У вікно заглядали каштани,
А в очах засіріли тумани.
Грізна буря, мряка і дощ...
Прийшли рими, пишеться щось.
Кругом темно і я скучаю,
Як родину свою згадаю.
Бути б з ними, з ними разом,
За одним посидіти столом.
Про життя ми би гомоніли,
І всі разом сиділи, сиділи.
Ще сумую за вічним краєм,
Який Бог називає раєм.
Дощ іде, і душа, мов плаче,
Бо відчула, що я неначе
Лиш краплиночку Бога знаю,
А я більше, я більш бажаю!
По дощі зміцніють рослини,
Укріпляться ніжні стеблини.
Підростуть, зацвітуть, запахнуть,
Й від краси їх аж люди ахнуть.
Хай Твої дощі благодатні
Зроблять руки мої придатні,
Щоб для Тебе, Господь, служили,
А гріха більше не любили.
Нехай очі від щастя сльозяться,
Дивним світлом Твоїм променяться.
Хай у серці любов живе,
За Тобою хай серце йде.
А вуста хай пісні співають,
Дивні гімни для Тебе складають.
Ноги хай поспішають вістити,
Дивну правду Твою голосити.
...О, дощ, дощ, окропив каштани,
Й позникали з пилюки жупани.
Прилетів метелик до вас,
І сховався між листя враз.
Густа крона - сухий він буде,
І тривоги свої забуде.
Деревце його приютило,
У домівку свою впустило.
...О, Ісусе, Твоя хай любов,
Доторкнеться до серця знов.
Щоб із "брудом" я не жила,
А щасливо і вільно йшла.
І як чисте гілля каштанів,
Хай згоджуся для Твоїх планів.
Й як метелик ними втішався,
Щоб Ти мною, Господь, милувався.
Поможи, скільки треба змін,
Обнови і хай новий твір,
Нова пісня із уст залунає,
Та, що Господа прославляє!
|