Як жити, щоб забути свою біль,
Яка спокою не дає ні вдень, ні вночі?
Коли, здається, у важкій цій боротьбі,
Уже, всі сльози, виплакали очі...
Коли, здається, виходу нема
І відповідь від Бога не приходить.
І що надієшся на поміч ти дарма
І віра вже твоя, як вітер в полі.
А на вустах, тих тисячі питань.
Сердечних тих "чому", "чому, мій Боже?"
А в розумі - без краю сподівань,
Що все закінчитись у мить одну лиш може.
Як жити...коли серце знемага?
Коли удень - печаль, вночі - безсоння...
Коли, весь час, тебе перемага
Зневіри невимовної безодня.
О, Господи, коли б Ти зараз, тут
З'явився і потішив мою душу...
Та, тиша...лише серця частий стук...
І в розумі - пройти усе це мушу...
Почни молитися за інших у цю мить.
Почуй чужії болі і страждання.
Й відчуєш, що не так уже болить,
У інших тяжче, іноді, буває.
Ти не одна проходиш тяжку путь -
Шепоче серце тихо на молитві.
Хтось, у цей час, не в силі вже заснуть
Рахуючи, наче роки, години.
Хтось втратив рідних, інший - втратив дім.
У когось вже життя, у болях, гасне...
Ти, перед Богом, голову схили.
Молись за них - життя короткочасне.
Свою ти біль, з чужою розділи
І в серце прийде мир святий від Бога.
Бо наші болі ніс Він на хресті,
Хоча Його боліло до знемоги.
Молись за інших - брата, чи сестру.
Чи просто, коли бачиш в світі горе.
І біль твоя затихне у мить ту,
І Бог, у твоє серце, заговорить.
Він заговорить там, лиш у тобі:
Моя дитино, кликала? Прийшов Я.
Любов Свою Я, у тобі, відкрив
Коли за інших плакала з любов'ю.
Тепер Я сильний, доню, у тобі.
У немочах твоїх Моя є сила.
Ти, у важкій життєвій боротьбі,
Мою любов, до інших, проявила.
Я це в тобі виховував, дитя,
Щоб, так як Я, не лиш за себе дбала.
Тепер - ти виноградина Моя.
І Я не дам, щоб в світі ти зів'яла.
🕊️Л. Шпак
|