Господь говорить: “Хочу збагатити,
Небесний Скарб у серце положити.
На Скелі Слова ноги утвердяться”.
Хто Богу дасть про нього турбуваться?
“До тихих вод водитиму, зігрію,
Небесним світлом серце обігрію!”
А в світі суєта: діла й робота.
Чому не треба Господа турбота?
Багато часу тілу приділяєм,
І з-зовні не погано виглядаєм.
Ну, а яка насправді середина, -
Там щира чи лукава є людина?
Бажання кожен і хотіння маєм.
Вони Христові чи свої лиш знаєм?
Слова Господні цінимо, шукаєм?
Чи як подальше ми від них втікаєм?
Якщо пізнали: Бог ось так бажає,
Послухатися кожен поспішає?
Надія на себе і свої руки...
І не сумуєм з довгої розлуки.
Господь живий! Терпить і виглядає, -
А може ще хтось неба забажає?!
Не легко часто рішення прийняти -
Життя своє Ісусові віддати.
Та тільки з Ним до раю йде дорога!
Тоді чому ж ми відкидаєм Бога?
Чом піснеспіви твориву складаєм,
Творця живого — Бога, забуваєм?
З Ним не знайомі, і не хочем знати...
Бо не бажаєм жертвенні ставати.
Самі божка для себе зобразили,
Ікону — ідола у дім вмістили.
А Бог живий далеко за дверима...
Така реальність! (Це не просто рима).
Його Закони ми не хочем знати,
“Без Них, - говорим, - спокійніше спати”.
Горілка вдома, сварки, колотнеча...
Діла свідкують — це від Бога втеча.
Признаймося собі: ми заблудили,
Перед Святим безмежно завинили!
...Читаєш це і кажеш: Бог пробачить.
Покайся, Він лукавство твоє бачить!
“Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві.
Вони знають присуд Бодий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке”. (Біблія, Рим.1:29-32)
|
