Сьогодні ми поговоримо про нашого Батька, Яким є Небесний Отець. Думаю, що ми з вами вже знаємо достатньо усяких принципів, законів, а також ключів. Знаєте, от є такі люди, які полюбляють ходити із фізичними ключами. Моя жінка мені вже не раз казала: «У тебе така звичка – в одній руці ключі, в іншій – телефон. Як не одне впаде, то інше”. Та, якщо ви маєте відношення до якогось приміщення, кабінетів, або ще й машину маєте – то тих ключів у вас завжди буде багато! Бо ви маєте відношення. Якщо ж ви відношення не маєте, то ходитимете без ключів, лише з телефоном. Скажу вам, що ми уже маємо достатньо ключів і знаємо, які двері відчиняти, коли приходить якась ситуація. Припустімо, захворівши, ми знаємо, з якими ключами треба йти до Слова Божого і брати звідти процеси зцілення. Ми знаємо, що робити, коли складаються якісь сімейні ситуації, або якісь переживання. І це все ключі! Та ми так мало знаємо про нашого Небесного Батька, як Бога! Ми думаємо, що знаємо про Нього багато, та насправді знаємо так мало, та ще менше маємо з Ним взаємин і переживаємо Його близькість у своєму житті. А це ж так важливо для кожного з нас!
Ми з сім’єю час від часу переглядаємо служіння в інтернеті чи по телевізору. І от одного разу там йшла якась програма – співали пісні, розповідали вірші. Це була велика церква, біля двох тисяч чоловік. І такі чудові голоси там були, такі прекрасні слова пісень… Та як глянув я на тих людей, які сиділи там в хорі або в інших місцях, – так, знаєте, руки на руки поскладали і міряють, хто у що одягнутий, хто як виглядає… Саме співалася пісня про Кров Христа, а у них – ніякого тобі переживання, ніякого наповнення, хоч би якісь емоції на обличчях з’явилися – чи то переживання, чи вдячності Богові, чи якоїсь радості. Та де там – очі скляні, а більшість – молодь – взагалі сидить у телефонах… А в церкву прийшло 2 тисячі парафіян! Звичайно, там були і люди, які переживали, та серед тих, на кого наводилась камера, я не побачив нікого, хто б вивільнив якісь емоції переживання. І я собі подумав: це ж, мабуть, більшість із цих людей народились, як кажуть у народі, віруючими, у християнських сім’ях, і вони знають все, вони все своє життя прожили до цього моменту, – і у них немає ніякої насолоди в Бозі! Вони це роблять, як релігійний обряд, тому, що так треба робити, або тому, що так вимагає церковна дисципліна, або ж вони бояться втратити те, що мають.
Багато людей на цій землі вірять у те, що Бог є люблячим Батьком, та лише деякі з них пережили на собі Його любов так, щоб вона торкнулась їх в самому серці. Є різниця між тим, щоб знати, що говориться у Біблії про нашого Небесного Батька, і тим, щоб пережити Його дотик на більш глибокому рівні у своєму серці. Ми можемо багато знати про Бога, перерахувати всі Його імена: Бог Адонай, Бог Ель Шаддай, Бог Цідкену, Бог Ієгова, Наша Праведність, Бог Ієгова Шамма, та ще й цілу теологію побудувати про значення кожного імені, можемо викладати проповіді про ці Його імена і Його характер… І в той же час ми можемо абсолютно не переживати Бога і не знати Його у своєму серці. Та варто відкрити псалми, які писав Давид, – гадаю, навіть біблійному перекладу не під силу досконало передати всю красу і глибину переживання насолоди Богом, яке відчувало Давидове серце. Мабуть, у лексиконі просто бракує слів, щоб передати всі його внутрішні відчуття! Та, попри все, він пише у 35-му псалмі: «Яка дорога Твоя милість, о Боже, і ховаються людські сини у тіні Твоїх крил. Вони з ситости дому Твого напоюються, і Ти їх напуваєш з потока Твоїх солодощів, бо в Тебе джерело життя, в Твоїм світлі побачимо світло. Продовж Свою милість на тих, хто знає Тебе і правду Свою на людей щиросердих». Мені особливо подобаються наступні слова: Господи, ті люди, до яких Ти проявляєш Свою милість і які переживають насолоду бути Твоїми синами і дочками, напоюються з ситості Твого дому! А це говорить про те, що Божественні комори заповнені всім! І це є таке сильне слово і обітниця для праведників, бо ж написано, що люди, які ховаються у тіні Божих крил і які живуть у Його насолоді, користуються Його коморами, напоюються з ситості Його дому і Він напуває їх з потоку Своїх солодощів!
Не знаю, хто нас всіх навчив: можливо, у церквах навчили, або ж релігія навчила, чи сусіди, що Бог від нас завжди чогось хоче: святості, терпіння, або щедрості… І жити ми повинні так, щоб Він не забрав від нас речей, яких ми кожного дня потребуємо, і щоб, коли помремо, потрапили на небо, до раю. Та я вам сьогодні говорю про Бога, як Батька, не Який весь час щось хоче від нас, а про Батька, Який прийшов, щоб дати, а не взяти. Це релігія завжди вимагає і затьмарює розум людей. Вона дивиться на людину, як на об’єкт, з якого треба щось взяти, витягнути, використати його сили, ресурси, майно, достатки, емоції, – ЩОБ ЗАБРАТИ! Я не кажу, що ми не повинні дбати про святість, чистоту і терпіння. Звичайно, Богові це подобається, і Він очікує від нас проявлення цих якостей у нашому житті. Та вони мають проявлятися в нас, як результат доброї волі! Бог зовсім не вимагає від нас, щоб ми це робили поза межами своєї свідомості через страх по відношенню до Нього! Це подібно до того, як ви самі очікуєте чогось від людини, а вона робить вам це не від щирості, а тому, що не має вибору, або підлегла вам і мусить це робити, або ви на неї маєте якийсь вплив, контроль, і вона це робить через страх. Може, комусь це подобається, але особисто мені таке не до вподоби. Мені подобається, коли людина це робить із любові, тому, що вона так навчена і сама так хоче.
Наш Батько люблячий і даючий! І, ви знаєте, Він насолоджується тим, коли дає! І Він хоче, щоб ми також навчилися цієї якості – насолоджуватися тим, коли ми даємо. Та тут вже починають зачіпатись наші інтереси і наше життя, бо людям тяжко давати! Людям легше брати, їм подобається і вони насолоджуються тоді, коли їм дають подарунки, пошану, увагу, можливість, роботу… Якось одна жінка заявила: «Я народилася ще в Радянському Союзі і я там жила, і мені було дуже добре!» А ведучий її запитує: «А чому Ви так шкодуєте за Радянським Союзом і чому Вам там було так добре?» І вона давай перераховувати: «У Радянському Союзі мені давали роботу, зарплату, путівки до санаторію, мені давали, давали, давали!..» А ведучий і каже: «У тому-то і проблема, що колись Вам все давали і не навчили Вас у житті жити! Ви і не знаєте, як жити по-іншому, а хочете, щоб Вам все давали! А як давати припинили, Ви стали перед проблемою – Ви не вмієте жити, не вмієте шукати можливості, не вмієте самі давати! Ви були навчені, лише щоб Вам давали!»
Біблійний же принцип – принцип жертви, принцип даяння – збудований не на тому, щоб люди давали через потребу. Церква збирає пожертвування не лише для того, щоб покрити церковні потреби, і люди дають, бо треба на комунальні послуги чи на зарплатню, або тому, що ми це мусимо давати, і Бог це вимагає, це десятина, і ми так навчені і тому даємо. Знаєте, є багато причин, чого ми даємо, але не вистачає однієї дуже важливої – я даю, тому що я маю насолоду тоді, коли я даю. А я б хотів, щоб кожен із нас сьогодні з цієї проповіді взяв рису характеру нашого Батька – я даю, і мене не цікавить, куди воно піде і як людина тим розпорядиться, я даю в церкву, тому що я маю насолоду. Давайте, відкриємо Євангеліє від Луки 12-й розділ і прочитаємо з 22-го по 34-й вірші: «І промовив Він учням Своїм: Через це кажу вам: Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся. Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу. Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті! Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного? Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся? Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них! І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться. Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться! Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство. Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!» (Від Луки 12:22-34)
У Біблії можна багато прочитати про серце нашого Батька, Який дає. І найголовніше, що нам дав Бог, це Свого Сина Ісуса. І дав Він Його не тому, що були якісь інші передумови, чи тому, що Він так споконвіку запланував. Але людство треба було спасти від того гріха, у якому воно опинилося, тому Бог віддав за нас Свого Сина. Так і від нас сьогодні може вимагатись віддати якусь річ, яка є дуже цінною, значною для нас, буде то дуже велика сума грошей, чи якась жертва… Наведу приклад на сестрі Софії Жукотанській, яка у своєму житті втратила трьох дітей. Не думаю, що в її житті ще може бути якась більша втрата, бо вона залишилася одна. І це була її ціна за служіння, яке вона несе, тому що напередодні якоїсь великої конференції вбили її сина. І це була дуже велика її ціна! А тепер скажіть: чи є в її житті щось таке, наприклад, матеріальні речі, час, золото, якісь дорогоцінні речі, чи ще щось, що вона пошкодувала б дати після того, як віддала свого сина, як жертву? Чи є щось більше за цю ціну? Немає! Якщо платиться дуже велика ціна, то після неї вже більшої ціни немає. Якщо для Бога Отця Його Син був найдорожчим, то хіба Він може після цієї найбільшої ціни, яку віддав у Сині, жалкувати дати нам хліба, коли ми маємо у ньому потребу? Або шкодувати для нас одягу, без якого нам не обійтись? Чи пожаліє дати нам сім’ю, яка нам потрібна, чи якісь обставини, чи домівку?
Співвідношення між ціною, яку заплатив Бог Отець, і нашими маленькими повсякденними потребами приблизно таке, як між одиницею з 12-ма нулями (числом, яке називається степсильон), і однією десятою копійки. Припустімо, приходить до крамниці чи до банку людина, яка має гроші, дістає з кишені якусь купюру – 200 чи 500 гривень, а за тією купюрою раптом випадає на підлогу 5 копійок. То ця людина, яка платить 500 гривень за річ, ніколи не зігнеться, щоб порпатися пальцями по землі, аби підняти ті 5 чи 10 копійок. Це для неї буде низько, бо для неї це не ціна. І не тому, що вона горда, а тому, що такі пріоритети, таке життя, такі принципи. Щойно прочитане нами місце Писання із закликом подивитися на птахів небесних і на це все, свідчить, що Бог знає про вас, Він дає, Він даючий Бог! Для Нього немає проблеми дати вам можливість заробити чи створити інші обставини, щоб погасити ваші кредити, якщо вони у вас є. Для Бога не проблема зробити так, щоб хтось привіз вам на зиму машину дров для опалення. Для декого із вас ця проблема з дровами є справжньою горою, яку неможливо зрушити і яка навіть є більшою за Бога. Та для Бога це не гора, бо Він – Батько даючий.
Наступне, що ми отримали від нашого Батька, – це Святого Духа, як написано: «… і приймете Духа Святого». І, разом із Духом, Він нам дав силу, дари, провидіння, мудрість, потіху, розуміння істини. Дух Святий приносить це все і просвітлює нашу дорогу. Свого часу Ісус сказав: «…для вас буде краще, коли Я піду. Прийде замість Мене Утішитель, Дух Святий, Який навчить вас усьому, в чому ви маєте потребу» (Від Івана 14:26,28). Батько, Отець Небесний, дав це для нашого життя разом зі Своїми обітницями, до яких ми маємо ключі. У книзі пророка Ісаї, 55-му розділі, з 1-го по 3-й вірші Бог закликає: «О, всі спрагнені, йдіть до води, а ви, що не маєте срібла, ідіть, купіть живности, й їжте! І йдіть, без срібла купіть живности, і без платні вина й молока! Нащо будете важити срібло за те, що не хліб, і працю вашу за те, що не ситить? Послухайте пильно Мене, й споживайте добро, і нехай розкошує у наситі ваша душа! Нахиліть своє вухо, й до Мене прийдіть, послухайте, й житиме ваша душа! І з Я вами складу заповіта навіки на незмінні Давидові милості. (Ісая 55:1-3)
Бог ніби просить: «Прийдіть, Я все зроблю для вас!» А у Плачі Єремії, 3-му розділі, 22-му, 23-му і 24-му віршах написано: «Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! (Плач Єремії 3:22-24)
Тобто, Бог приходить кожного ранку, щоб дати тобі Своє благословіння. Далі, згідно 2-го Послання Апостола Петра, Бог нам дав все, що потрібне для життя. Як сказано у 1-му розділі, 2-му вірші: «Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила…» (2 Петра 1:2,3). І те, що ми цим ще не користуємося, не означає, що Бог нам його не дав! Наведу вам такий простенький приклад: багато-багато років тому назад, один наш знайомий, який живе в Америці, прислав нам посилку. А в ній – повно різної дрібноти, яку було цікаво перебирати. І серед усіх тих дрібних речей була одна авторучка. Ну, авторучка як авторучка, ніби гарна. І вона в нас вдома перекидалася з однієї шухляди до іншої, десь діти до школи брали, поки в ній не виписався заряд… Одного разу заходжу до крамниці «Тернопіль-канцелярія», ходжу біля прилавку, і – раз! – бачу: лежить ручка, дуже схожа на ту, яка у мене десь там вдома у шухляді перекидається. Дивлюся на ціну – 1850 грн., французької фірми Ватерман (Waterman), позолочена. Я прийшов додому, знайшов ту ручку, протер її ваткою і поклав у таке місце, звідки її тепер ніхто, крім мене, не бере! Розумієте, у чому суть? А потім я знову пішов до крамниці і кажу: «Я хочу заряд купити!» Продавці відповідають: «Заряд до такої ручки вартує 70 грн.!» Кажу: «Будь ласка, я хочу купити у вас за 70 гривень заряду, щоб мати повноцінну дорогу ручку!» І я вам скажу: Бог дав нам в наше життя багато цінних речей, просто ми не знаємо їм ціни! А вони є в нашому житті, просто нам треба відкрити очі, щоб якась вітрина нас коли-небудь протверезила! Та найдужче мені подобається наступне місце в Пісні Пісень 2-му розділі, 4-му вірші: «Він (Бог) ввів мене в дім радості, і знамено Його наді мною – це є любов». В іншому перекладі написано: «Він впровадив мене до винярні» – мова йде про те, що Бог вводить мене в таку сферу, яка дає мені радість жити, дає мені насолоду в житті, – «а знамено Його наді мною – то є кохання!» (Пісня над піснями 2:4).
А тепер, церкво, зробимо висновок щодо того, як же нам виробити такий стиль взаємин з Отцем? З чого почати? Наприклад, опинилися ви в якійсь ситуації, яку вам треба вирішити. Скажімо, ви маєте автомобіля і вам треба його дуже швидко зняти з обліку, бо у вас з’явився покупець. Ви розумієте, що так швидко вам цього питання не вирішити. От які думки приходить вам у той час в голову? Знайти таку людину, яка знає, як туди пройти і зробити це швидко. І от ви починаєте дзвонити по своїх друзях, знайомих: «Чи є у вас хтось там в МРЕО знайомий, який міг би це швидко зробити?» Завдання №1 для вас на цей час – продати машину. Або уявімо іншу ситуацію: ваша дитина закінчила школу, їй треба вступати вчитися, і сама дитина і ви дуже хочете, щоб вона пішла вчитися саме в такий-то навчальний заклад. Та ви реально бачите, що на сьогоднішній день може бути мало шансів на вступ, може бути несправедливість, ще багато інших факторів. Що ви робите в той час? Шукаєте можливості, щоб якимось чином влаштувати туди свою дитину. Або ще третій приклад наведу: вам доручили в одну із чергових неділь сказати в церкві проповідь, або помолитися за дітей, чи провести прославління. Було у вас нормальне буденне життя, поки пастор не подзвонив і не сказав: «Ти цієї неділі будеш проповідувати!» І нормальному життю прийшов кінець! До чого ви в той час вдаєтесь? Починаєте більше молитися і шукати Господа, щоб щось розумне сказати, щоб проповідь вдалася, бо є переживання! І спрага по взаєминах з Богом ніколи у вас сама по собі не з’явиться, якщо тільки ви не будете втягнуті в якесь служіння або не будете відповідальні перед певним служінням.
Бо люди думають, що так все просто! Алілуя! Прийшов у церкву, поспівав, помолився: «Ісусе, я Тебе так люблю, я Тебе просто кохаю! Так все класно!» – і пішов з церкви. Ніяких тобі переживань з Богом… Так, друзі мої, довго не буде. Такому стану завжди прийде кінець! Неодмінно станеться ситуація, де ви опинитеся перед вибором. Що ми будемо робити з тим часом, який Він дав кожному із нас? Кому ми цей час приділяємо? Бо існує принцип: людина завжди вділяє свій час тому, що їй подобається, або тому, що вона хоче мати в своєму житті. От вона і приділяє час, щоб це надбати. Подобається їй займатися якимось видом відпочинку – спортом, заняттям, – вона вділяє йому час. Любить сидіти перед телевізором, то вділяє час йому. Якщо людині подобається комусь допомагати – вона цьому і час вділятиме. Якщо вона має насолоду переживати миті з Богом, вона знайде тому час! Бог є нашим Батьком, Який дає з щирістю і при тому нічого від нас не очікує! Написано, що Він віддав Сина Свого Однонародженого ще тоді, коли нас не було. Послання Апостола Павла до Єфесян засвідчує: «Він полюбив Церкву, якої на землі ще в помині не було!» Він вже тоді заплатив ціну, Він дивився на цих грішників і бачив у них Церкву.
А яка наша ціна в тому, щоб ці люди покаялися? Ми можемо сказати: «Наша – ніяка, Христос заплатив ціну!» Так, Христос заплатив, а тепер ми повинні щось зробити для того, щоб у серця цих людей прийшло Євангеліє. Ми повинні їм розказати, молитися за них, достукатися до їхніх сердець. Деякі з них не сприйматимуть нас, ображатимуть, будуть противитися цьому, але це є наша ціна і наша відповідальність. Тоді ми будемо шукати Господа: «Господи, я шукаю Твоєї сили у взаєминах з Тобою! Щоб, коли я ходитиму по цій землі, жодна ворожка мені нічого не зробила, щоб жодне прокляття, сказане ким-небудь на мою адресу, не спрацювало! Як пташка пурхне і відлетить, так незаслужене прокляття не сповниться!» От є якась ситуація, а Бог каже: «Я тобі вже все дав для твого життя!»
Сайт: http://heavens.com.ua/
Автор проповіді: Володимир Андрощук
Редактор: Наталія Тітко
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
