Шматок хліба

Тетяні Іванівні тепер не так легко відвідувати зібрання в Домі Молитви, здоров’я не те, та й літа не ті. Проте сьогодні вона не може сидіти вдома. Сьогодні свято урожаю. Тому вона тут, з усіма. Одна за одною линуть чудові пісні. Діти Божі славлять в них свого Господа, дякують Йому за щедрий урожай.
Тетяна Іванівна співала разом з усіма. Ці пісні вона знала напам’ять. Її погляд часто зупинявся на багато вбраному столі заставленому фруктами і овочами. Там вабили погляд своїми червоними-жовтими боками яблука і груші. Поряд віддавали синявою сливи і виноградні грона, поважно лежали величезні дині і гарбузи. Та чого тут тільки не було - очі розбігались, і все це дари полів і садів, дари Божі. Все це багатство було обрамлене гірляндами з кленового листя багряно-жовтих відтінків.
Серед цього різноманіття плодів землі красувався пишний коровай. Випечений з муки вищого ґатунку, він переливався на світлі чудернацькими рум’яними квітами і листочками.
Споглядаючи цю картину, особливо коровай на фоні жовтого листя. Тетяна мимоволі перенеслась в далеке минуле..
…Йшла осінь 1932 року. Їхня сім’я не була заможною, та на життя вистачало - був хліб, було і до хліба. Тоді їм. маленькій Тетянці і Володі, ніщо не засмучувало безтурботного дитинства. Вони грались з ранку до вечора. Їм не було часу навіть і поїсти. Та й і не хотілось.
- На, доню, поїж. Ти за тими іграми і поїсти не маєш коли, - припрошувала її мама..
- Я не голодна, - відповіла Таня, проте глянувши на маму, зрозуміла, що та не задоволена такою відповіддю, тому швиденько постаралась виправити свою помилку.
- Добре, давайте, - вона взяла шматок хліба, помащений смальцем, з маминих рук.
Тані не хотілось їсти. А ще більше їй не хотілось витрачати такий дорогоцінний час, вони з братиком щойно так гарно гралися.
- Я на дворі його з’їм, промовила вона і вибігла на вулицю.
Дівчинка з шматком хліба попрямувала в садок, де вона гралася. До неї підбіг її братик Володя.
- Таня, що ти тут робиш? Ходи гратися, - запропонував він бачачи, що сестричка якось не так поводиться.
- Зараз іду, - відповіла Таня. - Та потрібно десь цей хліб подіти, щоб мама не побачила.
Дівчинка, оглянувшись навкруги, стала похапцем загрібати хліб в купу опалого жовтого листя. Володя взявся їй допомагати. Порівнявши знову листя так, наче там нічого й не було, Таня переможно подивилась на Володю, потім на те, як вони замаскували сліди. Залишившись задоволеними діти обтрусила руки. Тепер можна було гратися. Проблему з їжею було вирішено...
Звідки могли знати ці діти, що через короткий час проблеми якраз і почнуться...
Наступив 1933 рік... Рік який тепер відомий в цілому світі, як рік голодомору на Україні. Рік геноциду радянської влади на чолі з Сталіном, до українського народу... Мільйонами людських смертей, через голод, ознаменувався цей страшний рік...
...Нарешті закінчилась злощасна зима цього страшного року, та за нею настала така ж весна...
Людські думки тепер були направлені на одне - їжу. Найбільшим скарбом називали хліб. Та його не було...
Діти, які йшли у школу, не думали ні про навчання, ні про футбол чи інші ігри, а роздивлялись навкруги, щоб знайти щось їстівне. Вони йшли у школу і зі школи голодні, про те теж саме чекало їх і вдома.
Таня з Володею ще не ходили до школи, але у них вдома теж не було й крихти хліба. Від голоду їм аж животи зводило, не хотілось навіть гратись...
Вони хотіли чимось відволіктись, не думати про їжу, та відчуття голоду вже ставало нестерпним…
- Володя! Володя! Я знаю де є хліб! - раптом вигукнула, ляснувши тендітною ручкою себе по лобі, Тетянка.
- Де?! - запитав Володя і його байдужі очі раптом ожили. В них спалахнула іскорка надії.
- Та ж у нашому саду, - стала радісно тлумачити йому Тетянка. – Хіба ти забув, як минулої осені я не хотіла їсти і щоб мама не сварилась заховала там, під облетілим листям шматочок хліба. Ти ж сам мені допомагав.
- Правда! Правда, пригадую! - вигукнув хлопчик. – Біжімо швиденько дістанемо його.
Діти вибігли на вулицю. Було ще досить холодно, хоч почався вже березень місяць, та сніг тільки-но розтанув. Нашвидкуруч вдягнені діти швидко змерзли. Але не зважаючи на те, що їх аж трусило від холоду, вони кинулись до місця схованки і стали руками розгрібати торішнє листя.
Почервонілі рученята завзято гребли і хоча ставали синіми, та робота потрохи просувалась. Вимазані і замучені, вони розгребли мокре листя. Проте під ним, крім землі, нічого не було… Діти стали розширювати місце пошуку. Знову з-під рук полетіло залежале опале листя, галузки дерев, суха трава. Та все було намарне…Задубілі руки вже не хотіли більше слухатись.
Нарешті Таня з Володею припинили пошуки. Подивились розчаровано одне на одного. В їхніх очах стояли сльози розпачу, дрібно цокотіли зуби… Нічого не кажучи одне одному, діти опустивши голови, повільно побрели в хату. Та надія, яка загорілась в їхніх дитячих очах з такою великою силою, погасла. Погасла вона і в серці… Замість очікуваного запашного шматка хліба перед їхніми очима стояла купа гнилого листя… Це ще більш нагадало їм про голод…
Їхня мама, побачивши як до хати тихо зайшли замурзані і аж посинілі від холоду діти, з німим запитанням поглянула на них. Це викликало ще більший жаль в дитячих душах і вони не змовляючись разом голосно заплакали.
- В чому справа? - запитала вона їх стурбованим голосом.
Діти винувато відводячи погляди, розповіли їй про той випадок, що стався минулої осені з шматком хліба.
- Пробач мені, матусю, за те, що я тоді викинула хліб! - крізь сльози благала маму Тетянка. – Я більше не буду так робити! Не буду!
- Я знаю, сонечко, що ти тепер знаєш ціну хліба і більше так не зробиш, - стала заспокоювати її мама. Обійнявши обох дітей вона і собі заплакала.
Діти, притулившись до неї мов ластів'ятка, ще шморгали носами і витирали сльози, а мама дивлячись поверх їх голів шепотіла:
- Збережи хоч їх, Господи, від голодної смерті! Хоч їх…
* * *
Хор перестав співати. Настав час молитви.
Тетяна Іванівна зворушена хвилею спогадів, молилась в душі і дякувала Богові за те, що Він почув тоді мамине прохання і в ті страшні часи зберіг їм життя, що Він навчив цінувати хліб, що Ісус тепер Сам став тим хлібом життя, який вона споживає щодня.
За кафедру вийшов проповідник. Наче відповідаючи на її думки, він став зачитувати вірші з Євангелія від Івана.6.35.:
„ ...Я - хліб життя. Хто до Мене приходить, - не голодуватиме він, а хто вірує в мене, - ніколи не прагнутиме.”
...Істинно так, Господи, - шептала тихо Тетяна Іванівна, а перед її зволоженими очима пропливала її непроста доля...
„ ...Як мені страшно буває, коли я читаю Слова Божі: „Минулися жнива, закінчилось літо, а ми не спасенні..., - лунало тим часом з-за кафедри. – Чи впевнені ви, що ви спасенні? Чи впевнені ви, що Ісус Христос є вашим Спасителем І Господом?” - продовжував проповідник.
„ Ти, Господи, мене двічі спас від смерті. Перший раз: від голоду фізичного, другий раз - від голоду духовного,” - в думках, щиро дякувала Господу Тетяна Іванівна.
„..Я - хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити...
Читав далі проповідник...
...Істинно так. Істинно так, - шепотіла зворушено сестра Тетяна.
***
Примітка: „ Причини голоду тепер з’ясовані цілком. Це був наслідок безвідповідальної, антинародної, злочинної політики московського центру та їх прислужників в Україні, спрямованої на добування коштів для індустріалізації. Доля селян до уваги не бралася. Голод був не наслідком стихії, а організований керівництвом, як московським, так і українським штучно. Це був справжній геноцид проти українського народу...”
„...Хліба вистачало для забезпечення населення України, але московське керівництво продовжувало встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани. Уже наприкінці 1931р. В Україні почався голод. Навіть в умовах голоду хлібозаготівлі нарощувались...”
„Взимку і навесні 1933р. - апогей голоду. Люди їли все: від товченої кори дерев, тирси, щурів, жаб до людського м’яса, а пошуки і вилучення хліба і харчів тривали. Внаслідок голодомору загинуло від 3 до 4,5 млн. селян, а повні дані загиблих і втрат з урахуванням зниження народжуваності становили від 5 до 6 млн. Деякі дослідники наводять і вищі цифри - 7 млн. Голод 1933р. - найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини.”

( Посібник з Історії України. Київ. ВЦ „Академія”. 2001.)

05.12.04.

Шматок хлібаПроза

Шматок хліба
Проза