Колись я сидів на груповій терапії у Павловці в Києві і розповідав про те, що я почав себе недобре, коли одягнув сутану і ходив у ній по місту, а всі на мене дивилися. Було таке велике бажання сховатися. Не знаю, що саме мене турбувало. Певно я почав себе негідним для того, щоб свідчити про Нього. А зовсім не те, що інші звертали увагу на мене. Я любив славу, я любив дівчат, любив справляти враження. Заради цього я фактично її носив. Євангеліє було лише засобом піару себе самого. Але Бог не дозволив щоб такій грішник Його проповідував. Через що і наслав на мене цю хворобу, щоб зберегти Свою Святу Церкву. Але тоді наш психотерапевт сказав, що ж тут такого поганого, щоб на мене звертали увагу.
Може проблема була у мому викривленому розумінні Євангелія, яке і позначилося на моєму здоров’ї. Бо говорити про якусь проблему, про саму хворобу певно буде свідчити знову таки про Нього, але вже проти моєї волі. Бо, якщо служіння в Церкві я обирав, то хворобу я ніколи не обирав. Лише мої гріхи є причиною того, що зі мною сталося. Моя впевненість у собі та нелюбов до інших знищили мою психіку. Бо так насправді Бог є Богом Любові, і ніяка хвороба не походить від Нього. Навіть стигмати, які є виразом Божої Любові у західній традиції є проявом добра і вірності. Навіть Хрест, якій Бог накладає на кожного з нас є можливістю любити. І хоча іноді здається, що Він чинить “зло”, насправді воно увесь час виходить на добро.
Коли Йосипові снилися ці загадки, а вони були від Нього, бо були пророцтвом, то все одно його пиха і те, як він ними користувався, свідчать проти нього. І йому потрібно було справді дозріти до того, щоб стати правою рукою фараона і спасти своїх братів і навіть батька. Так і хвороба, яка є ніби даром Бога, насправді є лише можливістю, і я можу використати її на зло. Ізолюватися від людей, покинути Церкву, стати самодостатнім, відвернутися від Бога. Навіть такій дар, як хвороба, може стати проблемою для самої людини. Тому тут важливим є те, що “тим, яких вибрав Він, усе співдіє на добро”, а ті, які не слухаються Його, нічого і не допоможе, навіть заступництво святих.
Може я тут пишу щось протилежне, що пишу завжди. Просто треба вміти розділяти. Розділяти повністю паралізованого, якій тішиться життям і страждає і тим, якій маючи хворобу не любить. Так само і здорового, якій живе для себе і піариться на фоні інших, навіть хворих і того хто ніби нічого не робить. І коли я пишу, що хвороба не походить від Нього, маю на увазі, що Бог ніколи не хтів, щоб ми страждали, Він хоче, щоб ми були щасливі і тішилися життям. Він не створював хвороби, але вона є наслідком гріха. Але Бог люблячи нас, допускає нам страждати, не забирає від нас Хреста, примушує нас дивитися на страждання тих, кого ми любимо. Чому Він так чинить? Багато хто намагався виправдати Бога, навіть у наш час.
Я просто зрозумів, що мене читають, мене слухають, а те, що я пишу можна використати як комусь заманеться. Ось я почав писати про Україну — не вгодив тим. Почалися дискусії. Хтів я цього? Я ніколи не вважав, що проповідь це переконання, хоча Апостол Павло пише так до Тита. Переконувати тих, кого можна зачепило, кому в серце потрапило Слово. Таких треба пильнувати. Таких треба берегти. Якщо є зерно, його треба ростити. Якщо зерна нема, треба готувати ґрунт — а раптом Бог щось посіє. На мою думку сіячем є лише Христом. Він може використати людину, але завжди Він є Тим, Хто дарує віру. В нас нема дару роздавати її, зате ми можемо просити Його.
Тому я не люблю проповідувати. Я вмію говорити. Писати. Говорити про себе, говорити про інших. В мене дуже сильна емпатія і дуже гостро відчуваю іншу людину, тому мені так добре з дітьми. Але я пасую перед брехнею, корисливістю і ненавистю — я не знаю, що з цим робити. Навіть розпач не є проблемою. Але коли людина є глуха — як ти відкриєш їй серце?! Тому і політичної програми я ніколи не писав. Я писав про тих, кого відчував і кого любив. Писав про тих, за кого любив і про кого думав. І чогось так почалося, що те, що я писав почало потрапляти не до тих, для кого я писав.
Але як говорив мій брат, значить це “зачіпає”. Ось і питання в мене: а для чого мені це? Так, я знаю, що все діється згідно з Волею Того, Хто керує світом і долями людей. І якби Він не хтів, то б не потрапив до неї і не був би в Церкві. Але мені зовсім не хочеться говорити людям про Бога, а особливо тим, які цього не хочуть чути. І хоча може саме за це Він мене спитає Там, а не про те, чим я хочу займатися і чого прошу у Нього, але все одно: мені ж треба теж знати, що з цим робити. Ось що мені відповідати про мій патріотизм, що мені говорити про політику та про інше. Треба щось знати, щоб говорити. А я хоча і читав багато книжок, до сих пір не знаю що треба говорити.
У дитинстві у мене була мрія бути священиком і любити людей, реагувати на їхні проблеми і допомагати їм. Я ніколи не думав про якусь суспільну роль. Я завжди хтів жити у своєму маленькому світі. І навіть тепер, коли я здійснив і так багато: я досить далеко відійшов від свого будиночка навіть з приступами хвороби (а все заради неї!), то мені все одно хочеться сидіти у закритому приміщенні з тими, кого я люблю. Ось тільки проблема в тому, що вони не зі мною. Але я не про це.
Я написав своє розуміння інвалідності і багато хто образився, бо те, що я написав для того, щоб виправдати Бога у своїх очах, для себе самого, не сподобалося тим, які б зовсім не хтіли приймати цієї ролі і брати цю участь. І тут у мене виник вибір, можливість для маневру. Залишитися вірним своїм ідеалам і тому образові Бога, якій я для себе відкрив, чи дійсно спробувати зблизитися з людьми. Так виявилося досить багато противників Католицької Церкви. І я міг би спілкуватися, вести якійсь екуменізм, але для цього я б мав визнати, що вони праві, відмовитися від своїх думок.
І так, як вірність Наді, свідчить про те, що я відмовляюся від усіх інших дівчат, так і вірність Католицькій Церкві матиме на мене проблему, що хтось мене “своїм” вважати не буде. А з інвалідами геть проблема, бо говорити про те, що страждання необхідне і Хрест веде до слави, теж не особливо усім сподобається. Ось якби я говорив про світле майбутнє, про те, що все буде добре, то тоді б певно у мене було багато друзів і родичів. Ось і стоїть питання: а чи не залишуся я сам? Наді нема, Церква щось не в пошані, здоров’я нема. Чи не варто спертися на щось інше? Чи взагалі варто переживати те, що я переживав, коли ходив у сутані по Черкасам і всі на мене реагували?
І як завжди я пишу для себе самого: таке в мене право! Я навіть і цю сторінку для себе самого: створюю альтернативну реальність пишучи те, як має бути. Я ж все-таки психічнохворий! Так, ось я краще залишуся сам, один, з приступами страху і переляку, аніж зраджу те, що я зрозумів і те, що я бачив. І те, що хтось цього не хоче приймати, а я надто слабкий для того, щоб бути самодостатнім усе одно нічого не змінює. Католицьку Церкву ніхто і ніщо не замінить. Хрест усе є необхідний для спасіння. Але саме головне, що Бог нас любить. Любить по-справжньому, без варіантів. Любить аж до пекла і Неба! І останнє: тіло необхідне для спасіння. І під словом “тілом” я маю як нашу матеріальну сутність, так і спільноту Церкву, так і присутність іншої людини. Бо тіло — це те, що єднає нас зі світом. Тобто не достатньо прилучитися до Бога духом, я маю щось зробити у цьому світі, навіть, якщо це стосується і самого немічного інваліда: він є потрібний. Бо тоді б картина не була повна і така чудова, якої її малює наш Люблячий Батько.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
- И проходя, увидел человека, слепого от рождения. Ученики Его спросили у Него: Равви! КТО СОГРЕШИЛ, ОН ИЛИ РОДИТЕЛИ ЕГО, что родился слепым? Иисус отвечал, не согрешил ни он, ни родители его, но это для того, ЧТОБЫ НА НЕМ ЯВИЛИСЬ ДЕЛА БОЖИИ. ... и сказал ему: пойди, умойся в купальне Силоам, что значит: посланный. Он пошел и умылся, и пришел зрячим. Ин.9-1,2,3,7.
К 42 годам своей жизни я достаточно ,,нахватался" своей душой грязи этого мира, от которой начал ускоренно ,,разваливаться" телом. К тому же сказалась родовая наследственность с ее устойчивыми болезнями, которыми щедро делятся предыдущие поколения с последующими. В данной временной точке я возненавидел этот мир напускной любви и жестокосердия, и себя, потерявшего даже то что имел. Я был в отчаянии, понимая, что остаток жизни будет проходить в отчаянной схватке с множащимися болезнями, которые в конце концов доконают меня, предварительно досхочу помучив меня напоследок. И тогда я обратился к Тому, Кто всегда выручал меня и от сумы, и от тюрьмы, и от смерти и иных ,,прелестей" земной человечьей жизни. Которого я редко слушался, да и то в экстремальных ситуациях. Он согласился помочь мне, так как я отказался от себя и своей жизни ради собственного же спасения. А через два месяца взаимодействия с Ним (я даже не знал, кто Он есть на самом деле) с меня полностью сошли все душевные и физические болячки, и в их числе: повышенное давление внутричерепное и артериальное, хронические боли в сердце, онемение конечностей, тик лица и тела, боли в суставах, хронический гастрит и язва желудка, судороги нижней части тела, варикоз вен, слабые легкие, душевные болезни с их депрессией, голосами и иной всячиной, которую едва сдерживал сверхусилиями разума. Что же я попросил у Него? Дать истинное разумение всего того, что происходит со мною и человеком в общем и таким образом придти под защиту Его спасающих законов и сил в познании их. Все это мне Бог дал сполна и в самом начале моего устремления к Нему. Так что у меня всегда на уме одно: поделиться полученным с желающими таких же превращений в жизни. Комментарий автора: Дякую, але мене це не цікавить.
олег лисица
2016-07-11 05:40:30
-и сбывается над ними пророчество Исаии, которое говорит: слухом услышите - и не уразумеете, и глазами смотреть будете - и не увидите, ибо огрубело сердце людей сих и ушами с трудом слышат, и глаза свои сомкнули, да не увидят глазами и не услышат ушами, и не уразумеют сердцем, и да не обратятся, чтобы я исцелил их. Мф.13-14,15. Знакомая женщина, православная по вере, знающая меня не один десяток лет, пару лет объявила мне, что я являюсь другом сатаны и дьявола. На мой недоуменный вопрос, откуда она высосала такие сведения, верующая в Бога ответила, что только лукавый может предоставлять человеку здоровье и всестороннюю безопасность в этом мире. Комментарий автора: Ні, Бог теж може, питання в тому: чого Він цього не робить?!
олег лисица
2016-07-11 15:50:00
- Кто имеет заповеди Мои и СОБЛЮДАЕТ ИХ, тот любит Меня, а кто любит Меня, тот ВОЗЛЮБЛЕН БУДЕТ Отцем Моим; и Я ВОЗЛЮБЛЮ его и явлюсь к нему Сам. Ин.14-21.
Как часто от верующих вы слышали, чтобы к ним явился сам Иисус Христос, да еще и с Отцом Небесным, сотворив при этом обитель качества Царства Божьего у человека?:
- Иисус сказал ему в ответ: кто любит Меня, тот соблюдет слово Мое, и Отец Мой возлюбит его, и Мы придем к нему и обительу него сотворим. Ин.14-23.
Любовь по Христу есть исполнение заповедей Его, а так как имеющие их на земле отказываются исполнять их под различными предлогами, то имеем то, что имеем, как любил поговаривать оборотень-пройдоха Леонид Кравчук, будучи президентом территории ,,Украина". Вот почему на земле нет этой Любви - некому исполнять указанное Богом. Пустыня на этом месте, безрадостная и унылая, хотя на внешней стороне ее кипит работа по скорой и праздничной встрече Господа всеми деноминациями. И все встречающие уже записаны в разряд спасенных и в сонм святых на небесах.Так что здесь ждать не стоит, а нужно попытаться достичь того, что есть Любовь Отца и Его Сына.
