Знову почула знайомий шелест пакетів з ринку, галас дітлахів та втомлений голос чоловіка:
– Подивися, все купив? Бо піду наводити порядок на дворі...
Не повертаючись від плити, відповіла:
– Звільнюся, тоді зможу переглянути. Сам розумієш: підсмажую моркву.
Попри справи біля пательні, вільною рукою зняла піну з бульйону, який
варила на холодець. Тільки-но звільнилася від плити, вирішила швиденько переглянути пакети з ринку,
та в цю хвилину трирічна донечка потягнула за рукав:
– Мамо! Мамочко! Максим розламав мою вежу! – повела до іграшкової кімнати і показала на
купу кольорових кубиків, безпорадно розкиданих по килимі.
– Ох! Ви можете хоч сьогодні без
мене вирішити ці проблеми? Коли
я маю закінчити святкові приготування? Де старші?
Почала поступово підвищувати
голос, хоча добре усвідомлювала:
це особливо не допоможе. Відчула
себе більш знервованою, аніж втомленою. Завтра свято, завтра Великдень, а попереду ще стільки справ!
– Матусю! – знову почулося з іграшкової кімнати. Цього разу гукав п’ятирічний син: – Ми будемо сьогодні співати? Завтра ж свято, а ми маємо пісню!
– Ви весь ранок співаєте, тільки в різних тональностях! – відповіла знервовано. – От тільки б те, що треба, співали! А то аж голова гуде!
І знову пішла на кухню до приготування страв. Ближче до обіду основна частина смакоти була приготована. Лишилася випічка тортів та тістечок, але відчувала, що напруження зашкалює. Десь у підсвідомості, наче докір сумління, з’явилася думка присісти біля дітей і повторити святкову пісню. Але глузд зупиняв: трохи пізніше, бо ж не встигаю впоратися на кухні. Спечу, тоді може повторимо...
Для випічки винесла з комори три десятки яєць, приготувала борошно, цукор, та знову була змушена відволіктись: потрібно нагріти донечці молока, щоб вкласти її спати. Тільки повернулася до плити, як позаду себе почула глухий удар та тріск об підлогу. Всі три десятки яєць спільною масою повільно розпливалися по кахлю...
– Матусю! Більше не буду! – заревів Сашко. – Я не хотів!
Це він так невдало задовільнив свою дитячу цікавість, зазираючи на стіл.
Зупинилася. На мить завмерла. На вустах не було слів. Субота перед Великоднем, вечірня пора, а в мене, замість тортів і тістечок, яскравожовта яєчна пляма серед кухні. Доросла, але чомусь в очах з’явилися сльози. Спочатку від безпорадності, а потім – сльози покаяння. Пекти вже все одно нічого не потрібно: яєць в нашому районі в цю пору ніде не купиш.
Я покликала дітей до дитячої кімнати, з двору прийшов чоловік, старший син взяв акордеон і ми всі разом пішли довчати пісню на свято. Ще зранку я думала, що співати в зібранні не будемо, бо пісню не знаємо, але тепер всі були налаштовані на те, щоб прославити Бога на Великдень. Співали і спілкувалися до пізнього вечора. Діти ставили безліч запитань, наприклад, чому одне і те ж свято називають Пасхою, Великоднем, Воскресінням. Разом згадали ізраїльський народ, що виходив з Єгипту, здалося, навіть з ними поспішали, відчували божественні накази та їли пасхальне ягня. Потім згадували Голгофську жертву Ісуса Христа, Його величне Воскресіння...
З таким миром і спокоєм в серці напередодні свят я давно не лягала відпочивати. Перед сном подякувала Богу за те, що вніс Свої корективи в мої плани, хоча й таким незвичним способом.
Наступного дня було довгождане свято.
Сім’єю в зібранні прославили Господа, тішились участю інших. А після служіння, друзі запросили нас у гості, де були і тістечка, і смачні торти...
Тепер, напередодні свят, діти не раз нага дують мені той незвичний переддень свята Воскресіння Господнього.
Буває, люблячому Батькові доводиться зупиняти нас неочікуваними великими плямами.
~ДЛВ~
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
