Подивився гарний фільм, але нікому б його не пропонував би передивлятися. Але у будь-
якому разі хтів би написати певні висновки, які я для себе зробив. А також хтів би самого для
себе пригадати ті свої враження, які у мене ще були до цього фільму.
1. ми усі обираємо своє життя. Ми несемо відповідальність за те, що ми обираємо. Навіть
якщо ми не робимо конкретних вчинків, однак ми несемо відповідальність за свої бажання та
прагнення. Ісус про це дуже конкретно говорив, коли сказав що перелюб не обов'язково
звершується у конкретному вчинкові, але навіть у думці. Перечитайте Нагорну проповідь.
Тому відсутність можливості для вчинення гріха не вважається у Божих очах, як якесь
зменшуюче значення. Від того, що ми чогось не маємо і через це нарікаємо — це говорить не
про нашу чеснотливість, а про нашу слабку волю, яка не виражається у вчинках, чи злих чи
добрих. Щодо цього Святе Письмо вважає таких людей взагалі не принадних до Царства, бо
“Царство береться силою”. Тому для мене нема насправді різниці між великими людьми, які
проживають багато грошей і не живуть любов'ю та тими, хто сидить і нічого не робить, а
увесь світ вважає якимось непотрібом: і ті і ті є грішниками.
Тому ми так само відповідаємо за свої мрії і бажання. Ці рішення можуть прийматися десь
там на рівні волі, але навіть за ці рішення ми відповідатимемо перед Богом. Тому таку
важливу уваги Ісус і Апостоли, а за ними і усі вчителі Церкви ставили саме на серці.
Проблема не в тому, що ми невірні Богу, проблема в тому, що ми вірні десь там у глибині
нашого єства, що ми навіть цього до кінця не усвідомлюємо. І не так просто викорінити це з
такої глибини. А щось я не про те почав писати.
2. Що мене завжди дивувало це те, що світські люди, скажімо відверто грішні люди ніколи
цього не скривали, вони визнають і признаються до своїх гріхів. У нашому побожному
середовищі люди не такі готові до сповідей та щирих розповідей про себе. Не знаю звідки це
береться, але усі ми намагаємося виглядіти кращими, аніж ми є. Не знаю, може це є
причиною того, що серед релігійних людей такими гарними стають вади фарисейства і
лицемірства. Насправді важко знайти серед віруючих якусь людину, яка визнає свої гріхи.
Навіть наші Сповіді схожі на те, що винні усі інші, але не я. А у світі це якось набагато
простіше. Так, можливо люди просто шукають якогось визнання, виправдання. Але в будь-
якому разі вони усе одно ближчі до правди. Так вони не живуть так, як треба, а ми що
живемо так?! Але вони чогось це визнають, а ми ховаємося, бо ми ж віруючі! Тому для них
не було жодною проблемою відкинути свої гріхи, коли вони зустрілися з Безмежною
Любов'ю. Натомість дуже великі проблеми виникли у фарисеїв, такі, що вони навіть вбили
цю Любов!
3. Дивлячись цей фільм я зрозумів одну просту річ. Усі ми страждаємо у своєму житті,
відчуваємо розпач та самотність, нас усе не влаштовує. Ця пустка є певною проблемою для
нас. Ми прагнемо щастя, але не відчуваємо його. Однак якими нещасними є люди, які лише
наповнюють своє життя грошами, матеріальними добрами, або навіть алкоголем,
наркотиками та сексом. Я тут безперечно висловлюю свою думку, але мені здається, що
духовні цінності є більш приємними і кращими, аніж задоволення, яке може давати тіло. Такі
речі як секс чи наркотики ніколи не підуть у порівнянні з такими цінностями, як молитва,
читання, спів і взагалі відносини з Богом. Навіть більше я скажу, що такі вартості, як
подружня любов, дружба, спілкування є більш гарними ніж алкоголь. Саме тому люди і
заповнюють своє життя такими низькими цінностями, бо за справжніми, більш цінними
треба дуже сильно боротися і змагатися.
Тому чесно я не розумію тих людей, які так сильно страждають від того, що не мають
грошей, якихось приємностей чи низьких радостей. Треба страждати лише через відсутність
любові, того, кого ти так сильно любиш, що не можеш без неї жити. Якщо вже неодмінно
треба мучитись, то лише заради великих та справжніх цінностей.
4. Хтів тут, наче ненароком, торкнутися такої непопулярної теми, як вади, пороки. Як
називає їх отці Церкви пристрасті. Проблема їх полягає у тому, що вони в певній мірі
паразитують на природних потребах людини. Так потреба у безпеці та впевненості у
майбутньому може привести до того, що людина стане рабом грошей. Щоб забезпечити себе
та своїх рідних людина може поставити собі поставити мету у здобутті якомога більших
грошей. Так людина стає невільником грошей, вона думає лише про них, яким чином їх
заробити. Вона відчуває неспокій через те, що мало їх має. Про це говорив Ісус, коли казав,
що кожна людина, яка чинить гріх невільник гріха і лише Він може звільнити людину від
цього. Людина може бути невільником не лише таких на перший погляд поганих речей, як
секс, наркотики чи алкоголь, а і таких банальних речей, як влада, спілкування з іншими,
перегляд передач та читання книг. Усяке добро, окрім Бога, може стати для людини таким
собі божком, і зробити з самої людини свого раба. Такий стан речей у цьому світі після
первородного гріха. Як то кажуть, усього мало, а усіх багато. І тому людина перестає бачити
інше добро, воно зациклюється лише на своєму “добру”, на своїй ваді. Вона вже не може
відчувати спокійний повів вітру, для неї просто спілкування вже не має ніякої цінності, а такі
речі, як любов і співчуття стають важливими, якщо принаймні не заважають головній меті.
І для того, щоб усе це вирвати з серця людини не достатньо лише зусиль самої людини,
потрібна ще благодать Божа. Але скажу інакше: тут може бути достатньо самої благодаті
Бога, але частіше Бог кличе людину до співпраці з Собою. Він вимагає від людини зусиль!
Але насправді це є дуже велика проблема, таке приневолення людини закриває людину від
справжнього щастя, від любові, від Бога. Мені дуже шкода таких людей, але мушу визнати,
що у цю категорію попадаю геть усі, навіть я. Мало знайдеться тих, які не мають великих
вад, але все одно мають якісь більш дрібніші проблеми. Але від усвідомлення цього аж до
повного визволення — ціла дорога життя.
5. Ще що я зауважив під час перегляду фільму, що гроші, добробут чи влада і сповнення
прагнень не приносять спокою на душі. Чи не тому наші можновладці вдаються до
наркотиків та інших заборонених задоволень, що не мають спокою. Психологія багато
говорить про це, яким саме цього досягнути, чого позбавитись і до чого прагнути. Вона
вважає, що людина стане щасливою, коли задовольнить усі свої потреби. А як бути з тим, що
людина має потребу у Бозі, яку не може сповнити у цьому світі? Виходить безвихідь! І тоді
постає питання: хіба не легше через це притупляти це прагнення і справді пити, курити та
робити інші справи, які вбивають душу?! Як останнє читав, пише один отець — коли надто
піклуватися про тіло, то занедбується душа, коли ж навпаки треба розвивати душу, треба
відібрати трохи у тіла. Як казав мій духовний отець такі рішення щодо гріхів не змінюють
ситуацію. Людина починає пити, п'є і п'є, а проблема усе одно не вирішується. Що ж я в
кожному разі не осуджую тих, хто п'є через розпач у цьому житті. Міг би навіть сказати, що
я б може і сам би пив, якби здоров'я дозволяло, але нажаль. Та в тому і полягає християнська
концепція християнства, що ми маємо надію. І тому відкидаємо ці вчинки, як негідні тих, хто
надіються. А що інколи впадаємо у переступи, то щиро жаліє перед Богом за них і просимо
інших за нас молитися.
|
