У світлі останніх змін щодо обрядів Омивання ніг у Великий Четвер, які здійснив Папа Франциск, я хтів би звернути увагу на роль жінок у Церкві та світі.
Тепер стало дуже актуальною темою у ЗМІ жіноче священство. Чи може бути священиком жінка? Заперечуючи це Церква апелює до Євангелія. Однак ми знаємо, що в наш час усе стало дуже відносним і ця тенденція проникла у релігійне життя протестантизму, так що маємо тепер навіть єпископів-жінок.
Одразу зазначу, що не визнаю жодного священства у протестантських церквах. Тому відповідно і ці жінки, які одягають літургійну одежу для єпископів, звичайно такими не є.
Однак питання набагато ширше. Його не можна звести до простої психології. Ніби жінка може бути щасливою лише коли її люблять, а сама вона підкоряється чоловікові. Бачимо, що реальне життя ставить жінку в такі умови, які нічого не мають спільного з психологічними установками. Як саме жінка має виховувати двох дітей, коли її покинув чоловік? І можна строїти з себе Партачова і говорити про те, як має бути — але подивімося в очі правді: є так, як є і дуже часто нічого не можна змінити. І справа навіть в тому, що розвалені подружжя не склеїти і любов так просто не повернути.
Церква знає багато гідних жінок. Я хтів би тут зазначити лише двох. Анфусу, мати святого Йоана Золотоустого та святу Марію Бертиллу Боскардін. Вони довели, що жінка може добре виховати дітей, залишитися вірною Любові і прожити гідне життя сама, без чоловіка.
Але у питанні зі священством питання йде про щось більше. Не про людську природу, яку підтримує і наповнює благодать. Мова йде про справжню Божу благодать. Думаю ніхто з нас не буде заперечувати, що такі справи, як прощення гріхів та перетворення хліба і вина на Тіло і Кров Христа, не є людськими та у нашій владі.
Щодо протестантів, то в них все просто: так як пастор не має ніякої особливої влади, то відповідно гарно говорити і вислуховувати інших може і розумна гарна жінка. Мова йде не про стать, а про сутність священства, яке протестанти втратили.
Але як бути з роллю жінки в Церкві? Чи може жінка справді керувати? Адже вона може добре виховувати дітей, вчити Катехизму, гарно співати! Вона дуже часто вміє краще любити, аніж найкращий чоловік. І справа зовсім не в психології. Бо я говорю про Церкву.
Мені здається, що Папа впроваджуючи ці зміни, хтів саме підкреслити, що жінка тепер особливо потребує любові. Справа не в тому, що Ісус омивав Апостолам ноги і таким чином готував їх до великого служіння священства. Це наприклад не спасло Юду від зради, така покора Спасителя. Навпаки саме Причастя стало для нього приводом падіння. Отже, чистота серця не досягається зовнішніми актами.
Я чогось думаю, що те, що сьогодні зробив Ісус, для Нього зробила жінка. Навіть в більший інтимний спосіб, так що це обурило учнів. Тому для мене питання місця жінки в голові з’явилося після цього уривку Євангелія. А тепер ще й Великим Четвер і зміни Папи.
Чи є настільки сильне приниження, як омивання ніг, виявом Любові? До чого може опустити чоловік, священик, жінка? Чи може семінарист сказати, що він закоханий і йому сподобалася дівчина? Чи може правда бути очищенням? Чи можу я сам настільки схилитися, щоб любити так? Чи спроможна людина любити, навіть коли її відкинули і зрадили? І тим більше у інтимній сфері почуттів?
Питання стоїть надто гостро коли починає стосуватися гріха. Наскільки священик може наближатися до жінки. Які межі існують для того, щоб їх не переступати? В цьому постать священика в дособорові часи була дуже чітка і визначення. Тепер же священик став надто близьким до людей. Він нічим особливо не відрізняється від інших людей, за виключенням моментів самого священицького служіння. Так само і у інших відносинах: де починається фактична зрада. Коли ти спиш не зі своїм чоловіком, чи коли ти почуттями належиш іншому?
Але повернуся до самого чуттєвого питання. Наскільки людина однієї статі може наближатися до людини іншої статі. Чи не потрібні нам бар’єри, які б нас утримували від гріха? Чи не руйнує Христос правильні природні закони, коли починає говорити про Любов? Чи не стає священик, якій проявляє більше уваги проблемою почуттів для молодої чи навіть і не молодої дівчини? Чи не треба нам берегтися почуттів? А тут грішниця омиває Ісусові ноги, а Папа дозволяє мити ноги жінкам!
Мені здається іноді, як легко було б жити у тому світі, якій намагалися створити фарисеї. Все чітко визначено. Кількість кроків, постава. Можна б було наповнити це все любов’ю і залишити. Але Христос Своєю поведінкою усе це руйнував. Він дозволяє зривати колосся у суботу. Зцілює. Дозволяє наближатися до Себе грішникам і митарям. Усе те, що робили фарисеї, цей Наглий Галілеянин вважає непотрібним і зайвим. Він навіть починає сперечатися з ними, ставлячи Себе понад їхні приписи і зносити реальні установи. Його Церква не далеко пішла від Нього. Дозволила малювати Ікони, відмінила Старий Завіт і почала жити Своїм, Євхаристійним життя.
То чи спроможен чоловік так любити? У Сомерсета Моема є оповідання про одного проповідника, якій навертав грішницю і сам потім впав в гріх, переспавши з нею. Чи не може такого трапитися і з нами? Чи не надто ми захоплюємося справами, які до нас не належать? Чи не для того Церква так мудро розвивала і використовували усі ці засоби спілкування і правила?
Але ми бачимо, що вони усе одно не допомагають. Священика виховують стільки років у семінарії, а потім він знаходить дівчину і полишає це все. Так само легко може розвалитися і міцна родина. Контроль над статевим потягом і почуттями постійно вислизає з-під нас. Ми ніби маємо все, господарі життя і володарі долі, аж ось — і все ти вже належиш іншому. Постійно про неї думаєш. Не можеш без нього жити.
Чи не постає на цьому фоні Ісус якимось бездушним. Його ні до кого не тягнуло. Він не відчував потреби у комусь. Хто слухає Моє Слово, той Мені і рідний. Такій собі інтелектуал цілком зациклений на своїй роботі.
Невже Христос справді такий? Як же Він тоді навернути цю грішницю, якщо таким був?!
Усі ці мої роздуми насправді не мають ані кінця, ані краю. В мене таке враження, що я ходжу довкола і далеко. Але питання залишається гострим. Як так любити, щоб не впасти в гріх? І при цьому зберегти усю повноту людяності. Святий Франциск Сальський відіслав кохану дуже далеко. І приписи Церкви говорять про те, що жінка єпископа мала їхати в далекий монастир. Отже загроза певної сильної спокуси нікуди не дівається.
Але я думаю, що Христос може справді нам дати силу любити так. Бачити її щодня, мати зможу торкатися навіть її, але не бути поруч. Чисте серце, яке бачить Бога, спроможне подолати природній потяг тіла. Ми самі не можемо. Тому і не маємо лізти в таке. Однак Він може дати таку благодать. В Його Волі зберегти усю нашу природу і вдосконалити її благодаттю. Хіба Він це не показав у Собі Самому, бувши без гріха? Отже це можливо. Питання лише в тому, як цього досягти. Які методи для цьго застосовувати. І врешті-решт для чого це треба.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
тiльки укріплячись в Господі- це можливо.Ми можливо 10 відсотків знаэмо що таке любов тому так нам тяжко це зрозуміти.В більшому пізнанні Господа і буде відповідь
Неведомыми путями - Tарасова Наталия Моему мужу прислали этот рассказ из Германии, а я подумала, что кому-то из рускрязычных людей будет он интересен, поэтому немного "обработала" его и опубликовала.
