Коли Христос говорить про Царство, то для Нього не має ніякої різниці щодо того, як є тепер і як буде колись. Нема ніякої відмінності. Ісус говорить: Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне. Це не якась далека перспектива. Це не якесь невідомо яке майбутнє. Ось це вже тепер. Вже тепер треба каятися, а не чекати старості та наближення смерті. Вже тепер Царство Небесне відкрите і є можливість потрапити до Нього. У Спасителя зовсім не має ніякої історичної, часової чи життєвої різниці щодо сучасного життя і Пришестя Царства.
Це можна пояснити тим, що Ісус Сам свідомо змішував ці поняття. Для того, щоб ми були увесь час у готовності. Так, Він не розрізняв у Своїй мові про зруйнування Єрусалиму і Останнім Судом, якому буде відданий світ. Але Христос у цьому має ту саму мету: Він говорить нам жити. Жити тепер. У Нього нема ніякої пасивного очікування. На це зверненні усі Його притчи. А Церква вже розтягнула цю “працю” очікування на все: якщо ти хворий, то терпи і чекай, якщо ти працюєш на роботі, то працюй і чекай, якщо ти вчиш, то вчи і чекай. Нема нічого щоб не могло допомогти нам у цій боротьбі за Царство в нас самих і в цьому світі.
Але саме сумніви руйнують це певне єднання. Бо віра є ніби позачасовим поворозом, якій єднає минуле і майбутнє, теперішнє і мрії. У вірі нема часу. Так як Сам Бог є поза часом. І це стосується усього. Апостол Павло забороняє сумувати за померлими, бо і їх приведе Христос. Таким чином, нічого не може стати приводом для смутку. Хвороба? Але уподібнившись Христу у стражданні, будемо царювати з Ним на Небі. Саме віра є ключом до всього.
Але повернуся до того, з чого я почав писати. Христос ніколи не був у розпачі. Навіть більше Він перестерігав Своїх учнів від цього, як від великого зла. Так, у Нього були моменти боротьби і страждання, так, що на Хресті Він навіть закричав: Боже, Мій Боже, чому Ти Мене покинув? Але ніде Він не виявляв тої поразки, які несуть зневіра чи розпач. Ніколи Христос не сумнівався і навіть не розглядав можливість поразки чи не здійснення того, чого Він хтів.
Так само і Авраам, якій мав обітниці Божі, чекав дуже довго на їхнє сповнення. Але Святе Письмо засвідчує про нього, що він повірив Богові і це було йому замість праведності.
Ми ж коли живемо у цьому бурхливому світі, покладаємо надії на щось у цьому світі: на Державу, на якусь людину, на розвиток справи, на гроші чи владу — і дуже обурюємося, коли наші сподівання не стають реальністю. А віра закликає нас покладатися лише на Бога. Від Нього просити милостей і очікувати допомоги.
Але дуже часто так стається, що ми очікуємо від Нього, а нічого не стається. Ми сподіваємося, а чудо не трапляється. Ми віримо, каємося, просимо, очікуємо, даруємо милостиню — і нічого! Зовсім нічого. Таке враження, що Він не те, що нас не чує — Його Там і не має.
І приклади Авраама чи Йова не дуже-то допомагають, коли втрачається сила і ми не можемо вже більше терпіти. Що нам до того, що Там десь існує Небо, якщо моя дитина тепер мучиться і страждає? Що мені до Вічності, якщо в мене тепер болить голова, а те, чого я хочу не дає мені спати ночами?
Тому це питання не може виразити чи пояснити словами. Перемінити людину і відкинути її сподівання. Тому і слова Ісуса про Царство Боже передували слова про покаяння. Не можна просто перекинути і втиснути наші сподівання у Царство Ісуса. Не можна очікувати що Бог сповнить Там усі наші сподівання. Це Царство Бога і Та все буде Боже. Це Його володіння. Дивно було б якби ми прийшовши до чиїхось володінь нав’язували Господареві нашу волю. Так само є і з Небо. Це не є моя проекція щасливого і мирного життя. Це не є мої мрії і сподівання. Це Царство Бога, Яке Він у Своїй Любові відкрив нам.
А для того, щоб увійти в це Царство треба зберегти умови входи до Нього. І умова так насправді поки одна “покайтеся!”. Тобто перемінить усі свої думки. Перестати думати про саме щастя у людських категоріях. Перестати сприймати те, що є за очевидне. Це саме Ісус скаже далі, коли уведе до рангу блаженних голодних, спраглих, бідних.
Коли ми усі споримо про те, що люди тепер не вірять, не ходять до церкви, не моляться. То мені здається ми усі забуваємо про те, щоб для того, щоб увійти в Царство не достатньо ходити до церкви, молитися чи зберігати пости. Треба змінити усе життя. Треба перестати жити по старому. І так насправді для того, щоб потрапити до Неба - мало ходити до церкви, постити та молитися. Не можна звести віру лише до виконання обрядів.
І нічого нема дивно, що людина не хоче нести свій Хрест, а через це виявляється, що і не хоче в Царство Небесне. Якщо вона обирає тепер насолоди цього світу, то нема чого дивуватися, що вона не хоче сидіти з кимось хворим чи працювати на роботі. Все дуже просто. Увійти в Небесне Царство хочуть всі, ще й до того зі своєю візією щастя, то дуже мало тих, які готові на якісь зречення, на якісь зусилля. Ніхто не хоче нести свій Хрест. А іншої дороги до Царства не має.
Мені здається, що саме в цьому і є проблема того, що ми не бачимо цього Царства і лише очікуємо Його. Бо ми не покаялися. Бо ми не очистилися від гріхів. Бо ще вирують у на пристрасті. Ще ми хочемо “свого” щастя і для себе. Ще нема в нас справжньої любові. Тому ми і не бачимо і не відчуваємо цього Царства. Саме гріхи є перепоною для того, щоб ми жили щасливі. Саме наші очікування, людські та неправильні, ведуть нас до розпачу та розчарування. І, коли ми відкинемо усю нашу житейську печаль і покладемо на Нього усі очікування, то зможемо зазнати щастя і укріпитися у вірі.
За все Богу подяка!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Стас, вы действительно веруете в Бога? И в Евангелие Царствия? И можете это свидетельствовать собой? Это прекрасно!
олег лисица
2016-05-30 17:43:43
Стас, до 2003 года я неоднократно погибал и умирал; и возвращался в эту жизнь, хотя и с большой неохотой (я понимаю тебя: крепись, мужайся, претерпевай ради цели!). Однако могу свидетельствовать и утверждать об истине: любая болезнь не устоит в человеке при приближении его к Богу и свету. Это - аксиома жизни и наше спасение. Комментарий автора: Мені цього мало. я хочу чогось більшого, аніж самого здоров’я - я хочу Любові!
олег лисица
2016-05-30 18:16:30
(Стас, спасибо тебе за ответ; он мне чрезвычайно дорог). К августу 2002 года я начал ,,рассыпаться" душой и телом (начали по полной программе одолевать душевные и физические болезни/одержимость этим миром). Взвесив все, я осознал к своему огорчению, что нынешнюю жизнь я попросту проиграл по всем направлениям. И тогда я проклял свою жизнь и этот мир, и обратился к Тому, Кто всегда и спасал, и увещевал, и совестил меня: Мне ненавистна моя нынешняя жизнь и мое нынешнее состояние души, но я знаю: Ты можешь все и все в твоей руке! я хочу войти в понимание Твоих спасающих законов, чтобы познать их и утвердиться в них. Это было в двадцатых числах августа 2002 года.
олег лисица
2016-05-30 18:22:33
Относительно любви к Богу и от Бога: любовь есть исполнение заповедей Сына Божьего (на полном серьезе с претерпениванием и победой над этим миром).
