Певно у цих словах уся сутність Євангелія. Ми говоримо про Божу Любов. Про те, що Бог спас нас. Але не часто справді задумуємося над справжнім значенням усього цього.
Ні, з вдячністю готові прийняти думку про те, що Бог настільки нас любить, що Сам страждав. Ми готові сприймати це як те, що нас не спіткають ніякі біди, що в нас все буде добре. Ми це сприймаємо як якійсь оберіг. Ні, ми готові співчувати Христу, ані самі не готові таким самим чином любити.
Останнє перечитав історію одного священика. Лоренцо Скуполі. Він написав одну з найкращих книжок з духовного життя. Він був несправедливо звинувачений (а хай навіть і справедливо!), відсторонений від служіння і зарахований до стану простих монахів. І так протривав майже усе своє священицьке життя. Лише в кінці його життя він був реабілітований (а це значить, що вирок був несправедливий!).
І читаючи цю історію, я здивувався його витримкою, те, що він не зламався, що зміг перетривати. Що саме в ці роки він досяг такого рівня, що зміг написати цю книгу. Але якщо б мені хтось би запропонував саме такий варіант мого життя, то я б ніколи не погодився.
Коли у молодості я мріяв про те як би я спокійно десь би жив, молився, читав книжки. Мені було б достатньо якогось кута на горищі в селі. Не знаю чим би я там займався, але мені здавалося, що саме в цьому щастя. Що саме там би я був ближче до Неба. Не знаю що саме це все означало. Принаймні такі у мене були мрії в дитинстві.
І ось тепер я маю все те, що хтів. Цікаво що я сам ніяк до цього не прилучився. Я все життя навпаки йшов до іншого. Мені було дуже самотньо у дитинстві, тому я усе своє свідоме життя намагався перебувати там, де весело та гучно. І ось я чомусь опинився саме в таких умовах, про які мріяв у своєму дитинстві. Чому так? І тепер коли я дивлюся на своє життя, то воно мене зовсім не влаштовує. Але я не можу втекти від цього хреста. Ні, я б звичайно б хтів, але від себе не втечеш. Бог дав мені пустку і саме неї я маю наповнити Любов'ю. Пустку свого життя.
Але почав писати знову про себе, хоча починав з Христа. Ісус мав страждати. Такий лейтмотив у знаходимо багато разів у Євангеліє. Про це пише Апостол Павло, Петро, про це говорить Сам Ісус учням з Емаусу.
Мені здається це самі головні слова християнства. Що Христос страждав. І в нас так насправді не має ніякої іншої кращої можливості для того, щоб довести свою любов, як страждати. У стражданні не може існувати ніякої користі, бо страждання вже і так очищує. Саме по собі, воно є таким, що його звичайно можна забруднити, однак ні в чому іншому людина не може бути такою чистою. Смерть, страждання відкривають саму широку дорогу для любові.
У всіх прагненнях, надзвичайних мріях і звершеннях людина може втратити любов до інших, до Бога надто просто. Її просто знищить наш егоїзм, наше захоплення власними силами та зусиллями. Але з стражданням не так легко це зробити. У стражданні людина ніби не належить сама до себе, вона десь віддається болі. Людина позбавляється саму себе. І ось саме в цей момент людина може відкрити на любов, тобто забути про саму себе, а думати про іншого, про Іншого.
Мені здається, що людина завжди буде нещасна доки буде дивитися на себе. Лише тоді вона зможе стати щасливою, коли подивиться на інших. І страждання дає цю можливість. Воно зовсім не дає можливості для того, щоб дивитися на себе. Ні, ти звичайно можеш жаліти себе. Але на довго тобі це допоможе? Ти все одно ніяк не покращиш свій стан. Провокуючи інших на теплоту та жалість, ти все одно не перестанеш страждати. Страждання не можна зменшити. Його можна прийняти і віддати. Пожертвувати. Пережити.
Допомога хворим має включати можливість прийняти своє життя таким як воно є, разом зі стражданням. Допомога і доброта до хворих має бути можливістю пережити їм те, що їй випало.
Раніше я думав, що людину ніколи не можна кидати. Що обов'язково треба бути з тими, кому погано. І я не розумів, коли людина закривалася, не хтіла нікого бачити, хтіла бути собою. Я знаю, що я чинив інколи неправильно. Не дав людині свободи, порушував її. Навіть Бог так не може чинити! А я намагався. Я у цьому каюся. Я визнаю. Що людині може бути настільки погано, що вона просто вже не може знести присутність іншого. А потім я зрозумів, що Бог десь також знаходиться у такій ситуації. Нам буває погано і ми відвертаємося від Нього. І Він нічого не може чинити! Мені здається це найбільший біль Бога. Не тоді, коли Він Сам страждав на Хресті. А тоді, коли Він усе зробив для того, щоб ми були з Ним, а ми цього не хочемо. І саме цей біль є найпекучіший. Біль від того, що грішник не розкаюється і гине. Так, як Давид плакав за своїм сином.
До чого я це писав? Хоча ми цього не бачимо, однак життя святих це добре засвідчує. Страждання є необхідне. Поєднане з любов'ю воно є страшною силою. Цього не можна пізнати інакше, як на досвіді.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
