Відкриття є запорукою перемін. Жодних перемін не відбудеться, якщо не буде відкриття. Маю два запитання для того, аби ми могли себе проаналізувати:
• перше запитання: які зміни відбулися у вашому житті з того часу, як ви стали християнами? Можливо, про вас правильніше сказати, що ви не стали християнами, а виросли ними! Тоді я запитаю по-іншому: які зміни відбулися у вашому житті з того часу, як ви пережили час примирення, як ви молилися молитвою покаяння? Гадаю, вам буде незайвим вдома вділити час, взяти ручку, зошита, і просто по пунктах записувати. А Дух Святий буде вам при цьому нагадувати певні моменти: «Оце в твоєму житті змінилося…» Аби це у вас краще виходило, я вам раджу поділити аркуша на розділи свого життя, наприклад: зміни в роботі, зміни в сім’ї, зміни в дружбі, взаємовідносинах, зміни в служінні, тобто, пройдіться по сферах свого життя і проаналізуйте.
• Але є друге питання, яке є дуже важливим, і без якого перше питання не має сенсу: а що було мотивом тих змін, які відбулися? Чи був то страх перед кимось – перед Богом, перед смертю, перед людьми? А, може, віра в традиції, бо так в нашому народі прийнято, так жили мої батьки, так моя родина чинить, або тому, що так личить християнам? А, може, тим мотивом був колективізм (я так змінився, бо так всі живуть, і я не можу по-іншому)?
Справжні переміни в житті, які приносять ефект, благословіння, і результат – це переміни, які відбулися внаслідок відкриття. Всі ж переміни, що не супроводжувались відкриттям, звичайно, бути можуть, але вони є несправжніми. Так багато людей, які називають себе християнами, живуть на сьогоднішній день, підлаштовуючись до способу життя. Можна і щось таке говорити, і одягатися на публіку, і щось робити для людей, але це не буде відповідати тому, що є всередині твого серця. Зовні це виглядає, ніби якісь переміни присутні, ти працюєш, ти дієвий, та в тебе ніби роздвоєння особистості: всередині ти не такий, і робиш це не від серця. Якщо ж переміни відбулися внаслідок відкриття, тоді ти сам є тим, що ти робиш, ти тим живеш. Що було мотивом цих перемін, саме таким є ти сам. Те, що ми там зовні видаємо, зовсім не значить, що так воно все і є насправді, бо є ще таке поняття, як відчуття. От дивитеся ви на людину і відчуваєте, що вона те робить нещиро.
Кожне ж наступне відкриття приносить переміни у певних сферах життя. Не буває так, що одного дня осінило мене якесь таке відкриття, і я прозрів і став ідеальним у всіх сферах свого життя. Переміни будуть приходити у тих сферах, в яких ми наразі живемо. Наприклад, візьмемо сферу сім’ї. Якщо є сім’я, то у сімейних взаємовідносинах через певний період часу мусять відбуватися переміни. І ми говоримо про ті переміни, які приносять позитив, приносять надбання у наші взаємовідносини, коли ми чогось досягаємо. Та, досягнувши, ми не лишаємось однаковими, бо знову на порозі якісь переміни, і ми знову привносимо позитив, радість, і оновлення у наші сімейні взаємовідносини. Та це буде лише тоді, коли Бог буде давати у цій сфері відкриття, ширше розуміння того, що означає бути чоловіком, батьком, другом сім’ї. І результатом цього буде прозріння! Відкриття приносить певне розуміння у якусь нову сферу, і ти входиш до неї і починаєш робити те, що сказав Бог, починаєш змінюватися. ВІДКРИТТЯ ПРИВОДИТЬ ТЕБЕ ДО ЗМІН – ТИ СТАЄШ ІНШИМ, і люди в сім’ї – чоловік, дружина, діти – починають відчувати, що ти змінюєшся!
Є люди, які роками ходять до церкви і від них не дочекаєшся десятини, а є люди, які щойно почали до церкви ходити, як вже почали віддавати свою десятину. А є й ті, які ходять навіть не до тієї церкви, а до якоїсь іншої, у якій немає вчення про десятину, та вони відкладають свою десятину і приносять її до тієї церкви, яка навчає про десятину, і де люди знають, що це правильно. Що змушує людей бути вірними в десятині? – Відкриття! Прийшло відкриття – і в життя прийшли переміни! До того людина не віддавала десятини, а як почала – у її житті запрацював закон сіяння і жнив. Тобто, відкриття принесло переміни в цій сфері. Звісно, можна змусити людину віддати ту десятину – і вона віддасть. Та ця десятина буде корисною лише для бюджету церкви, а для самої людини не принесе ніякого результату. І ніяких перемін у неї в цій сфері не буде, бо їх можна очікувати, лише коли є відкриття. Візьмемо те ж саме служіння в церкві – коли людина є лідером якогось служіння або відповідає за якусь сферу. Можна прописати для неї її відповідальні посадові обов’язки, і та людина вивчить ті пункти і буде все точно по них виконувати. Але ж виконувати вона буде лише адміністративно, та в неї не буде ідеї, не буде розвитку, не буде такого позитиву, такого блаженства виходити… Людина ж, у якої є відкриття про ту сферу, яку їй доручили, молиться: «Господи, відкрий мені, як я можу покращити, розширити це служіння, як я можу бути успішнішим? Господи, дай мені слово для проповіді, для розвитку цього служіння!» І людина отримує це слово, і навколо неї починають крутитися люди, починають проситися до цього служіння. Від цієї людини йде позитивна аура: бо прийшло відкриття – прийшли й переміни.
Коли ж говорити про сферу роботи і обов’язків – то на роботі, як і в служінні, є певний розпорядок, певні функціональні обов’язки, які ми маємо виконувати. Та одна справа, коли людина виконує ті обов’язки лише заради зарплати в кінці місяця. І зовсім інша справа, коли вона при тому ще й хоче отримати розуміння, як це покращити, розширити, як принести успіх, хай навіть своєму босові, якщо вона працює на когось. І те розуміння приходить, приходять пропозиції, і, ви знаєте, найчастіше начальство платить підвищену заробітну плату не за виконання обов’язків, а саме за пропозиції, за ідеї, за те, що в людини є хотіння, завзяття, бажання, перспектива. Це змушує шефа думати: «Я дам більшу заробітну плату, тому що ця людина має перспективу!» Де є відкриття – там і зміни. Взяти хоча б сферу вірності і дружби. У кожного із нас є хоча б одна людина, яку ми вважаємо своїм другом. І от у цій нашій дружбі, у наших взаємовідносинах із друзями також неодмінно мають бути зміни. Ну, не може бути такого, що роки проходять, а в наших взаємовідносинах все по-старому, нічого нового! Та хоча б чашки можна поміняти, з яких ви будете пригощати чаєм чи кавою! Може, та чашка ще ціленька і гарна, але ж можна вже якусь нову купити! Звичайно, це я образно кажу, бо найголовнішими у дружбі є взаємовідносини, лексикон, повага. Бо чомусь так стається, що, зустрічаючись із чужими людьми, ми намагаємось стримуватися у своїх словах, висловах, у своєму ставленні, а із друзями і грубе слово дозволяємо собі сказати, і у брудну одіж одягнутись: «А-а, не страшно, ми свої!» І ми спускаємо ті взаємовідносини в дружбі на не знати, який рівень, і немає ніяких змін, щоб все могло розвиватися на якомусь кращому рівні. Натомість, все зводиться до якоїсь побутової, буденної форми, бо немає відкриття!
Та відкриття приносить у наше життя не лише переміни, а ще й знання – як зробити так мудро, щоб ті переміни відбулися. Про це йдеться у Посланні Апостола Павла до Єфесян, у 1-му розділі: «Тому я почув про вашу віру в Господа Ісуса і про любов до всіх святих», – Апостол каже, – «і я не перестаю за вас дякувати в молитвах своїх, та завжди за вас згадую, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, (зауважте) дав вам Духа премудрості та відкриття для пізнання Його, і просвітив очі серця вашого, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих, і яка велич безмірна сили Його є в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його і посадивши на небі праворуч Себе, вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, а й у майбутньому, і все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все, за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!» Тобто, Апостол Павло каже: «Я молюся, я не припиняю стояти перед Богом і просити, щоб Він дав вам Духа премудрості та відкриття» – для чого? Для пізнання Його. Отже, ніхто не може пізнати Бога, не отримавши відкриття! Та у 18-му вірші знаходимо ще важливіші речі: «Я молюся, щоб Бог просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли…» Годі й сподіватись на якесь розуміння, коли немає відкритих очей і немає відкриття. Можна намагатись щось робити, але то все буде таким сухим, порожнім, і не приноситиме ніякого задоволення. Тому Апостол Павло і зауважив: «Справжні зміни і справжнє розуміння того, як служити, як бути істинним християнином, приходять тільки тоді, коли Бог просвітлює очі серця вашого».
Отже, повторю ще раз: відкриття приносить розуміння, а розуміння дає знання, як привнести якусь зміну в певну сферу життя. Відкриваються наші духовні очі, і ми починаємо бачити духовний світ. Маються на увазі не ці фізичні очі, якими ви дивитесь, а духовні очі серця, про які не раз згадується у Біблії. Знаєте, інколи буває, людина говорить промову, чи передає вам якусь інформацію, а ви вухами слухаєте ті слова, та серцем розумієте, що щось не так. Ви відчуваєте, що немає щирості, що за тими словами криється щось інше. Бог дав нам очі серця, і Він хоче, щоб вони були насторожі. Наведу вам для ілюстрації кілька цікавих прикладів. Давайте, згадаємо історію, яка записана в Українській Біблії у 2-й книзі Царів у 6-му розділі. Там йдеться про пророка Єлисея і його слугу Гієзія. Ситуація тоді була дуже складною: сирійський цар вирішив напасти на Божий народ. Та Єлисей з того приводу зовсім не переймався. Він неспішно зійшов на гору, зручно сів, і чекав, що Бог робитиме з тими ворогами. Весь той час його слуга Гієзій був переповнений духом страху і не припиняв повторювати: «Єлисею, все! Нам прийшов капут! Ти бачиш, яка армія, яке військо?! У нашого народу немає такого війська… Вони вже входять до міста, все! Сьогодні останній день нашого життя!» А Єлисей знай сидить собі на горі. У 17-му вірші написано: «І молився Єлисей (він вирішив помолитися, бо слуга його вже дістав!) і говорив: «Господи! Відкрий йому очі і нехай він побачить!» І відкрив Господь очі слуги, і він побачив: аж ось гора повна коней та огненних колісниць навколо Єлисея. І зійшли Сирійці до нього, а Єлисей помолився до Господа і сказав: «Удар цей люд сліпотою!» І Він ударив їх сліпотою за Єлисеєвим словом». Далі у Біблії розповідається, що, коли Гієзій побачив, скільки на цій горі є Божих Ангелів, він тієї ж миті змінився! Він побачив, що ніяка смерть йому не загрожує, побачив, що за народом стоїть Бог і що вся ситуація от-от зміниться! БОГ ВІДКРИВ ОЧІ ЙОГО СЕРЦЯ І ВІН ПОБАЧИВ ДУХОВНИЙ СВІТ.
Ми теж переживаємо подібне, опиняючись у якійсь певній ситуації. Коли просто дивитись тілесними очима, ми можемо бути наляканими: епідемія, свинячий грип, долар росте, Путін говорить про третю світову війну… Кожного дня нас накриває просто море інформації, яка може нас давити. І знаєте, на що найбільше тисне ця інформація? Щоб ми взагалі боялись починати щось робити. Виникають думки: «А чи варто братись за щось? А чи варто іти вчитися? А чи варто починати хату будувати? А чи варто взагалі одружуватися?.. Можливо, вже й так дожити, бо і так усьому скоро буде кінець…» І немає ні віри, ні надії, і приходить справжня проблема. Тому потрібно, щоби Бог відкрив наші духовні очі, дав нам відкриття, щоб ми могли змінити свій погляд на певні ситуації, змінити своє ставлення, аби не бути такими наляканими і загнаними у кут.
Є ще одна цікава історія, яка підтверджує, що відкриття приносить справжні переміни. Зазирнемо до Нового Заповіту, до Дій Святих Апостолів. У 10-му розділі розповідається випадок, який трапився із Апостолом Петром. Він був юдеєм і дотримувався юдейського закону. Та Бог дивився на всю ту ситуацію інакше, думаючи: «Хто ж буде Моїм апостолом серед поган?» Адже юдеї не мають із поганами нічого спільного. Бог розумів, що тим народам треба було принести Євангеліє, а тут всі апостоли такі зациклені на своїх юдейських традиціях! І Бог вирішує дати відкриття Петрові. Той саме знаходився у домі Симона, коли побачив видіння: з неба спускалося рядно, а на тому рядні всякі гадюки, змії, нечисті плазуни… Петро зазирнув туди й питає: «Господи, що це таке?» А Бог йому: «Встань і їж!» – «Як?!» І у 28-му вірші написано: «Та відкрив мені Бог, – Петро каже, – щоб я жодну людину не мав за огиду, навіть тоді, коли вона є нечиста (тобто, поганин)». І з того часу в життя Петра прийшли радикальні зміни, він став апостолом для поган і його служіння розширилося.
Інколи ми молимося: «Господи, дай зміни! Бо вже несила! Нас п’ять чоловік збирається у тому селі, і ми нічого не можемо зробити!» Може, треба, щоб знову те рядно з неба спустилося, і Господь щось показав?.. Ну, я це образно кажу, але змінам має передувати відкриття! Бо можна щось робити самому, та воно не дасть ефекту. Перегорнемо трохи далі ті ж самі Дії Апостолів, і у 26-му розділі знайдемо історію вже про Апостола Павла, коли він стояв перед царем Агріппою і свідчив, як Бог до нього звернувся, коли він саме йшов до Дамаску гонити Церкву. Павло розповідав Агріппі: «Бог звернувся до мене і сказав: Я відкрию тобі, Я визволю тебе від поган та від людей з твого народу, які обізлилися на тебе (бо вони дуже сильно стоять у своїх традиціях); Я визволю тебе, і Я пошлю тебе, щоб відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло, та від сатанинської влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими». Читаючи це місце з Писання, ми можемо отримати справжнє відкриття! Отже, Апостол Павло каже: «Бог посилає мене до людей – для чого? – проповідувати, щоб їм відкрились очі». А навіщо їм мають відкритися очі? А там є й відповідь: ЩОБ ВОНИ НАВЕРНУЛИСЯ, ЩОБ ВОНИ ПОКАЯЛИСЯ.
Давайте, ми прочитаємо це ззаду наперед: жодна людина не навернеться і не покається, якщо їй не відкриються очі. А очі не відкриються без того, хто їм скаже слово. Правдиве покаяння відбувається в житті людини лише через відкриття. Зразу даю супутнє місце Писання – 1-ше Послання Івана, 4-й розділ, 9-й вірш: «Любов Божа відкрилась нам в тому, що Бог послав у світ Свого Сина, щоб ми отримали вічне життя». Тобто, для того, щоб отримати вічне життя, потрібно, щоб нам відкрилася любов Божа. Без відкриття любові Божої немає вічного життя. Можна ходити до церкви, виконувати різні християнські обряди, робити багато добрих справ, та, без відкриття про Божу любов, душа цієї людини піде до пекла! А що таке ця Божа любов? У чому вона проявляється? Його любов проявилася у тому, що Він послав на землю Сина Свого Однонародженого, щоб простити нам гріхи наші. Отже, любов Божа проявилася у тому, щоб дати нам прощення! Ми розв’язуємо рівняння: любов Божа є в тому, щоб дати нам прощення. А як я можу отримати відкриття про прощення? Лише переживши його! Якщо я не переживу прощення, то і не отримаю відкриття, що я прощений. Думаю, що кожному із вас знайоме це відчуття – переживання прощення. Знаєте, от ходить людина із ярмом, у депресії, пригнічена, сумна, та якоїсь миті вона переживає ту Божу любов і прощення і відчуває, як все це спадає з неї. Вона відчуває легкість на душі, примирення, свободу! Людина здіймає руки, починає молитися, славити Бога – в її душу прийшла свобода, минуле життя її вже не картає і не гнітить, депресія пішла, людина отримала відкриття! Вона плаче, співає пісні, хвалить Господа – бо пережила любов Божу! І у той час, коли людина отримує відкриття про любов Божу, вона стає наслідником вічного життя. І саме у той момент, у момент покаяння, в її життя приходять зміни! Не тоді, коли людина просто прочитала молитву покаяння, а коли вона пережила цю любов Божу. Це так зразу буде видно і відчутно по людині, що вона пережила це прощення, пережила дотик Божий, і з тієї миті вічне життя стало її надбанням, її насліддям!
Ось чому ми покликані звіщати це слово. Апостол Павло наставляв звіщати його, щоб зірвати ту пелену з розумів людей, щоб вони могли побачити, що це не просто релігія, а життя у Бозі. Бо можна жити на цій землі з гріхом, виглядаючи при тому примірним або зразковим християнином. І все буде виглядати нібито й правильно, та буде відчуватися, що щось не так. Подібна ситуація описується у Посланні до Филип’ян, у 3-му розділі з 18-го вірша: «Багато хто, яких я вам раніше ставив у приклад, про яких я вам казав, тепер говорю плачучи про них, що вони поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець – то загибель, шлунок – їхній бог, а слава в їхньому соромі. Вони думають лише тільки про земне». У Посланні ж до Колоссян у 3-му розділі з 1-го по 4-й вірші Апостол Павло наставляє віруючих: «Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі. Бо ж ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом. Коли з’явиться Христос, наше життя, тоді з’явитеся з Ним у славі і ви». Тобто, Апостол каже: не шукайте того, що на землі, а шукайте того, що вгорі, тому що це земне життя не дасть вам змін. Кожного дня ви будете бачити лише проблеми, хвороби, злидні, зло, ненависть, невдячність, несправедливість. І, коли концентруватися лише на тому, що є на цій землі, воно вас тиснутиме – гарантую, ви ніколи не будете щиро славити Бога! Вам не вдасться щиро молитися! Ви ніколи не будете Бога переживати! Піднімайте очі! А знаєте, коли ви зможете їх підняти? Коли Бог просвітить ваші очі і ви почнете бачити духовний світ. Як Апостол писав до Єфесян: «Молюся, щоби Бог просвітив очі серця вашого» (До Ефесян 1:16,18).
Візьмемо того ж самого Івана, улюбленого учня Ісуса. Коли він був засланий на острів Патмос, Бог йому показав блаженну книгу Відкриття, яку ми маємо у Писанні. І в цій книзі він звертається до Лаодікійської церкви: «Знаю, ви робите багато добрих справ, ви і там справедливо чините, і там, але вам багато чого бракує. І для того, щоб ти, церкво, могла бути успішною, могла розвиватися, мінятися, могла щось генерувати, я тобі раджу: купи мазь для очей, щоб, намастивши нею очі, ти могла бачити». Що бачити? Духовний світ. Коли ти бачитимеш реальні речі і матимеш відкриття від Бога, тоді ти почнеш щось робити – і воно запрацює, у твоє життя прийдуть зміни!
Повернемося до питання, яке ставилось на початку цієї проповіді: які зміни відбулися в нашому житті з того часу, як ми примирилися з Богом? І що було мотивом цих змін? Можливо, хтось із вас вже добрий десяток років ходить із Богом і вважає себе християнином, бо є членом церкви. Та кожного разу будь-які зміни даються вам дуже тяжко, ви витрачаєте свої сили і відчуваєте, що їх не вистачає! Ви вже так виклалися, та при цьому так мало чого досягнули в житті. Швидше за все, ви багато речей робили не по відкриттю, тому це не давало ніякого результату. А, якщо й давало, то це був мінімальний результат з великими втратами. І от ви дивитеся на когось іншого, бачите, як ця людина переживає зміни у всіх сферах свого життя, і думаєте: «І як ця людина встигає?» Я вам скажу: тому що треба йти до Господа і казати: «Господь, дай мені відкриття!» І це відкриття буде, як той бульдозер перед тобою, воно буде горнути, а ти лише йтимеш і управлятимеш. І Господь так благословлятиме твоє життя – ти будеш огорнутий Божою аурою. Через відкриття, пережиття, бачення, розуміння чогось приходять зміни; відкриття приносить пророче слово, як те чи інше потрібно робити. І, коли ти співаєш цю пророчу пісню, ти відчуваєш, як у духовному світі оці стіни рухаються, щось змінюється, відбувається генерація, відбуваються зміни!
Сайт: http://heavens.com.ua/
Автор проповіді: Володимир Андрощук
Редактор: Наталія Тітко
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
