Все наше життя регулюється правилами. І хай нам не подобається жити по правилах, та нікуди нам від них не дітись. Бо наше гріховне тіло потребує приборкання. Ну не може людина жити по сумлінню… А що є мірилом сумління? От дивіться: у Біблії написано – «Праведний був Ной», а він узяв і напився. Та Біблія все одно продовжує називати його «праведним Ноєм», і все тому, що не було правил, які могли б засудити його і сказати, що він був неправедний! А от коли ці правила прийшли на землю, вони вже почали регулювати наші взаємовідносини, нашу позицію, і показувати, де і як ми маємо жити і в чому маємо підтягнутися.
Давайте разом відкриємо Євангеліє від Івана, 8-й розділ, і прочитаємо 12-й вірш: «Тоді знову промовив до них Ісус, говорячи: Я світло світу. Хто піде за Мною, не буде ходити в темряві, але матиме світло життя». Мова в цьому вірші йде про темряву і про світло. А що таке світло у даному контексті Писання? Це богопізнання, певна наука, знання, мудрість. Це не те світло, яке починає сяяти, коли Бог раптом з’являється і всі примружуються, як від сонця. Ісус говорить про світло, яке несе мудрість, богопізнання, відкриття, а темрява тут символізує духовну пітьму, невігластво, неуцтво, неосвіченість, безкультур’я. От про що йде мова. Іншими словами, Христос заявляє: «Я світло світу і Я для всього світу є джерелом мудрості, знання, розуміння, відкриття, бачення. Хто піде за Мною, той не буде вже неуком, не буде в духовній пітьмі, не буде неосвіченим, а матиме світло життя! Він буде навчений, як жити, буде мати розуміння, як жити, буде мати богопізнання, відкриття. Він не просто буде жити, бо живеться, а буде асом у житті! Хто буде ходити за Мною, той не просто буде волочитись по життю, по долі, а він буде ними управляти!» У часи труднощів люди або просять смерті, або думають: «Коли це життя вже закінчиться? Можливо, вже немає сенсу й боротися?» Ні! Життя – це боротьба. І я б навіть не сказав, що життя – це постійна боротьба. В ЖИТТІ БУВАЮТЬ МОМЕНТИ БОРОТЬБИ. Це, як на дорозі – не завжди всі дороги вкриті ямами, є й прямі відрізки доріг. Тому в житті треба навчитися рулити. І Христос каже: «Я є джерелом тих знань, і хто буде зі Мною ходити – Я його навчу! Він не буде неуком!»
Ми вже не раз читали в Писанні це місце: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Бог був це Слово. Воно було спочатку у Бога. Усе через Нього на цій землі почало бути. В Ньому було життя, і життя було світлом для людей» (Від Івана 1:1-4). Тут мова йде і про життя, і про світло – дві речі, які між собою тісно пов’язані. «В Ньому було життя» – ви знаєте, що таке життя? Дивіться, життя – воно ж вічне, просто на деякий час Бог поміщає це життя у цей футляр, який ми називаємо тілом земним, у якусь тлінну частину життя, яка піддається часові і впливу різних обставин цього зовнішнього світу. Бог поміщає життя до тіла, ми є носіями життя. Ми проходимо відпущений нам час, а потім життя йде від нас, Бог його забирає, воно далі існує, а тіла не стає! А саме життя, насправді, є вічним! Воно не є якимось додатком, як то ввижається деяким людям: от ми є основна істота, у нас є розум, характер, напрямок, і от поки ми живемо, ми повинні якось впоратися у житті. Це неправильно так думати! Якщо немає життя – то хто ми є? Авжеж, ніхто!
Саме життя є центром усього, бо в ньому є знання, богопізнання, світло. Воно приходить і осіняє нас! Я це пояснюю, бо існує певна традиція ставити людині після смерті пам’ятники, увіковічувати її… І складається враження, що тіло, як у цьому житті, так і після нього, є ціннішим, ніж те життя, яке було в цьому тілі. Але ж життя вже пішло! І люди часто і не знають, куди саме воно пішло, в яку частину вічності. А тіло обожнюють, ніби воно щось значило. Та нічого воно не значило, навіть, якщо та людина за свого життя здійснила якийсь подвиг, то вона це зробила не за рахунок свого тіла, а за рахунок того життя, яке давало їй мудрість, проворність, ідею, вигадки, і та людина спромоглась щось таке зробити… А тіло – всього лише тіло…
Але читаємо далі: «І світло у темряві світить, і темрява його не огорнула». Це говорить про те, що богопізнання, знання, мудрість завжди переможуть будь-яку темряву, як і світло завжди здолає темряву. Неуцтво і знання і на одні ваги не можна поставити, бо неуцтво, темрява, невігластво завжди нижче, або вони завжди є легші. А світло має вагу, силу; перемога завжди буде на боці світла і мудрості. Далі у Писанні розповідається: «Був чоловік, посланий від Бога, ім’я йому Іоанн (мова йде про Івана Хрестителя). Він прийшов для свідчення, щоб свідчити про Світло, щоб в Нього увірували». 8-й вірш: «Бо він сам не був тим Світлом (тут говориться про те, що Христос Сам не був джерелом світла, бо тим джерелом був Отець. Я поясню вам: джерело світла – подібне до сонця, а Христос – як той Місяць, який світить вночі, відбиваючи світло від Сонця. Він Сам не був джерелом світла, але був посланий, щоб свідчити про Світло). Було істинне Світло, яке просвіщає всяку людину, яка приходить у світ» – у даних рядках мова якраз йде про просвіщення. Світло просвіщає людину, дає їй розуміння, знання, як жити, як бути проворною, як впоратися у житті. І даний вірш підкреслює вже озвучену мною думку: той, хто буде ходити з Ісусом, матиме науку, мудрість, і знання, як жити. Коли ж трохи глибше поміркувати над вищезгаданим місцем з Писання, відкривається наступна істина: світло знання містить у собі великі зобов’язання для того, хто його приймає, або хто із ним погоджується. Тому багато людей і не хочуть чути правду, бо їм доведеться щось із тою правдою робити. Вона ж не лежатиме собі просто на полиці. Це так, як те світло – куди ж ти його сховаєш? От почув ти правду – і в тебе закинули пучок світла, і, хоч би як ти його ховав, воно буде світити. І люди так не бажають знати правди, що інколи аж вуха затикають і втікають.
Продовжимо читати з Євангелія від Івана, але вже з 3-го розділу, з 16-го вірша: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Однородженого, щоб усякий, віруючий у Нього, не загинув, але мав вічне життя. Віруючий у Нього не судиться, а невіруючий засуджений вже, тому що не увірував в ім’я Єдинородного Божого Сина. У тому ж і суд, що світло прийшло у світ, але люди більше полюбили темряву, ніж світло, тому що їх діла були злі». Хочу детальніше пояснити, що таке «злі»: це лукаві, погані, підступні, підлі, аморальні, облудливі, непевні, негідні, зіпсовані, злі, люті, лихі, низькі, безчестиві, мстиві. Грішникам не до душі жити в світлі, бо вони не хочуть брати на себе зобов’язань. І, на додачу, вони ще й думають, що такий спосіб життя легший для них. Знаєте, це як у зоопарку є тварини, або звірі, які народжуються у вольєрах. І їм здається, що отаке життя і є свобода. До певної міри, таке життя є легким, бо не потрібно перейматися, де взяти їжу – у зоопарку тобі і поїсти дадуть, і про зиму попіклуються, і про твоє місцеперебування, і про твою безпеку. Ніби й непогано жити, от вони і думають, що отак виглядає свобода! І сатана дуже зацікавлений у тому, щоб грішники так жили.
Давайте відкриємо 2-ге Послання до Коринтян, 4-й розділ, і прочитаємо 3-й і 4-й вірші: «А якщо Євангеліє сховане, то сховане для тих, хто гине, для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб не засяяло їм світло Євангелія слави Христа, Який є образ Бога». Диявол засліпив невіруючим розум, щоб вони так і не побачили цього світла, він тримає їх у невігластві, у неуцтві; а вони думають, що живуть у свободі. Він їм там час від часу певні порції виділяє, щоб вони якось жили, тішилися, тому інколи нам може здаватися, що люди в гріху, грішники, живуть краще. Розумієте, не годуй диявол тих людей, то він взагалі був би крадій, і його незабаром розсекретили б. Тому він їх потроху підгодовує, підкидає їм якісь родзинки, дає кайф у житті, якісь життєві задоволення, вділяє їм гроші: «На, потішся, на, повеселися! Подивися – оце справжнє життя! Куди там тим затурканим віруючим…» Та, поряд із тим, є звірі, які живуть у лісі, і оце лісове життя – оце є справжня свобода! Та ця свобода вже накладає відповідальність. Ти насправді вільний, але маєш сам піклуватися про те, що будеш їсти. Ніхто тобі в лісі їжі не приноситиме. Звірові потрібно самотужки спіймати здобич, йому потрібно докладати зусиль, потрібно самому боротися з порами року, з непогодою, з хижаками – щоб вижити.
Трохи далі у 4-му розділі 2-го Коринтян читаємо: «Тому що Бог, Який звелів засяяти із темряви світлу (тут вже говориться про праведників), осяяв наші серця на просвітлення, щоб ми могли пізнати Божу славу в особі Ісуса Христа. А скарб цей ми носимо у глиняних сосудах, щоб велич сили належала Богові, а не нам». Тобто, ми почули цю істину, ми живемо у цій свободі, ми не кинуті просто напризволяще. Невіруючих, які у клітках і вольєрах, годує диявол, підкидаючи їм порції свого задоволення. А що нам робити? А згідно Писання, ті, що віруючі, тим більше не кинуті напризволяще, тому що Бог піклується, щоб вони мали порцію щоденного хліба. У 8-му і 9-му віршах Павло проголошує: «І навіть стається так, що ми в усьому пригноблені, але ми не стиснені! Ми опиняємося у скрутних обставинах, але ми не зневірюємося! Нас часто женуть, але ми не покинуті! Ми інколи буваємо знедолені, але ця знедоленість нас не знищує, тому що ми носимо в собі смерть Господа Ісуса Христа». Ми віримо в Його жертву. Для чого? Щоб Його життя проявилося в нас і могло показати результат. Ви знаєте, найбільші генії і найвидатніші люди, які заслуговували різноманітні високі премії світу цього, чогось досягали, робили винаходи, і чиї імена були записані в Книзі рекордів Гіннеса, – це люди, які опинялися в скрутних обставинах життя, під тиском яких вони мусили приймати рішення, щоб вижити. І саме так вони робили свої винаходи, їм приходили ідеї, які потім ставали надбанням світу і робили тих людей геніями.
Прочитаємо в Євангелії від Івана в 10-му розділі, в 9-му вірші слова Ісуса: «Я двері, хто увійде Мною, спасенний буде». А далі написано те, що ви вже багато разів чули, та могли не звертати на це увагу: «Увійде і вийде, і пасовище знайде». Церкво, послухайте: ВСЯКИЙ, ХТО ВІРИТЬ В ІСУСА, ЗАВЖДИ ЗНАЙДЕ ПАСОВИЩЕ. «Всякий, хто увійде Мною, буде спасенний!» – і він буде не просто спасенний, а кожна спасенна людина ще й завжди знайде пасовище! Вона не шукатиме їжі і не помре від голоду. Вона завжди, у будь-якій ситуації, чи на окупованій території, чи не на окупованій території, у будь-якій країні світу, за різної економіки, за різних обставин життя, чи то в місті, чи в селі – неодмінно знайде пасовисько. Особисто мені це дуже, дуже подобається! Я завжди знайду пасовище, це належить мені, як праведникові, це належить всім нам. І далі в 10-му вірші Христос продовжує: «Злодій приходить для того, щоб вкрасти, вбити і погубити. А Я прийшов, щоб ви мали життя, і мали життя (у моєму перекладі написано) чудове». За словом «життя» тут стоїть богопізнання, світло. Тобто, мова йде про те, що існують люди, які вміють жити: і це – праведники, це спасенні. Вони завжди наїжені, бо мають пасовище, завжди ситі і завжди мудрі.
Перейдемо до 12-го розділу все того ж Івана і прочитаємо у 35-му і 36-му віршах, як Ісус навчав Своїх учнів: «Ще небагато часу з вами світло. Ходіть, поки маєте світло, щоб не охопила вас темрява. А хто ходить у темряві, не знає, куди він іде. Поки маєте світло, віруйте в світло, щоб стати синами світла». Христос наставляв їх ходити, доки вони мали світло. Я б хотів сьогодні запитати всіх вас: з ким ви ходите? Говорячи про світло, Христос мав на увазі Себе. «Ходіть зі Мною, будьте зі Мною, насичуйтеся Мною, поки є світло», – казав Ісус учням, тому що то був саме такий час для них, дуже короткий, і скоро Він мав піти від них, а у їхньому житті повинен був початись наступний етап. Вони мали дуже швидко пройти ту біблійну школу, щоб отримати диплом, стати синами світла. І наша мета сьогодні, мета спасенних людей, – пройшовши певний відрізок свого життя, на якомусь його етапі стати синами і дочками світла. Синівство – це є статус. А для чого нам ставати синами світла? Щоб випромінювати світло там, де ми живемо. Бо Христа в образі, в тілі, серед нас вже немає. А хто тоді є світлом на землі для людей світу цього? Бог є його джерелом, як сонце; коли Христос приходив на цю землю, Він був, як Син, і випромінював це світло, кажучи: «Я є світло». І Він навчав людей: «Ходіть зі Мною, просвітлюйтеся, дивіться на Мої чудеса, дивіться, як Я молюся; от вам молитва «Отче наш» – правило, як треба молитися. Я вам її дав не для того, щоб ви її просто вивчили і теребили кожного дня, а це вам канон, за яким ви повинні будувати свої молитви. Ось так слід чинити, ось так потрібно постити, отак служити, отак заповіді виконувати, отак хрещення приймати…» Тобто, учні на протязі трьох з половиною років проходили таку своєрідну біблійну школу. А для чого їм була та школа? Бо Ісус попередив їх: «Коли Мене не стане, ви мусите стати синами світла». І у нас так само дуже мало часу – якщо ми не станемо синами світла, то потрапимо у темряву, у заблудження, будемо неуками, достоту, як ті грішники.
Тому сьогодні у нас є відповідальність, наше завдання – стати синами світла, мудрими, розумними, освіченими, богопізнаними. Для чого? Бо ми на цій землі виконуємо роль речників Бога. У кожному посольстві, організації, службі є свій речник. Він висловлює загальну позицію тієї організації, того представницького органу, який стоїть за ним. Він каже кілька тез, дає інтерв’ю: «Оце позиція цієї установи, яка стоїть за мною – посольства, служби, фірми». Подібним чином, ми тут представляємо Його волю, і це є велике зобов’язання! Нам не обійтися без мудрості, богопізнання, освіченості. Це завдання якраз для синів. Бог направляє тоді на нас пучок світла, і ми це світло, знання, мудрість несемо в цей світ. Хто ще це робитиме? Біблія нічого про те не згадує, натомість у ній говориться про людей, які прийняли рішення бути відповідальними синами світла. Та насправді, тут і вибору немає – якщо ти не стаєш сином світла, то автоматично потрапляєш у темряву і стаєш неуком. Людина може думати, що вона така розумна, така по-світськи освічена, має закінчену вищу освіту, різні статуси, надбання, корочки, мудрість, визнання… Та все це не варте нічого, абсолютно нічого. В історії багато описано, і я сам читав про багатьох відомих людей світу цього, що, коли вони помирали, їхні останні хвилини життя перед смертю були суцільним жахом! Як ці люди помирали, як ламали меблі, кляли світ, що вони коїли перед останньою агонією смерті!.. От жили вони – і куди пішло те їхнє життя? В яку частину вічності? І кому здалося все їх надбання, заслуги, пам’ятники – кому воно потрібно?! Мова-то йде про спасіння душ, про вічність. Прийде такий час, що ні землі не буде, ні світу, ні пам’ятників!
Прочитаємо ще слова Апостола Павла у 1-му Посланні до Солунян, у 5-му розділі з 4-го вірша, де він звертається до Церкви: «А ви, браття, не в темряві, щоб день застав вас, як злодій». Знаєте, ті люди, які ходять у світлі, завжди перебувають на сторожі, вони все бачать. Злодієві (мова йде про диявола) у них нічого не вкрасти, і, навіть якщо й будуть складатись якісь неблагоприємні ситуації, ці люди знатимуть, чому воно так складається. Далі Апостол продовжує: «Бо всі ви сини світла і сини дня. Ми не сини ночі, або ж темряви. Отже, не спатимемо, як інші, але пильнуватимемо і будемо тверезі. Бо ті, що сплять, уночі сплять, а ті, що впиваються, уночі впиваються. Ми, ті, які належимо дню, будемо тверезі, одягнувшись у зброю віри і любові, та в шолом надії спасіння. Тому що Бог призначив нас не на гнів, але на одержання спасіння через Господа нашого Ісуса Христа, Який помер за нас, щоб ми, чи пильнуємо, чи спимо, разом з Ним постійно жили. Тому втішайте один одного, і повчайте один одного, як ви це і робите». Свого часу Давид молився до Бога: «Хто я є, Отче, перед Тобою, що Ти навіть волосся порахував на мені? Ти все порахував! Ти в мене вселив те життя не просто, щоб я заледве проніс той земний хрест, простогнав, проплакав, проборовся, якось прожив… Ні! Ти дав мені життя, щоб я у ньому рулив!»
Слова Ісуса: «Злодій прийшов украсти, вбити і погубити, а Я прийшов дати вам життя» в одному з перекладів виглядають наступним чином: «Я дав той у вас фонтан, який є джерелом життя. Ви є наповнені фонтаном!» Автор поєднує це з іншим відомим місцем Писання, у якому сказано: «Із чрева вашого потечуть ріки води живої». Ви є тим джерелом життя! Оце життя бурлить із вас. А, в такому разі, ви ніяк, ні за яких обставин не можете бути неуками. Як ми можемо бути в темряві, коли ми просвітлені Богом? У нас є мудрість, розсудливість, далекоглядність, пророче слово, духовні дари – ми забезпечені всім для того, аби пробити своє життя, проаналізувати, GPS налаштувати, де ми зараз знаходимось, визначити траєкторію, визначити, куди спрямовуватись, які рішення приймати. Ми маємо мудрість, бо ми спасенні. Запам’ятайте, спасенні – це не ті люди, які живуть в неуцтві! Це дияволові так би хотілось, але спасенні люди завжди мають пасовисько, гарантоване Біблією, і вони завжди просвітлені. Якщо ви на якомусь етапі свого життя опинитеся у якомусь глухому куті, згадайте про цю обітницю! Господи, у Тебе є пасовисько, у Тебе є їжа.
Ви знаєте, коли мова йде про пасовище, то тут не мається на увазі можливість один раз поїсти. На пасовищі ти можеш пастися певний час, і приходити туди можеш не раз. І Бог очікує від нас, щоб ми були саме такими, щоб ми були Його синами світла. Навіть, якщо нам доведеться закінчити своє земне життя, ми вже визначилися зі своєю долею у вічності. Однак, навколо нас є сотні, тисячі людей, які ще не визначилися. Вони занадто про себе думають, вважаючи, що вони на свободі, коли насправді сидять у клітці диявола. Він їм знай пілюлі підкидає, а вони кайфують і сміються з тих, які на свободі. Одного разу мені трапилося побувати в Київському зоопарку біля вольєра з мавпами, і, ви знаєте, я там стояв і дивився на людей і на мавп. І почувався при тому таким дурнем, бо всі мавпи з мене сміялися, ніби всі навколо дурні, а вони найрозумніші. Подивилися б ви на ті мавпячі очі, і на їхню гоноровість, як вони поводяться у вольєрі і сміються! Люди щось там починають, а мавпи беруть свої екскременти і давай жбурляти їх в людей. Знаєте, ця картина нагадує мені людей у світі цьому, які, живучи у гріху, в диявольських тенетах, сміються з праведників, принижують їх, кидають усякими словами, різним garbage в цих людей, бо думають, що у них свобода. Та справжню свободу можна знайти лише у житті в Ісусі Христі.
Сайт: http://heavens.com.ua/
Автор проповіді: Володимир Андрощук
Редактор: Наталія Тітко
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
