Розділення Церкви

Бог покликав усіх до спасіння в Ісусі Христі. Чому ж так багато людей досі блукає в темряві незнання? Чи Церква не проголошує Христа?
Мене особливо турбують слова Апостола Павла про тих, які проповідують Євангеліє з лихих причин. Для своєї власної слави, через грошолюбство чи з причини власного звеличення та утвердження. І справа тут зовсім не в тому, що люди не хочуть слухатися Євангелія. Мене цікавить чи стає на перепоні сама постава проповідника. Якщо він наприклад грошолюбець чи перелюбник, то чи не стає він тим, якій стає на заваді для того, щоб люди покаялися і прийшли до повноти віри?
В Черкасах я мав можливість або мати контакти, або чути про проповідників, загалом протестантських, або і священиків, поведінка яких зовсім не відповідали тому, що вони мали проповідувати. Чи не є це причиною для того, щоб наші вороги говорили про те, що Бога не має.
Я недавно читав певні книги про історію Церкви і помітив одну цікаву деталь. Раніше єпископи і тим більше священики були ближче до людей. Тепер чогось так сталося, що єпископи, священики, пастори не є підконтрольні людям. Ніби саме священство відгородило їх від людей. Замість того, щоб служити і бути з людьми, вони стають ніби вищими. Чи так є насправді?
Цікаво, що якщо будемо приглядатися до Ісуса Христа, Єдиного Священика, то не можемо побачити в Ньому жодного прояву клерикалізму, щоб Він вивищувався над іншими. Навпаки Він миє ноги, йде до людей, самих останніх та відкинутих. Тепер же чогось деякі священики та пастори вважають, що люди мають приходити до них. Ми бо маємо Євангеліє і Таїнства, якщо хочеш, то можеш завжди прийти до церкви у визначений час. Чи для цього Христос їх обрав, а Святий Дух освятив? Чи може Церква якимось іншим чином будуватися, якщо священик не буде йти до людей? Як треба громадити людей?
Звичайно, я пишу не більше, аніж роздуми, бо я ані не збираюся сам цим займатися, ані тим більше з кимось сперечатися чи комусь вказувати, як йому треба чинити. В мене є моя частка, яку Він мені дав і я не збираюся нікуди йти. Я інвалід і тішуся тим, що маю. Але поринаючи в старі часи, бачачи діяння великих вчителів, чи пак Отців Церкви, я не бачу жодної різниці між тими часами і теперішніми. Тоді люди шукали Бога і тепер шукають. Тоді відверталися від Правди і тепер не хочуть її чути. Але чогось тоді Церква росла і розвивалася за рахунок тих святих великих пастирів, які вели Народ до Бога. А тепер ми не те, що не бачимо їх, але і сум мені приходить від поведінки тих чи інших очільників. Складається таке враження, що вони взагалі не хочуть, щоб люди приходили до церкви, сповідалися і бути в Церкві. Вважають себе володарями. Накладають те, що самі не роблять. Говорять про те, чим не живуть. Проповідують таке, про що не знають.
Мене завжди дивувала постава деяких протестантів, які з такою зухвалістю говорили про Богородицю. Чому? Для чого? Хай ти виріс на чистому” Євангеліє? Нехай ти нічого не знаєш, окрім Святого Писання. То для чого ти лізеш туди, куди тебе ніхто не просить? Складається враження, що головне для деяких воювати з іншими віруючими. Ось ті не так вірять, а ці погани. Хіба в цьому сенс проповіді? В нашій країні практикуючих християн така мала кількість, що треба плакати. Про це свідчить і корупція і повна недбалість всюди. Ми ж знаходимо час на те, щоб чубитися та напади одне на одного. Чого те, що я католик східнього обряду заважає мені спілкуватися з іншими християнами?
І ось тут мені здається, що зовсім не проповідь Євангелія є метою проповіді таких людей. Вони проповідують, бо їм так добре жити. На роботу не треба ходити. Строїш з себе великого вчителя, не маючи за собою жодної освіти. Створив свою церкву і можеш жити добре. Не треба лопатою махати. А якщо хтось тоді щось і каже, то легко прикриваєшся Словом Божим для приховування своїх недоліків.
Загинула і Візантійська Імперія, і Російська, які були дуже релігійні. Я вже мовчу про Ізраїль, якій вмів добре жити, прикриваючись своїм статусом обраного народу. Чи спасло це когось? Лише праведне життя дає надію на те, що ми доступимо благодаті. А ми ж любимо бути фарисеями. Я не такий. Не сплю з ким попало, молюся. Ось і досить такої “побожності”. Чи так є насправді?
Моє місто ставить себе віруючим. Хватає свідків, які наповнюють вулиці. Церков, які постійно будуються і робляться ремонти. А в місті нічого не змінюється. Люди, як пили, так і п’ють. Ті, які нічого не робили, не працюють. (я зараз не про інвалідів). Виходить що Церква стає ніби ковчегом для своїх. Нікого не цікавить, що там відбувається, у цьому світі, якій гине.
Мені огидно проходити повз церкви, які ніби виставляють свою радість. Ось ми люблені Богом. У нас нема проблем. Ці усі слова “служіння”, “пастор”, специфічні терміни. А потім закінчується неділя і вся ця горстка розчиняється і від неї не залишається і сліду. Ніхто не встане у маршрутці. Не має ані доброти, ані любові. Про яке тут милосердя можна говорити?!
Мені приходить на думку одна історія, яку мені розповів мій друг. Що йшли після Служби на автобус, то одна бабця впала і її всі затовкали, так спішили додому. Для чого таке християнство? Для того, щоб постити, бо я хочу бути стрункою? Мені здається, що це все велика профанація.
В нашій країні, яка урочисто святкує Воскресіння Христове; певно ніде так ніхто не п’є, може окрім москалів — у нашій країні головною програмою на телебаченні є “Екстрасекси”, “Партачов”. Я вже мовчу про штучні квіти на кладовищі та усі ці світські святкування. Де ви протестанти? Де ви такі релігійні православні? Ладно, нас мало. Спільнота католиків в Черкасах є мала, хоч нас і три спільноти. Де ви, які наповнюєте великі зали і святите паски цілий день? Де ви? Здається мені, що прийдеться вам відповідати за те, що ви нічого не робите, а стільки говорите.
Ось я зі своєї позиції, тих людей, які не пізнали Бога, не зустрілися з Ним, лише мають можливість дивитися на Церкву — пишу те, що бачу. Може це і неправильно. Треба вірити в Святу Католицьку Церкву. Але по-перше це стосується спільнот протестантів, а по-друге віра в Церкву походить з віри в Нього. Хто ж не має цієї віри, той дивиться на людей і не бачить за ними Бога: чи це не є сумно? Коли людина приходить в церкву, а не бачить там Бога? А бачить те, про що я писав? Бездіяльність, порожні розмови, і навіть гріхи.
Мене так насправді не цікавить Церква, а тим більше протестанти чи православні. Я не збираюся Її реформувати: хай про це болить голова у червоних шапочок. Я тішуся тим, що мене Там приймають, що я можу сповідатися, причащатися, молитися. Я просто пишу з позиції тих, які знаходяться поза Церквою. Чому я обрав собі таку позицію? Чому замість того, щоб захищати чи проповідувати Церкву, я пишу ніби проти Неї? Та тому, що Бог мені визначив таке місце. Я не священик, я не несу жодної відповідальності. Тому з такої позиції, мені хочеться, щоб усі мої брати та сестри прийшли до Церкви. Бо лише в Ній спасіння. Але ось через деяких суб’єктів важко когось туди затащити.
На останок хочу поділитися останніми враженнями з подорожі. Я був на свячення, коли в Церкві з’явився новий священик. То мав можливість перебувати у спільноті священиків, дияконів, семінаристів. То хтів би подякувати Богу та їм за це свідоцтво їхньої віри. Там священики були дуже близько людей. Я вже не говорю про те самого неопресвітера! Справді було дуже захопливо чути те, чим вони ділилися, що вони переживають, чим займаються, що роблять. Тому я зі свого боку просто молюся за них. Щоб вони були відкриті на дію Того Духа, Якій веде Свою Церкву. Щоб завжди були тими, хто відкриває Церкву для інших, а не закриває Її для інших. Хай Бог благословить вас!
Щодо мого власного міста, то я сподіваюся, що Бог колись торкнеться і його. Що колись православні з’єднаються з нами в Католицькій Церкві. Що протестанти покаються і прийдуть до Церкви. І потім ми всі разом зможемо свідчити про Христа. Боротися з корупцією, з недбальством, з нелюдяністю бюрократії особливо в освіті та медицині. Тоді почнеться справжня битва за людські душі. То я думаю диявол дуже радіє такому розділенню тих, хто вірить в Христа. Тоді можна буде почати поліпшувати життя інвалідів, виховувати дітей, боротися зі злом та лінню, розпачем в душах інших.
А тепер нам всім не до цього. Бо ми позакривалися у своїх церковках і намагаємося якимось чином вижити, відділяючись від цього світу та одне від одного.

Розділення ЦерквиПроповеди

Розділення Церкви
Проповеди