Два печенья, половина шоколадки
После завтрака остались на столе.
Хоть и лето, мать сказала: "За тетрадки!
Потрудиться не мешало б в тишине".
...Через время, оказавшись вновь на кухне,
Мать заметила, что шоколадки нет.
Никого здесь больше не было, как будто,
- Нет, не я! - таков у сына был ответ.
Говорит она тогда спокойно очень:
- Значит так, ты здесь пока прервись,
Подойди-ка лучше к зеркалу, сыночек -
Полчаса постой пред ним и присмотрись!
Слез со стула и вразвалочку врунишка
С головой поникшей к зеркалу пошел.
И - о, ужас! Доказательств много слишком -
Осмотрев себя, он сразу их нашел.
Вокруг рта - следы и пятна шоколада,
Крошки были и на правом рукаве...
Захотелось убежать скорей, но надо
Полчаса побыть с собой наедине.
...Оправдания бессильны - вот "досада",
Бог нас видит каждый день и каждый час.
Наша праведность - как крошки шоколада,
Слово Божие - как зеркало для нас.
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 3277 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.