Я у людях шукала тепла,
Я шукала у людях любові,
Загубивши сліди Джерела
Не земної любові — святої.
Від людей я чекала потіх,
Співчуття і ласкавості в мові.
Утішителя лишивши всіх,
Він — потіха на ділі і в слові.
Так хотілося радості скрізь,
Щоб привітні стрічалися лиця.
«Там немає Мене, подивись,
Моє Ім*я у них не святиться”.
Там шукала любов, де нема,
Де мороз покував людські душі.
Там, де смерть, де немає життя,
Де тупик, де живуть, немов в глуші.
Так хотілося вірить усім,
Й сонцесяйність у людях вбачати.
Я шукала...Та де? В світі злім?
Не знайти — це я мала би знати.
За привітність — образу знайшла,
А за щирість — підступність зустріла.
“Я ж себе, я себе віддала!..
О, скажіть, чим же я завинила?”
А у відповідь — холод і лід,
Злі погрози посипались в спину...
“Не спішіть ображать, не спішіть,
Я в Вас іншу вбачала людину”.
Мертва тиша...Ні каплі тепла...
Завтра ж знову лукава усмішка.
“Я ж Вам стільки зробила добра.
Це дарунок для мене? - Підніжка!?”
...Я шукала у людях тепла,
Я шукала у людях любові;
А тепер там шукаю Христа,
І сліди Його чистої крові!!!
|
