Початок першого листа святого Йоана починається дуже високими словами. “те, що
ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого наші руки доторкалися”.
Безперечно, всі ми маємо якийсь досвід Бога. На загальному, людському рівні ми всі
досвідчили любові батьків, приязнь друзів, захоплення від почуттів, радість праці та
творчості, милування природою. Але Йоан пише про щось більше. Про певний
специфічний досвід. Досвід Воплоченого Слова, про “Слово життя”. А у чому воно? У
тому, що “вічне життя, яке в Отця перебувало — нам об'явилося”. Яким же чином ми
зустрічаємо з цим Словом? Ми вже не можемо бачити Ісуса своїми очима, бо Він
вознісся. Йоан не переносить цей аспект у площину містагогічну. Він не говорить, що
ми зараз зустрічаємося з Ним у Таїнствах. Йоан говорить про віру. Тобто Йоан, сам
як той, хто зустрівся з цим Словом, передає нам цю вістку - “що ви мали спільність і з
нами”. Отже, Об'явлення не закінчується, воно продовжується через Церкву, тих, хто
проповідує Ісуса Воскреслого.
Для нас це дуже важлива риса в тому, що ми не є першими. Ми не видумали собі
свою віру. Ми отримали її як дар від інших. А вони теж не самі її придумали. Вони теж
її отримали. Може в інший спосіб, аніж ми. Але все-таки зустріч з Богом починається
з того, що Бог виходить на зустріч людині. Кожному в свій власний спосіб.
Це велика таємниця, яку ми не можемо зрозуміти логічно. Бо логічно, це завжди усім
однаково. Як то казав дідусь Ленін “кожному по чайнику”. А у Бога це не так. Комусь
Він дає багато, але потім багато вимагає. А комусь взагалі нікому нічого не дає.
(Інколи так здається). Я думаю, що ця таємниця не тільки не принижує людину і
ставить її в особливому індивідуальному світлі. Але вона і підносить Бога, Якій має
настільки Сили та Мудрості, що любить кожного окремо, різною особливою любов'ю.
Далі Йоан говорить про ніби дуже просту річ, яку однак нам, грішним, дуже важко
прийняти. Бог є Світлом, тотальним і незаперечним. У Ньому не має і не може бути
ніякого примирення, компромісу з гріхом, зі злом. “У Ньому немає темряви”. Для нас
це безперечно дуже страшна правда. Адже ми є грішні, в нас живе гріх. Отже, ми є
відкинути, маємо бути відкинути Богом, Якій не може бути поруч з гріхом. Йоан
застерігає нас від усіляких спроб якось самим позбавитися цього протиріччя —
придумувати собі, що ми не є грішні. Йоан не говорить про іншу можливість, яка
однак зараз є дуже поширена: не визнавати себе грішником. Але ця спроба є надто
слабкою людина насправді знає, що вона слабка і грішна; в ній живе зло, якого вона
можливо сама не хоче. Тому людина робить іншу спробу: змінює образ Бога.
Говорить, що Він недобрий, злий, або навіть зовсім байдужий. Ці різні спроби ми
можемо побачити у поганстві. Найкращі поганські релігії говорить про фаталізм,
тобто про сліпе визначення хто буде спасенний, а хто загине; та про метапсихоз,
можливість очищення через перевтілення. Але для юдея усе це недопустиме. Він
знає, що Бог добрий, а людина зла. Це людина покинула Бога, відвернулася від
Нього. Щодо цього нема жодних сумнівів. Апостол Павло, як дуже гарний
представник юдаїзму, прекрасно описує цей стан. Для Йоана це вже немає такого
значення. Він знає, що Бог Сам усуває цю перепону. Він Сам простягаю руку для
спасіння людини. Він не тільки дивиться з висоти на людину, але і любить її. Тому
для Йоана приховувати свій гріх просто нелогічно. Навпаки Йоан позитивно дивиться
на гріх, він для нього не є жодною перепоною на шляху до Бога. Перепоною є
брехня, неприйняття того шляху, який пропонує Бог.
Однак Йоан не грається, для нього спілкування з Богом має основу у виконанні
заповідей. Тобто нема жодного протиріччя між моральними вимогами та радість
спілкування з Богом. Саме це доводить Йоан - “ви спізнали Того, Хто споконвіку, ви
сильні, ви перемогли лукавого”. Для нього утвердження у благодаті є якраз тим
засобом для того, щоб виконувати заповіді. Перебування з Богом, також позбавляє
нас темряви, разом з тим вводячи нас у світло.
Для Йоана є дуже актуальною темою, ниткою того де проходить межа між світлом та
темрявою — це любов до брата. Ненависть відкриває нам правду, що ми у темряві. А
“спільність з одним одним” це є якраз тим виміром для Йоана що ми з Богом.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Ночь на вокзале . - Николай Зимин Вы помните ? Ночь на вокзале
Была так скучна и длинна .
Вы в светлом сидели зале ,
Напротив большого окна .
В тьме ночи носились звуки ,
Я помню их не один ...
Прощайте же . Жму ваши руки ,
Я вас , милый друг , не забыл .
