Едіт Штайн ( св. Тереза Бенедикта від Хреста). Світло у темряві.

«Християнин, зв’язаний з Христом, залишається непохитним навіть у найтемнішу ніч, коли Бог здається далеким і коли почуваєшся покинутим… Треба сказати: хай вершиться воля Твоя навіть посеред найтемнішої ночі».
Едіт Штайн.

Едіт Штайн народилася 12 жовтня 1891року у Вроцлаві, і стала одинадцятою, самою молодшою дитиною у заможній єврейській родині. Коли дівчинці було півтора роки, її батько Зігфрид помер. Мати Едіт – Августа, була жінкою відважною та енергійною. Вона прийняла на себе керівництво фірмою чоловіка, і завдяки своїй працьовитості і таланту до комерційною діяльності досягла того, що фірма розвивалася та проквітала, а її семеро дітей (четверо діток подружжя Штайн померли ще немовлятами), хоч і зростали без батька, але не знали, що таке злидні. Час показав, що Едіт наслідувала материнські риси працьовитості та практичності.
Інша справа була з побожністю та вірою. Якщо її мати була прикладом глибокої віри у Бога, і виховувала дітей у любові, привчаючи їх до молитов і до виконання посту та обрядів, то у собі Едіт не помічала гарячих та щирих релігійних почуттів. Щоправда, з раннього дитинства вона була переконана, що покликана до чогось великого, прекрасного, хоча і не уявляла собі, до чого конкретно.
Після того, як Едіт закінчила початкову школу та ліцей у Вроцлаві, вона рік прожила в домі своєї старшої сестри Ельзи, у Гамбургу. Ельза, та її чоловік Макс були переконаними атеїстами, і ці переконання перейняла від них і п’ятнадцятирічна Едіт, припинивши молитися і відмовившись від віри у Бога. Це рішення було не раптовим (два роки до цього дівчинка переживала духовну кризу), і хоча Едіт була чесної у своїх роздумах, наступний шестирічний період атеїзму у своєму житті вона сама назвала «гріхом радикального невір’я».
Взагалі, Едіт дуже багато працювала над собою, ретельно виконувала усі свої обов’язки і наполегливою працею й підкоряючи почуття волі та розуму майже завжди досягала поставлену перед собою мету. В 1911 році вона стала однією з не багатьох дівчат, що поступили до Вроцлавського університету і розпочали там своє навчання. Два роки вона вивчала психологію, історію та німецьку філологію. У 1913 році вона перевелася в Геттінген, щоб вчитися у відомого філософа Едмунда Гуссерля, засновника школи феноменології. Більшістю його учнів були євреї, і сам Гуссерль за походженням був єврей, що виховувався у протестантських традиціях, але не був глибоко-віруючою людиною.. Феноменологія була новим філософським напрямком, що привів багатьох до християнства (знаючи те, як багато його учнів стали католиками, Гуссерль жартував, що заслуговує на те, щоб католицька церква канонізувала його, як святого). Пануюча в ті часи ідеалістична філософія Канта зводила будь-який людський опит та природу Бога до чисто суб’єктивних понять. Але Гуссерль, навпаки, підкреслював можливість пізнання об’єктивної реальності, в тому числі і надприродної. Таким чином, Едіт зрозуміла, що у неї є можливість пізнання існування Бога, якого неможливо побачити.
Але її наверненню сприяли не лише філософські роздуми, а й приклад моральності життя її нових друзів – християн. «…Люди… - згадувала вона – з якими я кожного дня зустрічалась, на котрих дивилася з захопленням, жили цією вірою. Тому вона заслуговувала, принаймні, на роздуми». Мир, спокій і любов, що наче розповсюджували навкруги себе її віруючи знайомі, непомітно торкалися Едіт, змінюючи її душу.
У 1915 році, ще не ставши християнкою, Едіт тимчасово припиняє навчання для того, щоб відправитись на фронт сестрою милосердя Червоного Хреста (Йшла перша світова війна, багато її друзів-студентів пішли у армію). П’ять місяців вона служила пораненим солдатам та інфекційним хворим, і тільки після цього повернулася до університету. У 1916 році вона захистила докторську дисертацію по філософії у професора Гуссерля отримавши найвищий бал, і, як винагороду за винятковий талант – посаду асистента професора.
ЇЇ духовні пошуки продовжувались. Едіт читає Новий Заповіт, ознайомлюється з творами таких відомих християнських богословів як св. Августин та св. Тома Аквінський. В 1917 р. на війні загинув її друг – Адольф Райнах, доцент, співпрацівник Гуссерля, який був для Едіт провідником у пошуках правди і який напередодні відправлення на фронт разом з дружиною прийняв хрещення. Його удова Анна попросила Едіт привести у порядок рукописи свого покійного чоловіка. Приїхавши до Анни, Едіт очікувала побачити молоду жінку у великій депресії, але з подивом помітила, що, не дивлячись на біль втрати, Анна зберегла спокій духу і взагалі наче не потребувала на те, щоб хтось її втішав.
Приклад глибокої віри Анни Райнах став для Едіт Штайн чітким вказівним знаком на шляху до християнства. Але до прийняття остаточного рішення залишалося ще п’ять довгих років роздумів і пошуків. Після року праці разом з Гуссерлем Едіт відмовилася бути у нього асистентом. Вона публікує кілька власних книжок, і після чисельних доповідей на філософських симпозіумах стає одною з найвідоміших представниць європейської інтелектуальної еліти.
Врешті решт, пошук істини привів Едіт до остаточного рішення стати християнкою. Це трапилося літнім вечором 1921 року, коли вона гостювала у своєї подруги – протестантки Ядвіги Конрад-Мартіус та її чоловіка, з котрими товаришувала ще з часів навчання у університеті. Коли Ядвіга з чоловіком якось залишили Едіт саму, вона, щоб не марнувати час, взяла з книжкової полиці незнайому їй книжку. Це була автобіографія св. Терези Авільської. Книжка так захопила увагу Едіт, що вона читала її цілу ніч. Через цей твір їй раптово відкрився Бог в особі Ісуса Христа, не Бог філософів (далекий, абстрактний, Якого можна шукати довгі роки та й так і не знайти), а Бог живий, близький, люблячий, що Сам віддає Себе людині, бажає спілкування з нею, і прагне подарувати їй справжнє щастя. Коли Едіт дочитала книжку до кінця і закрила її, то мовила «Це – Правда» «це – істинна»
В ту саму ніч вона твердо вирішила прийняти хрещення і стати християнкою-католичкою. Ця подія відбулася 1 січня 1922 р. в церкві св. Мартіна в Бергцабернє. В той день Едіт віддала своєрідну подяку двом жінкам, що вплинули на її остаточне навернення. Приймаючи хрещення, вона взяла собі ім'я Тереза-Ядвіга, на пам'ять про св. Терезу Авільську та свою подругу-протестантку – філософа Ядвігу Конрад-Мартіус, в домі якої пізнала правду, і яка, до речі, з радістю погодилася стати хресною матір’ю для Едіт Штайн, що придало обряду глибоке екуменічне значення.

Якщо до свого навернення Едіт мріяла про щасливе кохання, про створення родини, тобто, про просте жіноче щастя (те, що цім мріям не дано було збутися, вона пізніше прийняла як волю Божу) то зразу після хрещення вирішує цілком присвятити своє життя Богу, і, наслідуючи св. Терезу вступити до жіночого чернечого ордену босих кармеліток. Але певні обставини змусили її відкласти вступ до ордену на майбутнє. По-перше, її духовні наставники радили Едіт використати свої інтелектуальні здібності та викладацький талант на користь людям живучі у світі. По друге, прийняття чернецтва спричинило-би глибокий біль її матері, що була, як говорилося вище, ревною юдейкою. Тому Едіт принесла приватні обітниці цнотливості, бідності та послуху і стала вчителькою німецької мови в ліцеї сестер - домініканок. З дня хрещення Едіт щоденно приймала участь у Євхаристії, в неї був постійний сповідник. Палаючи любов’ю до Христа, вона тільки Йому присвятила всю свою педагогічну, викладацьку та літературну працю. Едіт робила все можливе для реформування тогочасної освіти, перекладала на німецьку мову книги св. Фоми Аквінського та кардинала Н’юмана, в 1928-1932 роках читала лекції в різних європейських університетах. Вона також виступала за гідність жінок, вказуючи на те, що їх інтелектуальні та духовні можливості не є меншими, ніж в чоловіків, і що вони мають повне право на самореалізацію у громадянському та суспільному житті, на вибір професії та право голосу. Намагаючись підвищити свій науковий рівень, у 1932 році Едіт Штайн отримує посаду доцента у Німецькім Інституті Наукової Педагогіки у Мюнстері.
Але головним є те, що вона пише власні книжки, присвяченні найрізноманітнішим питанням – від складних філософських праць до спогадів і містичних роздумів, але мета кожної з котрих є одна: розповісти людям правду про Бога, про найважливішу в світі істину, якою є Христос.
Неможливо у рамках короткої статті передати всю красу, всю мудрість творів Едіт Штайн, що примушують читача замислитись над найважливішими питаннями та проблемами власного життя. Але щоб зрозуміти це хоча б частково, доцільно процитувати її роздуми щодо таїнства Євхаристії:
«Коли здобуто віру в Євхаристійну правду – пише Едіт на завершення твору «Будова людської особи» – і таку віру практикують, тоді починається взаємодія Бога і людини, щоб привести цю людину до її блага… Зважившись йти передбаченою для нею дорогою спасіння, людина внутрішньо відкривається ласці, через що ласка може в ній діяти. Це відбувається в найрізноманітніших формах – може бути просвічення розуму, котре чинить зрозумілими і плідними правди віри, перед тим сліпо прийняті… стає можливим справжнє каяття з його очищаючою і оновлюючою силою; можуть показатися нові завдання і водночас розкритися внутрішні джерела, які дають мужність і силу звернутися до них і долати всі перешкоди».
Ці слова Едіт - не сухі теоретичні роздуми, а пережитий на практиці емоційний досвід, переосмислений розумом. Її внутрішні джерела з прийняттям християнства дійсно розкрилися, і вона гідно виконала всі завдання, поставленні перед нею Богом.
Але мабуть саме мужність у здоланні перешкод привели Едіт до справжньої святості. Цих перешкод було чимало на протязі усього її життя. Але з часом їх ставало дедалі більше. У 1933 році влада в Німеччині остаточно перейшла до рук нацистів. Навіть просто бути євреєм ставало небезпечно, а про те, щоб представники єврейського народу мали можливість займати високі (в тому числі наукові) пости чи посади навіть і не йшлося. Ніби відчуваючи, що на її батьківщині нацисти вдадуться до геноциду євреїв, вона намагалася привернути до цього увагу папи римського Пія ХІ, і написала до нього лист, з проханням видати спеціальну енцикліку, що засудила-би гітлерівський атеїзм та антисемітизм. Добре розуміючи, що над нею нависла небезпека, Едіт, замість того, щоб емігрувати до Америки (в неї була така можливість), 15 квітня 1934 року приймає чернечій габіт у кармелітському монастирі, що в Кельні, прийнявши ім'я Тереза Бенедикта від Хреста. Через чотири роки вона складає довічні обітниці.
Подальше її життя, це довгий шлях на добровільну Голгофу. В монастирі вона молиться і продовжує свою письменницьку працю. У 1936 році Едіт була дарована велика радість, коли її рідна сестра Роза прийняла католицьке християнство. Через два роки вони разом таємно покинули Німеччину, оскільки лишатися там надалі було вкрай небезпечно, і знайшли притулок в Голландії, у кармелітському монастирі, що знаходився в містечку Ехт. Там Едіт продовжує молитися за свій нещасний народ, за визволення Германії та Європи від влади Гітлера, за гонителів та переслідуваних. Там вона пише свою останню працю, яка стала її лебединою піснею – «Пізнання Хреста» - геніальне вивчення богослов’я та творчості св. Іоанна від Хреста.
У 1941 році нацисти окупували Голландію. З 15 вересня 1941 року окупаційна влада примушує сестру Терезу Бенедикту носити жовту зірку Давида з написом «Єврей» та регулярно відзначатися у гестапо. 26 червня 1942 року голландський єпископат оприлюднив пастирське послання з різким протестом проти масової депортації євреїв та їх переслідування. У відповідь окупаційна влада наказала заарештувати тих євреїв-католиків, що перебували на території Голландії. Було заарештовано 242 особи, серед них – Едіт та Роза Штайн.
Другого серпня 1942 року біля Кармелю в Ехт з’явилися двоє офіцерів СС, і наказали, щоб Едіт Штайн та її сестра Роза залишили монастир на протязі п’яти хвилин. Обурені голландці зібралися перед монастирськими брамами, але не в їх силах було врятувати сестер. Одна з жінок чула, як Едіт мовила до Рози: «Ходи, йдемо за наш народ». Разом з іншими євреями-католиками їх направили у концентраційний табір Вестербург, у північній Голландії. Надалі їх чекав Освенцім.
Один з працівників концтабору у своїх спогадах свідчив, що Едіт відрізнялася від інших в’язнів внутрішньою силою і спокоєм, і що замість того, щоб нарікати на свою долю, вона весь свій час віддавала служінню нещасним жінкам і дітям, що перебували з нею, іншими словами, поводила себе як справжня свята. «Розмова з нею - пише він – була подорожжю до іншого світу. В ці хвилини Вестерборк переставав існувати». Коли цей чоловік довідався, що Едіт відправляють далі на схід, до Освенціму, то спитав її, кого можна повідомити про неї, і до кого можна звернутися про допомогу. Власне він сам мав намір телефонувати високопоставленому представникові жандармерії, щоб замовити слово не тільки за Едіт, а й за інших охрещених євреїв, що були разом з нею, сподіваючись, що факт хрещення може полегшити долю нещасних. «Ні – відповіла Едіт, - не треба цього робити. Чому я або наша група маємо бути винятком? Чи не в тому, власне, полягає справедливість, щоб ми не мали користі з того, що є охрещеними? Якби я не поділяла долі інших, справа усього мого життя була-б знищена».
7 серпня 1942 р., в вагонах для худоби, їх вивезли в Освенцім, і там, майже відразу по прибутті, вона, відомий філософ та науковець, авторка прекрасних книжок, приклад для багатьох, світло в темряві, була цинічно приречена на страшну смерть у газовій камері. До останньої хвилини життя вона носила чернечу кармелітську одежу. Її тіло спалили в крематорії. Земне життя Едіт Штайн закінчилося, почалося життя вічне. На тому місці, де вона зустріла смерть, встановлена металічна дошка з цитатою з її творів: «Любов стане нашим вічним життям…»

Вірну до кінця, у 1987 р. Едіт Штайн, сестру Терезу Бенедикту від Хреста, було зараховано до ліку блаженних. 11 жовтня 1988 р. папа Іоанн Павло ІІ канонізував її, через рік вона була оголошена сопокровителькою Європи. «…не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють свічку, щоб поставити її під посудину, але на свічник, - і світить вона всім у домі» (Мф. 5. 14-15). Ті, що запалали світлом Христової віри при житті, світло тих не згасне і після їхньої смерті. І смерті для них немає, бо святі - це зірки на Небі, що вказують нам шлях до батьківщини через бурхливе життєве море. На спомин про сестру Терезу Бенедикту від Хреста, і на похвалу Господа нашого Бога, я закінчив. Амінь.

Едіт Штайн ( св. Тереза Бенедикта від Хреста). Світло у темряві. Публицистика

Едіт Штайн ( св. Тереза Бенедикта від Хреста). Світло у темряві.
Публицистика