В жіночому лоні маленьке життя зародилось,
І навіть не знає про це іще жінка сама.
У склянці вина свою гідність дівочу втопила,
Їй зараз так добре, та слідом іде чорна тьма.
Пройшло трохи часу, відчула вона цю новину,
І серце занило, неначе пробила стріла:
"Ой, що ж це робити, куди ж бо подіти дитину?
Ну, як же я так залетіти так швидко змогла?"
Та знає вона, що далі їй треба робити,
Авжеж не потрібне їй геть це маленьке дитя,
І голос страшний їй шепоче:"Убити! убити!
Тому, що назад тобі вже нема вороття."
А в лоні, під серцем, життя відчувало:
Що ще не з"вилось, а вже не потрібне воно,
"МАТУСЮ, РІДНЕНЬКА!"-дитятко просило, благало:
"Я ЖИТИ ТАК ХОЧУ, ЖИТТЯ МЕНІ БОГОМ ДАНО!
Почуй мене рідна матусю,тебе я благаю,
Я зовсім не вірю, що ти мене зможеш убить,
Маленькії ручки до тебе свої простягаю,
Якби ж то ти знала, як мені хочеться жить!"
Та мати не чула, бо мала свої вона плани,
Ішла до лікарні убити, украсти життя,
Їй зараз байдуже,(Із часом проявляться рани),
Та пізно вже буде, Господь не поверне дитятя.
У білій палаті до смерті життя готувалось
Яке зародилось. І скоро, так скоро помре.
Із світом, якого не бачило, у горі прощалось:
"Прощай но, матусю! Мене ж бо Господь забере".
Пройшло трохи часу: маленьке життя закінчилось,
Зосталась у лоні лиш тільки одна пустота.
Нерожденне життя з білим світом навіки простилось,
Скінчилась історія ця вже зовсім не проста.
|
