Якщо ж сіль ізвітріє...
Коли хижії вітри, в цьому світі, завиють,
Коли сили не стане навіть йти, а не бігти...
Як у слові ослабнеш, якщо сіль ізвітріє,
Що ти, Божа дитино, тоді будеш робити?
А, ще зовсім недавно, все було так спокійно.
Боже слово в достатку, на служіннях, давалось.
В хаті Біблія мудра на столі, чи полиці,
Припадаючи пилом, собі тихо лежала.
Коли кликав Господь: "Прибувай в Моїм слові",
Щоби, сіллю, цей Світ непридатний солити...
О, тоді ти, душа, тільки слухала тіло,
Щоб йому день та ніч, невгамовно годити.
І звітріла та сіль, нічого не посолиш.
І ту сіль вже, ногами, світ цей грішний подопче.
Поки є іще час, набирайся ти сили,
Чуєш - грім вже гримить бачиш - хмара клокоче.
Чуєш, сурми сурмлять і печать за печаттю
Вже знімається в небі, суд на землю гряде.
Як ти з кінними підеш, як плетешся позаду?
Схаменися, звітрілою сіллю впадеш.
Переглянь ти життя, чи Бог в серці у тебе?
Яке місце Йому ти в житті віддаєш?
Чи є сіллю землі, що всіх кличе у небо?
В Божім Слові прибудь і у небо ввійдеш.
|
