто ті люди, які є носіями Божої праведності, членами Христової церкви, зможуть бути для своєї нації благословенням. Бог тільки Своїй церкві дав право володіти законами невидимого світу і впливати через них на все видиме. Церква покликана впливати на менталітет суспільства та формувати його тверезий світогляд, втілювати різні соціальні проекти, і бути відповіддю як для окремої людини, так і для народів. Премудрий Соломон сказав:« Праведність піднімає народ, а беззаконня – безчестя народів» ( Притчі 14:34).
Автор: Володимир Андрощук
Сайт: http://heavens.com.ua/
Прочитано 5905 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 4.25
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Школа Господня для пророка Илии - Николай Погребняк Почему Господь Бог не сразу после наступления засухи в Израиле послал пророка Илию к язычникам в Сидонскую землю, а велел ему идти к потоку Хораф, где его кормили вороны? Зачем нужен был этот "промежуточный этап"?
