Уже Христа немає...розіп'яли...
Петро й Апостоли на морі у човні.
А совість докоряла, й докоряла,
Що не підтримали, не вірними були.
Коли просив підтримать, помолитись
Вони поснули, бо бач сон зморив.
Коли прийшли, щоби Його схопити,
Розбіглися, налякані ж були...
Петро відрікся і сказав: не знаю...
Того, Кого знав весь Єрусалим.
І ось вони на морі промишляють.
Ну що ж тепер робить без Нього їм?
А Він, на березі, там розпалив багаття.
І їжу їм давно приготував.
Вони ж, не знаючи, до берега пристати
Пливуть порожні, риби бо нема.
І не образився Господь, не докорив їм,
Пощо залишили самого ви Мене?
Сказав лиш: " Дітоньки Мої, а чи ви їли?"
Любов Його нікого не мине.
Закиньте сіті...і вже повно риби.
Іван сказав: " Та це ж бо наш Господь!"
Петро - у воду, серце загорілось,
Іду до Нього, Боже, не відходь...
Як часто кажемо: все, я згрішив, не встояв.
Вже Бог не простить всіх моїх провин...
Бог каже: " Діточки, а може ви голодні?
Чи прагнете? Ідіть до Мене ви"
А Він усе, все покрива любов'ю,
Як бачить в серці покаяння плач.
У цьому віра наша є з тобою,
Щоб знати - Бог любов, а не палач.
У тому віра, щоби довіряти.
Це мало, просто вірить що Він є.
Важливо дуже Господу сказати:
" В Твоїх руках усе життя моє"
І далі жити просто з миром в серці -
Усе, в моїм житті, в Його руках.
Ви - дітоньки Мої, Він відізветься,
Коли прийдуть незгоди у вітрах.🕊️
Л. Шпак
|
