Небо повільно вкривається сірими хмарами. Усі люди, втомлені від неможливої спеки, радіють легкому прохолодному вітру. Природа завмирає, наче перед сильною грозою. Але з неба починають падати маленькі краплі літнього дощу. Та з часом він перетворюється на сильну зливу. Вона змиває все на своєму шляху. Та чи зможе змити те, що є в серці?
Ти виходиш на вулицю під дощ, чекаєш на очищення, але він в змозі змити лише фарби з твого обличчя. Ти чекаєш на інший дощ? Та де ж він? Невже хмара пролетіла повз твою оселю і не вронила жодної краплі?! На що ж тепер сподіватися?
Розпач з’їдає тебе з середини, хоч на обличчі посмішка, серце відчуває біль, і здавалося б, нічого не видає твоєї туги. Ні… поглянь… твої очі… Вони сумні навіть тоді, коли ти посміхаєшся. Чи є щось, що зможе відродити радість у твоєму серці?
Так, є! Це – дощ любові, який своєю силою змиває біль та смуток, руйнує розпач та зцілює надію. Ти питаєш мене, коли він піде? Коли його чекати? Я скажу тобі одне: все залежить від тебе. Дощ любові ніколи не скінчався. Він ллється завжди. Але ми чомусь боїмось вийти на вулицю та потрапити під його краплі.
Наталья Новикова,
Горловка, Украина
Привет всем! Я студентка литературного факультера Луганского университета. Работаю журналистом во всеукраинской газете "Разговор", служу детям-сиротам и люблю Христа. e-mail автора:bigmirjc@mail.ru
Прочитано 5525 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
