Благодарю Тебя, Господь,
За вечер этот,
За то, что Ты коснулся вновь,
Наполнил светом.
За то, что дал душе покой,
Она затихла.
Ей хорошо вдвоём с Тобой,
Летит молитва.
У ног Твоих душе – приют,
Земля исчезла.
Твою живую воду пью,
Бог милосердный.
Мне трудно здесь, томлюсь душой,
Ах, если б в небо,
Где навсегда найду покой –
Исчезнут беды.
У ног Твоих, мой Бог, замру,
Душой ликуя,
И дом небесный обрету,
Скажу: «Люблю я…»
Благодарю, Господь, Тебя
За вечер этот.
Ты, вновь лаская и любя,
Наполнил светом
И я опять, как много раз,
В любви купаюсь.
О, мой Господь, меня Ты спас!
Я восхищаюсь!
В Тебе вся жизнь и полнота,
Ты - Бог небесный.
Мне счастье быть с Тобою дал.
О, так чудесно!
О, мой Господь, благодарю
За это счастье.
Любима я, и я люблю,
И пусть ненастье.
Но мне тепло с Тобой, мой Бог,
И буря стихла…
Летит к престолу Бога вновь
Моя молитва.
Галина Мерзлякова,
г. Киров Россия
Стихи пишу давно, вышли два сборника "Прославляю Тебя из огня" и "Подари мне, Господь, небеса" Готовится к выпуску третий.
Благодарю Господа за великую милость ко мне. e-mail автора:galya.merzlyakova.55@mail.ru
Прочитано 2497 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Проза : Копье Судьбы. - Sergei Chernyaev Уважаемый Читатель. Я написал этот рассказ–мечту в форме информации, т.к. меня часто спрашивают(ли) о Копье Судьбы.
Я написал то,о чем я немного знаю.
Спасибо.
