На наших очах можуть відбуватися речі, які ми інколи можемо оцінювати, як несправедливість. Однак, справа тут не в несправедливості, а в діючому ЗАКОНІ БЛАГОВОЛІННЯ. Давайте, відкриємо 1-ше Послання Апостола Павла до Коринтян, 10-й розділ, і прочитаємо з 1-го вірша: «Я не хочу, браття, щоб ви не знали» – тобто, Апостол Павло каже: я не хочу, щоб були певні речі, про які б ви не знали, і насправді я хочу, щоб ви все знали. Сьогодні у мене таке ж бажання: коли ми говоримо про благовоління, я не хочу, щоб ви чогось не знали стосовно цієї істини. Далі Павло продовжує, згадуючи події, що відбувались із єврейським народом: «Що під хмарою всі наші батьки були, і всі вони перейшли через море» – тут мова йде про перехід через Червоне море, коли фараон гнався за ними. «І всі вони охрестилися в хмарі та в морі у Мойсея» (хмара – це та, яка вела їх через пустелю). Зауважте тут слово «всі»: «Всі наші батьки були під хмарою, всі перейшли через море, всі охрестилися в хмарі і в морі у Мойсея, всі їли ту саму поживу духовну, всі пили той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля була прообраз Христа». Але у 5-му вірші зазначено: «Але не всіх їх Бог уподобав був, а понищив багато із них у пустині». Це цікавий момент. Всі були однаково хрещені, їли ту ж духовну поживу, всі бачили прообрази, чудеса, всі переходили через море і мали однакові можливості. Згадаймо хоча б ту історію, коли там з’явилося багато зміїв, які почали жалити народ, і Бог наказав Мойсеєві: «Зроби образ цього мідного Нехуштана, і кожен, хто подивиться на нього, буде зцілений і не помре від отрути». Отже, всі мали цю можливість! «Але їх багатьох не вподобав був Бог» – тобто, не всі Богу сподобалися, і не до всіх них Він проявив Своє благовоління.
Можна було б сказати: «Це нечесно». Думаю, якби мова йшла, наприклад, про Мойсея чи про Павла, як про людей, тим більше – про мене чи про когось із вас, і ми б прочитали, що хтось із людей так вчинив, то більшість із нас наважились би сказати: «Ну, це було несправедливо. Людський фактор!» А хто із вас наважиться сказати, що Бог вчинив нечесно? Особисто я не наважився б! І ще цікаво, що в житті одних людей видно очевидний успіх, а в інших – ні, хоча вони всі були в одному царстві. Давайте, адаптуємо це до свого життя. Ми живемо на Україні, для всіх нас діє одна конституція, однаково діють податки і закони, які є в цій країні, – бо ми її громадяни. Окрім того, ми всі ще є християнами. Всі маємо можливість читати Біблію, приймати участь у таїнствах Церкви: хлібопричасті, вінчанні, маємо право попросити благословіння для своїх дітей, прийняти водне хрещення, сповідатися, молитися. І я, як пастор церкви, відповідальний перед Богом за те, щоб за вас молитися або сповідати, благословляти вас, хрестити, вінчати, і, на жаль, якщо хтось помре, то й ховати. І от всі ми беремо обітниці з Біблії і проголошуємо: «Ранами Ісуса я зцілений!» – один зцілюється, а іншому треба йти до лікаря і платити гроші. Всі заявляємо: «Господи, я проголошую благословіння – я і мій дім будемо спасенні!» – одні сім’ї всі спасаються, а в інших ніякого спасіння. Хоча проголошується те ж саме слово! Всі кажуть: «Господь! Твій покров наді мною!» – і одних Бог береже, а в інших – не встигли вибратись з однієї проблеми, як вже на порозі друга…
Господи, чому так відбувається? Чи по справедливості Ти чиниш зі Своїми людьми, чи по упередженості? Звичайно, нам не звинуватити Бога у тому, що хтось Йому хабаря дав, хоча завдаток Йому таки можна дати, як написано у книзі Притч: «Хто допомагає сиротам і вдовам – той дає завдаток Богу». А Бог ніколи не буває в боргу перед нами, бо завжди вчасно віддає, ще й у стократному розмірі. Тим паче, Боже, якщо людина не може Тобі хабаря дати, тоді чому? Чому одні живуть довше, а інші – менше? Чому одні можуть їздити на машинах, у той час як я не можу на велосипеда назбирати? Чому одні мають змогу жити у кращому будинку, а я весь час по квартирах живу? Чому, Господи, одним дорога скатертиною стелиться, а я хоч би одного друга в житті здобув? Чому до інших є якась прихильність, а я постійно страждаю через брак любові? І з усіма цими питаннями ви можете звертатися до Бога! Це цілком нормально – запитувати Його: «ЧОМУ?», і Бог не образиться, якщо ви Його так спитаєте! Можливо, ця моя проповідь і є відповіддю на ваше «Чому?».
Відкриємо 1-й розділ книги пророка Огія і прочитаємо з 1-го вірша:
«Другого року царя Дарія, шостого місяця, першого дня місяця, було Господнє слово через пророка Огія до Зоровавеля, Шеалтіїлового сина, Юдиного намісника, та до Ісуса, Єгосадакового сина, великого священика, кажучи: Так говорить Господь Саваот, промовляючи: Народ цей говорить: Не прийшов тепер час дому Господнього, щоб бути збудованим! І було Господнє слово через пророка Огія, говорячи: Чи час вам сидіти по ваших домах, покритих кафлями (у старі часи були такі кафельні грубки; використовувати кафлі в домах могли собі дозволити лише багаті, заможні люди. Отже, Господь запитує: чи час вам сидіти в своїх домах коло грубок кафельних і грітися?), а Дім Мій, який має називатися Домом Господнім, зруйнований? А тепер отак промовляє Господь Саваот: Зверніть ваше серце до ваших доріг! Багато ви сієте, та збираєте мало, їсте, та не насичуєтеся, п’єте, та не напиваєтеся, зодягаєтеся, та не тепло вам, а той, хто заробляє, заробляє для дірявого гаманця. Так говорить Господь Саваот: Зверніть ваше серце до ваших доріг! Виходьте на гору, і спроваджуйте дерево, і храм цей будуйте, і в ньому знайду Я вподобу, та буду шанований, каже Господь».
Поговоримо трохи про другий вірш: «Так говорить Господь, промовляючи: Народ цей каже…» Знаєте, я собі уявляю, як би це виглядало у наші дні: припустімо, ти маєш свій маєток, біля нього доглянутий сад, у тому садку стоїть альтанка із гарними колонами, в альтанці крісло-качалка, а в термосі чашечка кави… І ти сидиш так, гойдаєшся, сьорбаєш каву, тобі так добре в прохолоді, і міркуєш про діла Господні… І кажеш: «Ну-у, немає ні пробудження, ні спасіння людей в нашому місті і краї, бо не прийшов час Господній!» А потім ще намагаєшся знайти якусь причину: «Всьому є свої часи… Всьому є свої такі хвилі, якийсь певний процес; ну, не прийшов ще час», а тут ще тобі на маєчку ляпнула булька кави, і ти кажеш: «То нічого, дрібниці, куплю іншу». І ти ніби й думаєш про вічне, та про інше не піклуєшся. І Господь промовляє до таких людей: «От, ви сидите у своїх домах, погойдуєтеся на своїх кріселках, ваші кафлі милують вам очі, у той час як у тому місті, де ви живете, Дім Божий, храм Господній зруйнований! А вам і пальцем шкода поворухнути, щоб допомогти відбудувати храм». У Старому Заповіті ще не було такого розуміння, що Бог живе у серці людини; це вже в Новому Заповіті з приходом Христа в житті всього людства відбувся свого роду переломний момент. І, коли Дух Святий прийшов на цю землю, Апостол Павло сказав до Римлян, що «ваші тіла є храмом Духа Святого». А в ті часи було не так: коли говорилось про храм, у якому перебував Бог, то акцент був зовсім не на серці людини, а на тому, що належало збудувати будинок – храм! І, зауважте, що Бог далі каже через пророка: «Виходьте на гору, зносьте дерева – будівельні матеріали, і будуйте цей храм! І, як збудуєте його, Я вподобу проявлю!» Іншими словами, Бог каже: і тоді Я буду вами пошанований. От – не було храму, не було пошани до Бога. Не було пошанування – не було й благовоління. Вони сіяли – і не жали очікуваного, пили, та не напивалися, зодягалися – та не зігрівалися, а як заробляли, то для дірявого гаманця. Сіяли багато, та збирали мало, бо була різниця. У чому ж була причина їхнього проколу? Бо до них не було проявлено Божого благовоління. І пророк Огій пояснює відсутність благовоління тим, що НЕ БУВ ПОШАНОВАНИЙ ГОСПОДЬ, ПАН.
А що те благовоління собою представляє? Деякі словники пояснюють його, як «симпатію, прихильність, або доброзичливість». Сьогодні мова йде не про благодать, а про те, що Бог може проявляти до когось симпатію, доброзичливість, і може до когось мати прихильність! Я знаходжу підтвердження цьому у тому, що навіть серед дванадцятьох учнів Ісуса Христа були двоє, до яких Він мав більшу прихильність, симпатію, і доброзичливість. Він їм дозволяв набагато більше чогось, брав їх із Собою тоді, коли інших навіть не запрошував – скажімо, на окрему вечірку, на яку були запрошені Ілія та Мойсей, Ісус також запросив Петра, Якова та Івана. А всі інші були позбавлені можливості побачити Ілію та Мойсея. Інколи люди заявляють: «От пастор у церкві повинен до всіх однаково ставитися, як Бог!» А звідки ви знаєте, що Бог однаково ставиться до всіх? Зовсім неоднаково. Він всіх людей вважає Своїми дітьми, всіх любить, але до когось проявляє Своє більше благовоління і більшу симпатію. От, 11 учнів Ісуса Христа, 11 Апостолів, загинули мученицькою смертю, лише один Іван помер нормальною смертю. Декого з Апостолів навіть перепилювали пилкою! А Ілія на своїй вогняній колісниці – фух! – і в небо! Здавалося б, якщо ставлення до всіх однакове – то хай всіх і пиляють. Якщо мене – то нехай і сусіда мого (оце вже якось ближче до українського менталітету, правда? А те, що я проповідую, – геть не для нас! Воно зовсім не по-українськи!)
Прочитаємо ще кілька місць Писання, які свідчать про цю ж істину. Перше місце знаходимо у книзі Притч, у 3-му розділі, з 1-го по 4-й вірші: «Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережуть твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу твоїх днів, і років життя та спокою! Милість та правда нехай не залишать тебе, прив’яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого, і знайдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й людини!» Що тут ще можна додати до цієї обітниці? «Знайдеш ти ласку, знайдеш прихильність і симпатію! Лише стережи, пильнуй заповіді!» Наступне місце – це псалом 146, з 10-го вірша: «Не в силі коня уподоба Його» – от, коня люблять не тому, що він сильний! Може, хтось і любить саме за це, та хто знає коней краще за Бога? Скажу правду – особисто я про них нічого не знаю, ще й дуже їх боюся… Хоча вся моя сім’я – справжні любителі коней. Далі написано: «Не в силі коня уподоба Його, і не в членах людини Його закоханість!» – от, деякі думають: «Ось, коли у мене буде шевелюра, біци, і я буду високий зростом…» Звісно, це класно, коли воно так є, але людину люблять не за те, і не в тому секрет симпатії, вподобання, і прихильності до неї. Читаємо 11-й вірш: «Господь любить тих, хто боїться Його, хто надію складає на милість Його!» – тобто, є щось глибше, ніж те, що ми можемо робити зовні. Нам може здаватись, що Бог нас любитиме, коли ми будемо робити багато справ, багато діл, будемо багато милостині творити, та є глибші речі! І поглянемо на ще одне місце – псалом 5-й, 13-й вірш: «Бо Ти, Господи, благословляєш праведного, і вподобанням Своїм вкриваєш його, як щитом!» Інший переклад говорить: «Бо Ти, Господи, даєш спокій тим людям, яких Ти вподобав, або до яких Ти проявляєш Своє благовоління». Біблія стверджує, що людина, яка має симпатію від Бога, живе у спокої, вона не живе в страху!
А що таке благовоління? Це тоді, коли хтось вам щось дарує по добрій волі, бо є симпатія! От є люди, до яких просто не хочеться проявляти ніякої симпатії; дивишся – ніби й красива людина, і в розумі ти погоджуєшся, що було б добре цій людині щось дати, чимось поділитися, а в серці – стіна, і жодного бажання їй щось давати. Ви переживали таке? А стосовно себе ви з таким коли-небудь стикалися? Припустімо, ви раптом опинилися у якійсь ситуації, і ви думаєте, навіть знаєте, що ця людина може вам щось дати, і десь всередині очікуєте, що вам щось перепаде. Та вечірка добігла кінця, а вам нічого не попало. І ви, з одного боку, задоволені, що вас взагалі запросили на цю вечірку, або що ви знайомі з цією людиною, а, з іншого боку, ви йдете додому ні з чим і вам якось так прикро… Хоча ви підмітили, що іншим людям, які там були, – їм всім дали! І вони йдуть із тим чимось, тільки вам не кажуть, а вас цікавість аж розбирає: що ж їм дали?! Тут можна було б подумати: ні, це геть несправедливо! А благовоління – це коли вам хтось дає подарунок, або щось інше, у якості любові, дружби і поваги. Якщо ж сказати одним словом, це тоді, коли вам надається преференція, особлива можливість. Припустімо, є 10 чоловік, але серед цих десятьох особлива можливість виявитися надається ВАМ. А могла б і не вам надатися. Благовоління – це коли серед великої кількості людей для вас знаходиться перевага. От, всі мали на це право, а отримали ви. А секрет криється в одному слові – «шана». ЯКЩО ТИ БУДЕШ МАТИ СЕРЦЕ, ЯКЕ БУДЕ ЗДАТНЕ ШАНУВАТИ, ТИ ЗАВЖДИ БУДЕШ МАТИ БЛАГОВОЛІННЯ.
Існує також повага, це одне, та пошана – зовсім інше. Ви можете заявити: «Я поважаю ту людину!» – а самі навіть ніколи не зустрічалися з нею! Одна справа казати: «Я поважаю якогось політика, президента, або такого-то чоловіка», а пошана – це повага, виражена в дії. Це тоді, коли ви щось берете і робите для цієї людини. І сьогодні Бог каже: «Я хочу бути пошанованим у вашому храмі!» Про який храм йдеться? Про нас! Наше серце є цим храмом, і Бог починає звертати на нас особливу увагу ще тоді, коли ми ще нічого й не зробили, та вже почали працювати над собою, збудовуючи цей храм, з однією метою – щоб у цьому храмі був пошанований Господь. Розумієте, про що я кажу? Господи, я шаную Тебе, я докладу всіх зусиль і зроблю все, аби заповіді Твої були дотримані! Господи, Ти знаєш моє серце, я часто падаю, часто можу казати дурниці, мене нескладно спровокувати на якісь неадекватні дії, так що я можу виглядати, як оцей божевільний Давид, який, потрапивши до рук царя, плювався там і пускав слину, Господи, я можу бути різний, але Ти знаєш – у своєму серці я шаную Тебе! Ти для мене єдиний, Ти – пріоритет всього, я віддаю Тобі всю перевагу, шукаю Тебе, і намагаюся бути справедливим. І, коли ви насправді це робите і Бог бачить це, Він починає по-особливому проявляти до вас симпатію. Приміром, Він може дати вашій сім’ї речі, про які ви навіть і не просили! Ви будете перейматися тим, де б взяти машину в оренду, а Бог скаже: «Я маю для тебе інше благовоління! Я там маю одну людину, яка тобі просто дасть машину, не в оренду, а в користування! Або благословить тебе!» Ви можете задаватись питанням: «Господи, де мені знайти дешевшу квартиру?» А Бог скаже: «Я маю інше! Я маю таку сім’ю, яка просто тобі дасть хату – і ти в ній житимеш і нічого не платитимеш!» Вас може непокоїти думка: «Господи, де мені взяти грошей для того, щоб борги віддати?» А Бог відповість: «Я маю для тебе Своє благовоління – ти не просто віддаси борги, а ще й будеш сам заробляти і іншим позичати, і назад не вимагати. Я лише одного хочу від тебе: ПОШАНУЙ МЕНЕ В СВОЄМУ СЕРЦІ!»
Ми всі можемо чути Боже Слово, ходити до церкви, бути в одному статусі, але жити всі будемо по-різному. «Нехай благословить тебе Господь, – кажемо ми у сповіданні, – нехай збереже тебе, нехай спогляне на вас Господь лицем Своїм», а потім ще є підтвердження: «нехай не просто спогляне, а нехай Господь ще зверне на тебе лице Своє по-особливому, і дасть тобі мир!» Щось подібне людина може переживати у стані посту. У книзі пророка Ісаї в 58-му розділі написано: «Коли ти будеш постити, то Бог в час посту звертає особливу увагу на тебе!» Піст – це намагання привернути до себе особливу увагу Бога. Саме тому ми постимо. Та я вам скажу: можна і не так багато постити в своєму житті, і при тому ходити в постійній Божій увазі, а можна дуже багато постити, і мати мало результату. І справа тут не в Божій несправедливості, а в одній маленькій фішці – пошані до Його заповідей. Апостол Павло з цього приводу сказав: «Ти повинен виконувати всі заповіді, та, якщо ти живеш зі своїм братом не в мирі, якщо живеш подвійним життям, якщо ти невірний у чомусь, зраджуєш комусь, ведеш роздвоєне життя – ти не маєш права приймати цих заповідей, тому що через твоє подвійне життя вони можуть спричинити твою хворобу і смерть». І тому деякі люди кажуть: «Добре, тоді я не прийматиму цієї заповіді. Бо я, з одного боку, ніби виконую її, та боюся померти і не хочу захворіти». Це може бути якийсь ситуативний епізод у твоєму житті, та це не може бути системою.
Якщо ж такі ситуації є звичними для тебе, то, коли приходить причастя, тобі підкочує саме під цей день: постійні сварки, постійні ляпсуси, ти весь час влипаєш в якісь ситуації – виходиш із себе, з кимось конфліктуєш, а тут ще й сатана не дрімає, і якраз під день причастя готує цілі букети проблем… І виходить – всі неділі, як неділі, а тільки-но має бути причастя – і на тобі! Ти одну неділю пропустив, другу, третю, і, зрештою, Бог каже: «Як Я можу тебе благословити? Ти не шануєш Моєї заповіді, переступаєш через Мене, ти не працюєш над собою! Я не можу ні благословити тебе, ні проявити до тебе Своєї симпатії! Я тебе люблю, Я чекаю, коли ти навернешся. Я чекаю, коли ти у своєму серці збудуєш Мій храм, і він не буде, як той вертеп розбійників, як зборище торговців. Храм, де не буде всякого хамства, роздратування, злості, а де Я буду пошанований, де Мій Дім Домом Молитви наречеться! Тоді Я прийду і благословлю такий храм!» Ви хочете бути такими? Особисто я хочу бути таким перед Божим лицем і хочу, щоб ви всі такими були. І, як сказав Апостол Павло: «Я не хочу, щоб ви цього не знали. Я хочу, щоб ви знали це!»
Сайт: http://heavens.com.ua/
Автор проповеди: Владимир Андрощук
Редактор: Наталия Титко
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
