Мені завжди було цікаво, чому люди по різному відносяться до Бога? Чому одні люблять Бога по справжньому, щиро, та всюди показують цю любов, а інші люди – хоч і називають себе християнами, проте їм вистачає лише час від часу з’являтися на богослужінні, зрідка молитися та читати Біблію, і практично нічим не служити для Бога? Коли ми дивимось свідоцтва людей, які так низько впали у своїх гріхах, які були на крок від погибелі і потім, як Господь їх витяг з болота гріха – мене вражає, на скільки ці люди віддано служать Богові, яку велику любов вони проявляють до Господа. Чому є таке розмежування між людьми? Відповідь на це питання дав сам Ісус і у нашому тексті. Ці слова мені дуже подобаються. Вони є правдивими. І вони заставляють і нас з вами задуматися над їх значенням.
З одного боку, добре, що ми не алкоголіки, наркомани і самі останні грішники, але чому у нас так мало любові до Бога? Чому ми не на стільки палко любимо Господа? Невже Бог нам мало пробачив, невже наші гріхи є зовсім маленькі?
Це дуже гарна історія, яку описав Лука. Можна щиро порадіти за ту грішницю і негативно поставитися до вчинку фарисея. Але чи розумієте ви, що цією історією Ісус показує два типи людей, два відношення до Бога віруючих людей: праведники, які визнають себе грішними і грішники, які рахують себе праведними? Читаючи ці всі події, кожен має задати собі питання: до якого типу людей можу віднести себе я? Нажаль, у сучасному світі більшість вважає себе за праведників, добрих і хороших людей, яким мало є в чому каятися. І лише невеличка частина людей може прирівняти себе до тої грішної жінки, яка визнавала свої провини, каялася в них та хотіла змінити своє життя.
Я думаю, Бог так спеціально влаштував, щоб та грішниця прийшла до Ісуса саме в той момент, коли Він був у домі у фарисея. Дуже гарний контраст. Дуже яскравий приклад тут змальовано.
З одного боку фарисей, грішник, який вважав себе праведним. Як Ісус каже, що він навіть води не запропонував, щоб помити ноги, не привітав поцілунком, як то було прийнято, не намастив голови Ісуса оливою, також за тодішнім звичаєм. Не відомо, для чого взагалі той фарисей запрошував Ісуса до себе додому. Просто накормити? Чи, можливо, похизуватися своєю праведністю, розповісти Ісусу, який він хороший? І коли та грішниця почала витирати ноги Ісуса, фарисей в думках почав ще й звинувачувати Ісуса, що Той не виконує єврейської традиції і занечищує себе через дотик грішниці.
Цей образ фарисея дуже добре змальовує нам тих людей, які зовнішньо шанують Бога, але в серці залишаються не наверненими. Скільки сьогодні є таких людей, які зовнішньо виконують якісь обряди, традиції, до церкви ніби ходять, свічечки ставлять, хрестяться, шанують Бога, бояться Його, але в серці таких людей немає покаяння, немає визнання своїх провин, немає прийняття Ісуса за свого Спасителя. Людина може правильно виконувати всі релігійні обряди, але нічого не знати про спасіння, яке приніс Ісус. Людина може називати себе християнином і з повагою відноситися до християнства, але не розуміти головного вчення Ісуса. Людина може ідеально вести себе в церкві, але в душі недолюблювати всіх тих грішників, які погрузли в болоті гріха. Про цього фарисея можна сказати, що він був грішником, який видавав себе за праведника.
Чи не схожі і ви на таких людей, як фарисей з нашої історії? Чи не є і ви грішником, який вважає себе праведним? Чи визнаєте свої власні провини і чи вірите, що вони на стільки численні, що ви ніколи не змогли б відплатити Богу за них? Чи визнаєте ви, що тільки Ісус міг дати вам прощення ваших провин та оправдання? Чи по справжньому любите Ісуса за ту велику благодать, яку Він дає для вас і те прощення, яке ви маєте в Ньому?
З другого боку нашої контрастної історії є грішна жінка, яку всі знали як блудницю. Напевно, у своєму житті вона не раз порушували всі заповіді. Вона знала це. Вона знала, що не достойна, що багато має гріха, але вона прагнула очистися, хотіла, щоб Господь змінив її життя, простив її гріхи. Ця грішна жінка показала набагато більше своєї любові до Господа, як той фарисей. Він навіть води не подав, аби омити ноги Ісуса, натомість та жінка омивала ноги Ісуса своїми сльозами і витерла їх своїм волоссям. Фарисей не привітав Ісуса поцілунком, натомість та жінка цілувала ноги Ісуса. Фарисей не намастив голову Ісуса, вона ж вилила дорогоцінне миро на ноги Ісуса. Ця жінка зробила все, що вона могла, щоб показати, що вона розкаюється у своїх гріхах та бажає змінити своє життя. Грішниця показала на скільки вона любить Господа, на скільки багато їй було прощено. Я не знаю як, але в глибині свого серця, вона відчула прощення. Вона відчула, як тяжкий камінь провин та бруду був забраний з її серця. Вона відчула полегшення в душі. І в знак своєї вдячності для Господа, вона зробила такий поступок. Дивлячись на такий поступок тієї жінки Ісус каже: «Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить». Цю жінку можна віднести до іншого типу людей – праведники, які визнають себе грішниками.
Чому поведінка цих двох людей так відрізняється? Чому ніби праведний фарисей так холодно віднісся до Ісуса, а грішна жінка – показали такий теплий знак своєї любові до Господа? Чому сьогодні люди так само по різному відносяться до Господа? З нашої історії бачимо, що справа тут у відношенні до гріхів: кому багато прощено – багато люблять, кому ж мало прощається, такий мало любить.
Але, брати і сестри, чи справді люди є такі хороші, що їм так мало потрібно прощати? Невже той фарисей з нашої історії був таких хороший, що в нього було мало гріхів? Найбільша проблема і полягає в тому, що люди не хочуть бачити своїх гріхів, багато хто вважає себе хорошим.
Чому люди в наш час не проявляють належної любові до Господа? Не через те, що люди мало згрішили. Навпаки. Просто вони не хочуть бачити своїх гріхів. Кожна людина є грішна, і в кожної людини є величезна купа гріхів, за які мав помирати Христос. В однієї людини це можуть бути видимі та явні гріхи, як у тої жінки, в іншої людини скриті гріхи – як у того фарисея. Хтось визнає куріння за великий гріх, а хтось має набагато більше гріхів, які не так воняють. Але одна людина визнає свої численні провини і кається в них, а інша, може ще більша грішна людина – не визнає їх і не хоче розкаюватись.
Результат цього – є наша любов до Господа. Відразу видно людину, її любов до Господа, якщо Господь простив їй гріхи. І відразу видно людину, яка вважає себе хорошою, і яка рахує, що її гріхи були незначними.
Як ви вважаєте, на скільки ви любите Господа? Як саме ви доказуєте свою любов до Того, Хто перше полюбив вас і помер за ваші гріхи? Що ви робите, щоб показати вашу любов до вашого Спасителя? Це дуже серозні питання, і якщо ви не можете знайти відповідь на ці запитання, якщо ви не маєте тої належної любові до Господа, тоді потрібно подумати, чи дійсно ви отримали прощення.
З ким би ви могли ототожнити себе – з фарисеєм чи грішницею? Щоб ви робили б, коли Господь з’явився б вам? Впали б на коліна і почали просити прощення, чи стали б чекати, щось від Господа, ніби Він ще щось винен вам за те, що ви такі хороші, і нічого поганого не зробили?
Ми не знаємо на скільки грішна була та жінка, яка прийшла до Ісуса, але я впевнений, що не на багато більше ніж той фарисей, просто вона визнала свою гріховність і Бог їй простив її гріхи. Фарисей же не міг, чи скоріше не хотів того зробити. Вірно сказано, що самий пагубний гріх – рахувати себе безгрішним. Біблія відносно цього каже, що хто визнає свої провини і кидає їх, той буде помилуваний.
Якщо і ви все ще думаєте, що Господь простив вам мало, то ви найбільший грішник, бо тільки найбільший грішник не хоче визнавати своїх провин. Якщо не бачите величини своїх провин – почніть читати всі ті Заповіді Господні, які Бог залишив для нас.
Якщо ж ви визнаєте глибину своїх провин; якщо розумієте, як багато Христос зробив для вашого спасіння; на скільки численні були ваші гріхи, які Господь взяв на Свій Голгофський хрест; якщо пізнали ту Божу любов до вас, тоді давайте якось і самому показувати і нашу любов до Господа, як то зробила грішна жінка з нашої історії. Вона вже отримала прощення, вона вже відчула на собі ту Божу любов і прийшла до Ісуса, щоб показати, на скільки сильно вона вдячна Господу. Вона віддала Господу саме цінне, що у неї було. Їй не було соромно привселюдно визнати Господа своїм Спасителем.
Що нам заважає це зробити? Що нам заважає показувати свою любов до Господа? Чому ми цього не робимо?
Брати і сестри, нехай ця історія буде нам певним застереженням і запитанням: до кого ми себе можемо прирівняти в цій історії. Все це дуже схоже на молитву фарисея та митника. Одна людина з нашої історії пішла додому оправдана, а інша – так і залишилась закритою для Божої благодаті та покладаючись тільки на власні заслуги. Нехай і ми будемо шукати того Божого оправдання та проявляти нашу любов до Господа, який простив нам численні провини. Амінь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Да, был один праведный человек, смотрящий в окно на вернувшегося блудного сына и протестующий против всего происходившего. Смотря через окно, этот старший брат видел картину великой благости, когда-либо оказанной человечеству: отец обнимал раскаивающегося, потерянного сына. Писание говорит, что такого рода гордость более смертельна, чем какое либо пристрастие: "...кто думает, что он стоит, берегись, чтобы не упасть" (1Кор. 10:12). Оба брата одинаково грешны. Злоупотребить благодатью - расточить, извратить и пренебречь ею - конечно, это неправильно. И не понять благодати, не оценить её или отрицать её для других - одинаково неправильно.
Давид Вилкесон.
