Зайшов у храм поважною ходою,
Звершить молитву,чинний фарисей.
За ним з похиленою низько головою,
Ввійшов і митник,не підводячи очей.
У фарисея на лиці не схована відраза:
-"Це ж треба нам разом прийти,
Його присутність для мене образа,
Як може ще таких земля нести?
Ти ж бачиш,Боже,мою святість,
Я ж не такий,як інші всі.
З усього долю я даю десяту,
І двічі в тиждень я несу пости.
Не так,як грішний здирник цей,
До Тебе голову не сміє і підняти,
Щоб не побачив безсоромних Ти очей,
І як він може в храмі ще стояти?"...
А там поодаль,все лице в сльозах,
В молитві себе в груди митник б'є:
-"Я винний і тону в своїх гріхах,
Помилуй,Боже,і спаси мене.
Не гідний я топтать двори Твої,
Та до кого піду,бо ж Милосердний Ти.
Направ на добру путь стопи мої,
Споглянь на мене бідного із висоти."
Ось так у храмі дві душі,
До Бога дві молитви підіймають.
Одна хвалить свої достойності святі,
А інша,прощення і милості шукає.
Ця притча нам відома всім,
Для нас вона й сьогодні актуальна.
Щоби ніхто не гордував ніким,
Бо в Господа смиренність лиш похвальна.
Хто високо підносить сам себе,
В очах Господніх низько може впасти.
А хто в смиренні гріх свій визнає,
Рука Господня тих веде до Царства.
|
