Так важко інколи щось народити. У тобі бушує безліч думок, якихось відображень, відкликів на ті події, які відбувають навколо: емоції інших, їх переживання дійсності — усе це проходить крізь мою душу, але проходить боляче.
Колись один мій друг сказав, що справжнє народжується в муках. Не можна написати щось дійсне, якщо не пережити це і пережити десь трагічно. Величне народжується у надзвичайних умовах. Ти ніколи нічого не напишеш, коли сидиш спокійно і нічого тебе не турбує, тебе все влаштовує і ти всім задоволений.
Але разом з тим не кожні муки можуть народити щось дійсно варте уваги. Певно проблема криється в тому, що усе це може бути банальним та мізерним. Величне — це щось понад буденністю та звичайним відношення до життя. Так, десь геніальне межує з хворобливим і ненормальним, бо і те, і інші переходить кордони простого і нецікавого.
Якже вирватися з цього колообігу реальності? Як написати щось дійсне і реальне, таке що зачепить іншу людину? Хоча може і не в тому полягає геніальність, щоб воно впливало на інших. Може геніальне в тому і полягає, що воно не просте, не звичайне, а має глибину, якусь таємницю, якійсь внутрішні простори.
Як увійти у цей простір? Як досягнути того, що так манить і заворожує? Як пережити надзвичайне і неймовірне, тим більше якщо твоє життя просте і нічим таким не вирізняється?
Для мене це має двоякий момент. З одного боку пережити, а друге — це виразити, надати цьому форму. Багато людей намагається пояснити геніальність. От, наприклад, психіатри усе пояснюють обміном речовим у тілі. Я ж, як людина віруюча, визнаю простір духа, тобто такої дійсності, яка хоч і залежить від тіла, однак усе одно більше пов'язано з Самим Богом.
У цьому біда сучасного атеїзму, що люди не бачать нічого поза тим, що є на видноті. Ми ж віруючі визнаємо, що є щось таке, чого ми не може доторкнутися, побачити, пізнати якимись нашими відчуттями чи провести над ним досліди. У цьому головна відмінність між вірою чи атеїзмом.
Але повернуся до простого відображення, творчості. Щось штовхає людину до того, щоб щось робити таке. І на цьому шляху людина вдосконалюється. Але розвивати можна лише те, що ми і так маємо, наче зерна у нашій душі.
Отже, питання як писати не є теоретичним, а практичним; хоча теорія намагається систематизувати, звести до купи те, що і так відбувається. А ось самій поштовх, причина і мотивація є десь поза людиною. Людина не може пояснити цього. Лише у вірі вона може відчути, доторкнутися до Того, Хто її примушує до дії.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Почему Христос омыл ноги ученикам - Николай Погребняк Причастие или вечеря Господня - сейчас в подавляющем большинстве церквей её принимают формально, по обряду, поэтому и закрыта Благодать. В некоторых церквях моют друг другу ноги (эти тоже поступают по обряду) - для них тоже закрыта благодать Причастия. Чему научил Иисус Христос учеников, когда омыл им ноги?..
Поэзия : Я не стыжусь распятого Христа. - Valentina Prokofjeva « Я должен и Еллинам и варварам, мудрецам и невеждам.
Итак, что до меня, я готов благовествовать и вам, находящимся в Риме.
Ибо я не стыжусь благовествования Христова, потому что оно есть сила Божия ко спасению всякому верующему, во-первых, Иудею, потом и Еллину.
В нем открывается правда Божия от веры в веру, как написано: праведный верою жив будет.
Ибо открывается гнев Божий с неба на всякое нечестие и неправду человеков, подавляющих истину неправдою.» (Рим.1:14-18)
Теология : Дневник по 1 посланию к Коринфянам - Николай Погребняк Сия книга не является ни теологическим исследованием, ни сборником проповедей – это дневник. Апостол Павел категорически осудил разделение и блудодеяние, возникшие в Коринфской церкви, в ответ коринфяне отвергли его, обвинив в жестокосердии и желании главенствовать. После отвержения Павел пишет послание, в котором еще раз увещевает коринфян одуматься и оставить свои грехи.
