 Ну от і все...
Заплакане лице.
У жмені грудка,
Родина в смутку.
Обнявшись,дві сестри,
Утішитись вже не могли.
Лиш повторяли,
Як би Христа ми дочекали.
Наш Лазар,брат,
Він був би серед нас.
Його хвороба б не здолала
І смерть до себе б не забрала.
А очі дивляться у даль,
Христос,Христос,ну поспішай.
Ти Друг наш,Ти Учитель,
Ну як тепер ми будем жити?!...
Та вечір тихо догорав,
Надії всі з собою забирав.
У горі,дві сестри
У бік села пішли.
Ну от і все...
Дай Боже пережити горе це.
І кожний день їх дім
Нагадував про брата їм.
Ось це любив,
В ось цьому він ходив.
Як важко згадувати те,
Чому ж життя таке важке?
Четвертий день
Зустріло соняшно село.
Знайомий голос вчувся,
Учитель,любий...повернувся.
Упали в ноги,
Ковтаючи розпуки сльзи.
Марія,Марта,
Згадуючи брата.
Заплакав сам Ісус,
Він Лазаря був кращий друг.
Відкиньте камінь,
Наказав,від ями.
Шепоче Марта,Боже,
Там запах не хороший.
Чотири дня пройшло,
Як тіло похоронено було.
Піднісши очі в небеса,
Христос просив в Отця
Для Лазаря життя,
Що би утішилась сімя.
О друже,Лазаре,
Ми ждем тебе,виходь!
У острасі народ...
Від гробу відступив на крок.
Усі страхаючись чекали
І дихання своє затамували.
Лиш тільки дві сестри,
Гіркими плакали слізьми.
Не вірячи самим собі,
У тій завмерлій тишині.
Побачили,як з гробу,
Воскреслий йде у бік натовпу.
Воскреслий він!...іде!
Невже у нім життя живе?
О...як він поспішає,
Ісус,Ісус його чекає!!!
О Господи!То ж чудо,
Дивіться! Віруйте всі люди!
Бог милість проявив,
Померлого він воскресив!
Мішають звязані пелени,
А сестри усміхнені.
Спішать до брата,
Щоб в радості обняти.
Щасливі дві сестри,
Вже надивитись не могли
На свого брата...
О,Саваоф,Тобі вся слава!
Де літери шукати,
Які слова вкладати?
Щоб радість ту
На цих сторінках описати.
Що в тім далекім,
Ізраїльськім селі,
Серця повнила,
Великі і малі.
Пройшло по тім
Багато років.
Століть широких,
Проминуло кроків.
Та серце повниться хвалою,
Завязаний,коли із пеленою.
Гріха,спішиш,
Упасти до Господніх ніг.
Він скаже ніжно,
Зі мною житимеш,дитино,вічно.
Протягне руку вірно
І вестиме тебе постійно!
Тетяна Брощак. травень2015.
|
