Я не знаю чому так буває,
Такі світлі стрічаються люди,
Але мить - і їх вже немає;
Не знайдеш, хоч шукала б усюди.
Я у роздумах, серцю так тяжко,
Чому, Боже, що це зі мною?
Чому, Боже, чому є так важко,
Чи не вірю, що я є з Тобою!?
Я не знала людей - лиш розмова,
Лиш розмова, та в серце запали.
Їхній погляд, жести та мова,
Мені жити наснаги додАли.
Хто вони і звідкіль - я не знаю,
Але, вірю, спасенні Тобою,
Боже, щастя для них я прохаю,
Бережи їх Своєю рукою.
У житті збережи від упадку,
В час важкий не лиши сиротою,
Живучи, хай живуть у достатку, -
Утішаючись, Боже, Тобою.
... І я вірю: побачу їх знову,
Там, Спасителю, в вічних оселях,
Разом пісню співатимем нову, -
Будь же з нами наш Бог, наша Скеля.
|