Дмитро недавно приїхав на цю землю. Вона мала стати його другою Батьківщиною. Все тут не так... Все тут, починаючи з мови і побуту, так важко сприймається. Аргентина - чудова країна. Та навіть спілкуючись з земляками-емігрантами, він не міг приглушити суму за Україною.
Та було одне місце, за стінами якого Дмитро залишав і тугу за Україною, і за тими кого там залишив. Тут забував і про проблеми, якими зустріла його ця нова, ще незвідана для нього країна. Тим місцем, тут на аргентинській землі, був Молитовний Дім. Він побудований в традиційному українському стилі, ще першими емігрантами, ось уже довгі роки служив місцем прославлення Бога Всевишнього.
Заходячи в цей Божий храм Дмитро повністю віддавався служінню. В його стінах він відчував себе, як на своїй любій Україні. Ні, більше - мов на небі.
Кожен раз виходячи з Дому Молитви, по закінченню богослужінь, Дмитро поглядаючи на голі стіни, думав: "Чому на них не має ні одного напису зі Слова Божого?" Він так звик читати зі стін, якісь із золотих віршів Святого Письма, які постійно нагадували важливі істини. Одного разу він не втримався і запитав братів, в чому причина. І виявилось, що причина була набагато простіша ніж він міг собі уявити - просто не знаходилось людини, яка б могла їх гарно написати.
Вислухавши те, що було для цього зроблено, він сам став займатись цією справою.
Довгі пошуки вивели його на одного чоловіка - Євгена, який міг зарадити цій справі. Той був родом із Вінниччини.
Дмитро з пилом взявся за те, щоб забезпечити художника необхідними матеріалами. І ось вони з братами вже в приміщенні Дому Молитви і радяться де і як найкраще розмістити написи.
Після недовгих дебатів, брати дійшли згоди, що написи мають бути на українській і іспанській мовах. Одним із написів мали бути слова із Євангелія від Матвія, які сказав Ісус під час Своєї Нагірної проповіді:
"Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога".
Цей напис вирішили розмістити на бокових стінах.
Іншим написом мали бути слова, які Ісус говорив не раз після того, як зцілював людей:
"Іди і більше не гріши...", він мав бути розміщений над виходом із залу.
Слухаючи їхні палкі дискусії і вірші, які брати хотіли написати, Євген тільки посміювався. Проте взявся до роботи. Та згодом, дійшовши до напису над виходом, він насміхаючись сказав:
- Тут слід написати - Іди і більше не приходь!
Після цих слів запала мертва тиша... Брати були шоковані цими словами.
Згодом, прийшовши в себе, вони стали йому тлумачити, що не слід так ставитись до Слова Божого. Та Євген, розсміявся їм в обличчя і повторив знову:
- Іди і більше не приходь! - Я так і зроблю, - додав він обуреним братам, - ось тільки докінчу написи, візьму свою заплату і більше сюди не прийду.
На дворі стояла осінь - місяць вересень. Через не довгий час написи були зроблені, Євгену заплатили за його працю і він пішов...
* * *
Повсюди на вулицях, в радісних обличчях перехожих, в їх посмішках, та навіть в повітрі відчувався передсвятковий настрій. В цьому не було нічого дивного, адже наближались Різдв'яні свята.
Здається, що тільки лише одну сім’ю не торкнувся загальний настрій. Нею була сім’я Євгена. Його рідні стояли над ним в сльозах, важко зітхаючи і гірко похитуючи головами. Ні, він не помер, але його змарніле, бліде обличчя з запалими щоками і з синіми кругами під очима, виражало неймовірні страждання і розпач. Особливо це було видно тоді, коли Євген опускав погляд і крадькома, з-під вій, дивився вздовж свого немічно розпростертого тіла. Воно стало набагато коротшим, це було помітно навіть і під товстою ковдрою.
Декілька днів тому назад, Євген повертаючись з однієї поїздки додому, попав під поїзд... В лічені секунди сталева машина безжалісно відтяла йому обидві ноги... Закривавленого, скаліченого чоловіка доставили в лікарню... Життя йому ще врятувати вдалося, а от ноги, ні...
Не думав Євген, що приїде сюди, в Аргентину, щоб залишитись без ніг, стати на все життя інвалідом... Вийшовши, після страшної трагедії, з шокового стану він проклинав свою нещасну долю. Тепер в ньому вже нічого не залишилось від того колишнього зухвалого і самовпевненого молодика. Це вже був інший Євген: безпомічний, скалічений, прибитий горем чоловік, який з відчаю мало не кричав на цілий світ. Він так би й зробив, та знав, що і цим не вгамує свого болю, як фізичного так і душевного. І все це гірким клубком застряло десь в глибині грудей і не давало йому ні думати, ні навіть вільно дихати. Євген хотів десь забитись в найглухіший куток і нікого більше не бачити і не чути. Всі ті хто приходив до нього поспівчувати, ще тільки більше додавали йому жалю і болю. Цей біль іще збільшився, коли одного дня його відвідали ті, кого він не чекав і не сподівався побачити в себе. Це були ті "ненормальні" люди з того Дому Молитви, в якому він робив написи на стінах. Вони ще більше роз’ятрили його і так не загоєні рани. Євген мало їх не вигнав з свого дому, та щось його стримувало... Проте, коли вони згодом пішли, йому наче очі відкрились. Перед ним висвітлилась одна сцена, і він аж тепер чітко пригадав ті написи на стінах, і те, як він перекрутивши одну з них: "Іди і більше не гріши...", насмішливо повторював : " Іди і більше не приходь."
"Це мене покарав Господь за мої насмішки, за мої зухвалі слова", - виникла думка в Євгена і він аж підвівся на ліжку. Йому здалося, що навіть волосся в нього на голові підвелось на диби разом із ним. У груди поволі заповзав крижаний холод..."Так-так, істинно так, тепер я дійсно більше не прийду своїми ногами в цей Дім Молитви,” - подумав з розпачем Євген і гіркі сльози розкаяння бризнули йому з очей... Він з відчаю впав лицем у подушку і по його тілу пробігла тремтяча хвиля від ридань, а з губ зірвався важкий стогін:
- Ніколи більше не прийду...
* * *
Під склепінням залу завмерли останні слова проповіді, затихли останні музичні акорди і псалми, прозвучали останні слова молитов і останнє "Амінь". В наступившій тиші, Дмитрові здалось, що він залишився сам. Та раптом десь там, при самому виході із залу, роздалось важке зітхання, а потім почулось чиєсь бурмотіння. Дмитро став наближатись до цього місця і те, що він побачив, відбилось на його обличчі величезним здивуванням, а згодом великою радістю. Він побачив чоловіка, який задерши голову вверх до напису над виходом молився, час від часу витираючи руками мокре від сліз обличчя. З його пересохлих губ зривались слова. Потім він став бити себе в груди майже викрикуючи крізь сльози якусь фразу... Підійшовши ближче Дмитро розчув: " Господи, я тут! Я тут! Прости..." Чоловік сидів в інвалідному візку...Він був без ніг...
P. S. Про своє навернення Євген і досі не може розповідати без сліз. Він свідчить про це в старенькому Домі Молитви з чудовими віршами із Святого Письма, написаними на двох мовах; на боковій стіні " "Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога" і на виході: "Іди і більше не гріши...".
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 5959 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Комментарий автора: Дякую за відгук!
Мій один знайомий недавно, з дружиною і маленькою донькою, потрапив в автомобільну аварію. Автомобіль вщент розбився, а пасажири Слава Богу всі живі! Знайомий же, відбувся струсом мозгу і деякими травмами, а зараз вже на ногах.
Коли я говорив з іншим моїм знайомим, про цей випадок, то сказав йому, що потерпілий все хотів продати цей автомобіль, та ніяк з ним не міг розстатися. І ось аварія.На що мій співрозмовник відповів:
- Так! Коли б він продав, то не попав би в аварію. І тепер напевне шкодує, що не зробив цього раніше.
Нащо я зауважив, що коли б він прода, то і далі б жалкував за ато, бо тоді він не знав, що попереду його чекає аварія.
Слово Боже нас застерігає, що хто не покається, той загине, та ми і далі рулюємо по житті, бо нам жаль розлучатися з нашим авто-гріхом. Тим не менше Господь нас любить і до сих пір намагається спасти від загибелі.
Благословінь Вам Божих на Ваших дорогах!
брат Сева
2012-03-15 06:08:50
Каждое слово имеет значение и силу.
Божьи Слова имеют силу к спасению.
